Батюшка про «Батюшку» і не тільки

Про фестиваль Файне місто я писати не збирався, але один знайомий попросив висловити свою думку та проаналізувати ситуацію. Скажу чесно, що вона не така однозначна, як видається на перший погляд. Щоб у ній розібратися, треба насамперед розділити творчість гурту «Батюшка» та інші моменти, які неодноразово траплялися на фестивалі.

Гурт «Батюшка» з польського Білостоку прикметний уже тим, що замість типової для Польщі римо-католицької естетики надихається східнохристиянською традицією, і то як у сенсі мелосу, так і в сенсі візуальної презентації. І це справді надихання, а зовсім не спроба висміяти, спаплюжити чи принизити візантійську традицію (див. їхнє інтерв’ю).

А той факт, що альбом цього гурту займав перші позиції в чартах 2019 р. показує, що їхня творчість викликає зацікавлення, а музика є якісною та цінується прихильниками цього жанру. Зрештою, краще один раз побачити, ніж сто разів почути, тому я переглянув три їхні кліпи («Chapter III: The Doubts», «Chapter IV: Crucifixion» та «Chapter V: Funeral»), щоб скласти свою думку, і нічого богохульного, крім такої невеликої деталі, як перевернуті хрести на одязі схимників, там не побачив. Навпаки: аудіовізуальний ряд радше запрошував до роздумів над сенсом життя та християнським нарративом. Що мене натомість потішило, то це те, що нарешті блек-метал відкрив для себе візантійський мелос і естетику та пропагує їх ширшому загалові, який дуже часто наші церкви лише ззовні бачив, у кращому випадку.

Тепер що стосується фестивалю. Наскільки я зрозумів, виступ гурту «Батюшка» був далеко не єдиною претензією та не першою провокацією на ньому. Тобто різкий негативний резонанс викликав виступ гурту, вписаний у конкретний контекст. Саме це й підняло ту хвилю протесту, включно із заявами ієрархії УГКЦ та ПЦУ, що їх ми спостерігаємо. Відтак на перший погляд дивує позиція організаторів: люди свідомо йшли на провокацію, не маючи при цьому чітко сформованої позиції щодо того, що саме вони тою провокацією хочуть сказати та донести до суспільства. Адже провокація цілком допустима як мистецька акція, як спроба підняти важливі для суспільства теми. І тут потрібно дуже чітко сформулювати посил, щоб він відчитувався цільовою авдиторією з одного боку та виконував свою мету з іншого.

Так, наприклад, коли Леді Ґаґа одягла сукню з м’яса, це був цілком недвозначний і прозорий натяк на те, що уряд США використовує американських солдатів як гарматне м’ясо і насправді всі оті дружини високопосадовців одягнуті не в сукні від престижних брендів, а в сукні з людського м’яса, яким розплатилися за розкішні туалети своїх дружин їхні чоловіки. В нашому ж випадку за образом Пастора (чоловіка в колоратці, який «причащав» пивом) чи Ісуса Христа з пляшкою горілки я чомусь ніякого глибшого змісту, крім звичайного епатажу, не бачу. Тобто це типовий примітивний несмак, якого так багато на наших телеекранах і в нашому музичному та гумористичному просторі. Тож цілком природньо, що коли хайп таки піднявся і треба було виходити на публіку з конкретним меседжем, якщо такий був, організатори виявилися цілком неготовими і просто чкурнули в кущі. Звідси й робимо висновок, що жодного глибшого сенсу, крім того «хоть паржом», за цими «акціями» не було, а гурт «Батюшка» потрапив «під роздачу» за компанію, ставши заручником певної традиції та логіки фестивалю.

Тепер щодо реакції Церкви. Я сумніваюся, що хтось із владик, які озвучили протест, були на цьому фестивалі чи бачили дійство на власні очі. Але їх підняли по тривозі вірні, які чи то самі там були, чи то побачили фото- та відеоматеріяли. І, звісно, як пастирі, вони не могли не відреагувати, хоч ця реакція мені особисто видається не дуже вдалою. Бо, як я вже казав, за цією логікою треба забороняти всю блек-метал музику та всі рок-фестивалі, які всі до одного, м’яко кажучи, точно не є розсадниками християнського благочестя. І якщо хтось шукав там саме таких посилів, то він або з головою не дружить, або просто лукавить. Тож я не бачу підстав вирізняти з-поміж усіх рок-фестивалів лише «Файне місто» та робити з нього цапа-відбувайла.

Що ж стосується негативної реакції мера Тернополя, то це наслідок реакції Церков, благо його переобрання напряму залежить від того, чи зуміє він мобілізувати на свою підтримку найактивнішу групу населення – прихожан цих-таки Церков.

Врешті, є один головний позитивний висновок, який я зробив із усього цього: наше суспільство й надалі знаходиться в християнській системі координат, оскільки і мистецькі заходи, і музичні гурти як чутлива стрілка компаса показують, які нарративи превалюють. Тому використання християнської естетики та символіки і на фестивалі «Файне місто» загалом, і гуртом «Батюшка» зокрема, показують, що ми наразі досі знаходимося у християнській системі координат, інакше їх би не використовували як матеріял і засіб для провокації чи епатажу, а це не може не тішити. Плакати доведеться тоді, коли замість них на сцені будуть язичницькі чи буддистські символи, бо це означатиме, що наше суспільство перестало відповідати на християнські символи як подразники та сигнали, себто чи то збайдужіло до них, чи, що гірше, перестало їх сприймати та розуміти. Ось це буде першим і головним сигналом тривоги та ознакою того, що тон суспільству почали задавати інші релігії чи безвір’я, а знакова система, система визначальних символів, помінялася. На Заході цей тренд уже набирає обертів, тому для мене творчість і естетика гурту «Батюшка» це радше позитивний сигнал надії, ніж привід для тривоги.

А що стосується організаторів фестивалю «Файне місто», то вони, сподіваюся, надалі будуть вистерігатися таких провокацій, за якими не стоїть жодного глибшого посилу. Бо провокація як мистецький засіб і запрошення до дискусії надто цінна, щоб нівелювати її такими невідповідними та недостойними цієї назви витівками, яким більше відповідає означення «епатаж» чи «хайп», нехай він і типовий для цього роду фестивальної культури.