Голос муедзина розноситься історичною частиною Бахчисарая – неофіційною столицею кримських татар, символом їхньої колишньої влади.
З мечеті в палацовому комплексі кримських ханів виходить кільканадцять весільних гостей. Пара молодят (через п'ятнадцять років після громадянського шлюбу) вирішила пошлюбитися в мечеті. Вони їдуть святкувати.
«Що змінилося у нас протягом цього року? З'явився страх. Раніше ми жили в мирі, тепер же влада не дає нам спокою», – розповідає наречений, котрий не хоче називати свого імені.
Перед камерою в Криму охоче відповідають тільки росіяни – колишні громадяни України, котрі говорять про радість повернення в лоно «матушки России». Жінка, котра продає сувеніри поряд з палацом у Бахчисараї, виглядає щасливою. Тішиться, що знову формально на батьківщині, хоча не може підтвердити цю радість аргументами. Звичайно, змінилися прапор і валюта. Проблеми, які були, так і залишилися. Це корупція, сіра зона туризму, злидні, нікчемна інфраструктура. Зрештою стало ще гірше, адже бракує води, електрики, туристи не приїжджають, а влада націоналізує бізнес або забирає його напівлегально. Росіянка не бажає того визнавати, але татарки, котрі торгують поруч, згідно кивають головами.
«Ми завжди собі дамо раду. Проте ті, хто так хотів до Росії, тепер усвідомлять, що Росія здатна продукувати тільки страх», – говорить Зарін, коли телекамери фільмують гірські пейзажі над Бахчисараєм.
Ми нічого не робимо
Кав’ярня «Мусафір», розташована за кількадесят метрів від палацу ханів, – це місце зустрічі впливових кримських татар.
Ільмі Умєров, колишній глава Бахчисарайського району, замовив турецьку каву (зварену в джезві). Умєров, як й інші представники кримськотатарського народу, не визнав російської влади. Він подав у відставку. Це здивувало нову владу, яка намагалася домовитися з татарами. Володимир Путін обіцяв після анексії, що Криму стане домівкою для всіх національностей, що його населяють. Він підписав указ про реабілітацію кримських татар. Були спроби «купити» впливових активістів з Бахчисарая та інших міст зі значним відсотком татарських мешканців. Тих, кого не вдалося залучити в новий апарат влади, почали переслідувати – їх або вигнали, або змусили до виїзду.
«Ми нічого не робимо. Чекаємо. Кримськотатарський народ не визнав юрисдикції Росії, і почалися не так переслідування, як події, з якими нам не доводилося стикатися у вільній Україні. Люди зникають, декого знаходять мертвим зі слідами тортур, інших досі шукають. Татарських лідерів влада не пускає до Криму. Ми вважаємо Крим територією України і не розуміємо, чому татари не можуть повернутися в свої домівки», – говорить Умєров.
Нова влада ініціювала, серед іншого, розслідування у справі ймовірної організації масових заворушень 26 лютого 2014 року (справа схожа на московську «болотну справу» від 6 травня 2012 року).
Показові процеси – це традиція ще радянської держави, а тепер і російської, коли справу підганяють під нібито «заворушення» проти інтересів Росії і російських громадян. Хоча у цьому випадку там жодних російських громадян і не було, адже протестували татари, а Крим був український.
«Це винятково абсурдна справа, оскільки навіть з російської точки зору ми були в українській державі», – зазначає Умєров.
Рефата Чубарова, котрий тоді стояв плечем до плеча з новим кримським начальником Сергієм Аксьоновим і заспокоював натовп, вигнано з рідного дому. У липні 2014 року, намагаючись в’їхати на півострів з боку материкової України, він був затриманий співробітниками ФСБ. Йому вручили документ про заборону в'їзду на територію Росії, тож він був змушений емігрувати до Києва.
Один з його заступників Ахтем Чійгоз був заарештований 29 січня. Разом з ним з-за ґрат змушені споглядати на Крим ще два кримські татарина, котрі навіть не працювали в структурах цієї національної меншини, яка охоплює близько 12 відсотків мешканців півострова. Всі троє – підозрювані в організації масових заворушень та участі в них.
Ахтема Чійгоза випустили з-під варти лише 19 травня, через добу після річниці вчиненої за наказом Сталіна депортації кримських татар 1944 року. Ельміра, дружина Ахтема, розповідає про справу свого чоловіка приглушеним голосом. Не бажає кидатися у вічі в присутності журналістів. Побоюється зашкодити чоловікові й собі. Їй здається, що за нею стежать і підслуховують спецслужби. Не відчуває себе у безпеці навіть у власному будинку. Не може бачитися з чоловіком.
«Владі не подобалося те, що мій чоловік їздив Кримом, зустрічався з людьми, запитував їх про проблеми, радив, як їх вирішувати», – розповідає Ельміра. Крим для неї – два паралельні світи: брутальна влада і пригнічені люди – не тільки татари. «Страх» і «небезпека» – це ключові слова російського Криму.
Ельміра не шкодує зусиль, щоб допомогти чоловікові. Вона готова боротися перед судом: навіть у рамках нової державності, нового виміру справедливості, нових методів, експортованих з Москви (Тиждень тому Ахтему Чійгозу продовжили арешт до 19 листопада - ZAXID.NET).
Їй бракує досвідчених адвокатів. Кваліфіковані правники або виїхали з Криму, або не мають досвіду у веденні політичних справ. Дружина заступника голови Меджлісу найняла адвоката з Москви, який має необхідний досвід у розгляді кримінальних справ щодо представників антипутінської опозиції.
Ельміра: «Люди бояться захищати її чоловіка на суді. Вони кажуть, що поважають його, як і всю нашу родину, але не будуть давати свідчень. Влада може кожного з нас за щось покарати. Відібрати бізнес, шантажувати сім'ю, викрасти дитину».
Живемо, наче в жалобі
Розлука з чоловіком стала хлібом насущним для Сафінар ханум Джемілєвої, дружина лідера кримських татар, дисидента і політв’язня радянських часів.
Будинок Джемілєвих, розташований далеко від історичного центру, відразу впадає в очі. Має три поверхи, під дахом видніється татарська тамга – національний герб, що нагадує літеру «T». До хати запрошує плечистий, міцний чоловік. Сафінар ханум Джемілєва заварює чай і подає налисники з м'ясом.
«Сором нам скаржитися, коли ми бачимо, що відбувається на Донбасі. Гинуть молоді люди, котрі повинні творити сім'ю і ростити дітей. Наша проблема блідне в порівнянні з їхньою трагедією», – говорить Сафінар ханум, потягуючи чай.
З чоловіком вона вже бачилася цього літа, відвідувала його в Києві. Розповідає, що не бажає туди їздити, бо в Україні відчуває себе вільно і безпечно, через що їй ще важче повертатися до Криму.
Сафінар ханум показує кабінет Мустафи Джемілєва. Вона нічого тут не чіпає. На столі лежать стоси газет, на полицях – книги російською, українською та кримськотатарською мовами. Лежить там також синій шолом з татарською тамгою: подарунок з Євромайдану. Сафінар ханум: «Життя завмерло. Всі чекають, що ситуація зміниться і можна буде спокійно зітхнути, звільнитися від морального й фізичного терору. Люди пропадають без сліду, їх заарештовують, садять за екстремізм, тероризм. Першим рішенням нового уряду було створити центр для боротьби з екстремізмом і тероризмом. А якщо вже вони отримують гроші, то вони повинні їх відпрацювати. Я навіть до міста не люблю ходити. Люди перестали красиво вбиратися, неначе вони живуть в жалобі. Мене також постійно запитують, коли нарешті це скінчиться. А я тільки знаю, що править той, хто тримає в руках гвинтівку».
Дружина Мустафи Джемілєва стверджує, що в Криму запанував страх. Це явище було незнаним упродовж двадцяти трьох років існування української держави.
«За людьми стежать, таємні сексоти підслуховують розмови в містах і селах. Люди бояться, не хочуть піддавати ризику себе і свою родину», – говорить Сафінар ханум.
Жінка не може зрозуміти, чому росіяни напосілися на Крим. На її думку, масові вбивства представників татарської нації почалися ще в часи Катерини II. Її справу продовжив Сталін, котрий вигнав цілий народ з півострова, а сьогодні Росія знову тут порядкує.
«Ми – малий народ. Ми повинні бути терплячими. Росіянам ніколи не зрозуміти, про що шепочуть квіти у кримських степах, те, що лунає в шумі кримських річок і тополь. Для них – це чужа земля, і завжди так буде», – переконана Сафінар ханум.
Чотири рази для повноти?
Від початку російської спецоперації, яка полягала в анексії півострова, звідси виїхало від десяти до двадцяти тисяч кримських татар. Вони залишили свою батьківщину з ідейно-політичних, професійних, релігійних чи моральних мотивів. За оцінками Ільмі Умєрова, котрий виконує обов’язки віце-президента Меджлісу і щоденно бачить безлюдний Бахчисарай. Напевно-таки, татарів виїхало більше. Переважна більшість з них вирушила на материкову Україну.
«Виїхали майже всі проукраїнські журналісти, ревні мусульмани. Буде ще чергова хвиля еміграції. Навесні проходив призов на військову службу чоловіків до двадцяти семи років. Молоді татари не підуть до окупаційної армії», – запевняє Умєров.
Журналісти, котрі залишилися в Криму, але не скористалися пропозицією роботи в російських ЗМІ, тепер не в змозі заробити собі на гідне життя. Вони працюють де-факто незаконно, пишуть тексти для київської преси під псевдонімами. Н., що не хоче розкрити навіть свого імені, підробляє до зарплати, допомагаючи іноземним журналістам. Вона є їхнім стрингером і провідником, показує цікаві місця, організовує інтерв'ю з бажаними співрозмовниками.
«Дедалі людей бажає розмовляти з іноземними журналістами. Нещодавно я запропонувала тему фермерів з півночі, які не мають води і не в змозі вести господарство. Проте герої репортажу відмовилися спілкуватися. Страх», – пояснює Н.
Н. і сама не почувається в безпеці. Їй здається, що спецслужби відслідковують кожен її крок. Вона не скористалася пропозицією роботи на російські пропагандистські медіа, але й не має наміру звідси виїжджати. Працює в підпіллі.
«Російський закон розроблений так, що кожного з нас можна звинуватити в екстремізмі, у вчиненні шкоди російській державі. За останній рік ми живемо одним днем і не знаємо, що буде далі. Ситуація швидко змінюється, завжди розвивається в гіршому напрямку», – нарікає Н.
В офісі ATR – найпопулярнішої телекомпанії на півострові – панує нервова атмосфера. Журналісти кримськотатарського каналу, що передає зі Сімферополя, не знають, якою буде їхня доля. Станції вже вчетверте відмовлено в реєстрації. Рішення ухвалює «Роскомнадзор» – російський орган, який реєструє і контролює ЗМІ.
«Напруга не спадає, а ми хочемо працювати. Ми готові до співпраці з російською владою. Наше завдання вижити, ми хочемо жити тут, разом зі своїм народом», – говорить Лєнур Юнусов, журналіст ATR, модератор однієї з програм.
«Роскомнадзор» вже чотири рази відмовився видавати ліцензії на мовлення. Спершу станція заплатила за ліцензію не тій установі. Пізніше з'ясувалося, що неправильно заповнено заявку. Потім «Роскомнадзор» оголосив, що в Росії вже зареєстрована назва, схожа на ATR. Власники станції найняли московську компанію, яка займається формальними питаннями. Двісті осіб – співробітники каналу – очікують листа з Москви.
«Ми не є антиросійськими, ми – об'єктивні. Російська влада стверджує, що ніхто не переслідує татар. Ми покажемо, що це не так. Але ми не розповідаємо лише про негативні аспекти нашого життя. Коли влада проводить газ до татарського села, ми говорити про це і цінуємо це. Ми шукаємо золоту середину. Ми працюємо чесно і, можливо, саме тому у нас є проблеми», – пояснює Юнусов.
ATR транслює програми російською, українською та кримськотатарською мовами. Її редакція розташована на околиці Сімферополя. Власник Лєнур Іслямов – бізнесмен, котрий почав з транспортної компанії SimSitiTrans. Цілком можливо, що SimSitiTrans буде націоналізовано. Бізнесмен розповів, що влада чинить тиск на його бізнес.
Активи Іслямова може спіткати та ж доля, що і Меджлісу, тобто ліквідація. Це квазі-державний орган кримських татар на зразок народного самоврядування. Меджліс – впливова інституція, яка проте і за української державності не була офіційно визнаним владним органом.
Будівля Меджлісу в Сімферополі закрита. Єдиний рух у будинку створює кримськотатарський прапор. Розвіваючись на вітрі. Голова Меджлісу Рефат Чубаров перебуває в Києві, один з його заступників – у в'язниці. З юридичної точки зору, такої організації, як Меджліс, не існує, тому що вона не була зареєстрована в Російській Федерації.
Наріман Джелялов, віце-голова Меджлісу, каже, що після ліквідації татарської ради, вигнання та арешту функціонерів інституції влада не послаблює гайки. Джелялові неодноразово погрожували, викликаний до слідчого комітету у справі його співробітника Ахтема Чійгоза й нібито масових заворушень 26 лютого 2014 року.
«Влада змушує діяти, дотримуючись її вимог. Можновладці вважають нас "деструктивним елементом", а в Криму триває напіввійськовий стан. На нас наклали санкції, нас попередили, що, мовляв, запросто можуть нас арештувати або вислати до України, за яку ви так вболіваєте», – пояснює Джелялов.
Кожному, хто не згоден з тим, що Крим приєднано до Росії, можуть пришити справу про сепаратизм і екстремізм. Тим більше, що під цю статтю можна підтягнути все, що завгодно. Трьох проукраїнських активістів у середині березня було засуджено до 40 годин соціальних робіт винятково за українські символи – як-то прапор чи вишиванка. Татари побоюються, що рано чи пізно татарський прапор з тамгою, наклеєний на автомобілі чи встромлений у панельну дошку, трактуватиметься як екстремізм.
«Не дивуйтеся, що по-антиросійськи налаштовані мешканці Криму бояться розмовляти з журналістами. У зв’язку з обмеженням свободи слова, посиленням законів про екстремізм і сепаратизм люди воліють спілкуватися лише у своїй компанії. Міф про всюдисуще ФСБ стає щораз сильнішим, і це не просто міф», – додає Джелялов.
Сон про велич і процвітання
Вже минув рік по анексії, новий державний порядок почав міцніти, а татари досі не знають відповіді на питання: що з ними буде і як вони мають діяти. Чи послідовно не визнавати російської влади і діяти напівлегально, чи спробувати домовитися з командою Аксьонова, влізти в російське правове поле, легалізувати організації та соціально-політичного життя?
Наріман Джелялов вважає, що Україна і Захід повинні, перш за все, бути послідовними. Якщо вже провадять політику санкцій, то блокада має бути жорсткішою. Не може бути так, щоб на півострів надходили напівлегальні доставки продуктів харчування та інших товарів з України, а корпорації продають Криму електроенергію.
«Україна має нас підтримувати, вести таку політику, яка змусить проросійські мешканців Криму оговтатися, пробудитися від сну про російську велич і процвітання», – говорить Джелялов. Він додає, що це теорія, а практика виглядає набагато гірше, але це можна пробачити, зважаючи на участь у війні на Донбасі.
«Тільки санкції. Росіяни в Криму – без води, електрики, туристів та засобів до існування – нарешті почнуть мислити тверезо. Ми собі порадимо, ми завжди давали собі раду», – запевняє Ільмі Умєров.
У голосі татар чується розчарування на адресу Києва. Вони не отримують жодної підтримки від столиці. Вони вважалися «п'ятою колоною» у межах України, наразі вони є «п'ятою колоною» в невизнаній ними Росії.
Ільмі Умєров: «У нас завжди були проблеми з владою. Тут ніколи де-факто не було України. А 90 відсотків працівників прокуратури, міліції, спецслужб, перейшли під юрисдикцію Москви. Співробітники СБУ, котрі раніше повідомляли до Києва, що ми є «елементом, який загрожує стабільності», нині надсилають свої рапорти до Москви».
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів.
Оригінал статі: Półwysep strachu („Nowa Europa Wschodnia”)
Переклав з польської Любко Петренко
Ми використовуємо