Без права голосу

Цьогоріч на Україну чекає чергова виборча кампанія. На 25 жовтня призначено місцеві вибори, підготовка до яких уже триває повним ходом. Про що свідчать численні білборди, формування політичних команд, купівля партійних франшиз у регіонах і визначення кандидатів на посади голів органів місцевого самоврядування. Водночас підготовчий процес іде не зовсім гладко.

Донедавна не було зрозуміло, як і чи взагалі відбудуться вибори до районних рад, адже напередодні депутатських канікул парламент змінив районування областей, укрупнивши адміністративно-територіальні одиниці. І тільки днями Центральна виборча комісія нарешті дала їм зелене світло. Не менш дискусійним і проблематичним питанням є організація та проведення волевиявлення на Донбасі. Ні, навіть не на тимчасово окупованих територіях, до чого постійно Москва схиляє Київ, а на підконтрольних українському урядові.

Нещодавно ЦВК на своєму засіданні постановила, що вибори у 18 громадах Донеччини й Луганщини неможливі. Це рішення ґрунтується на висновках, які надали тамтешні обласні військово-цивільні адміністрації. Саме на них покладена вся відповідальність за визначення відповідних територій.

Так, керівник Луганської ВЦА Сергій Гайдай наприкінці липня виступив проти проведення місцевих виборів на прифронтових теренах. Перед тим аналогічну позицію озвучили і в Донецькій ВЦА. Їхній головний аргумент полягає в тому, що деякі населені пункти перебувають у районі ураження великокаліберної ствольної та реактивної артилерії противника.

Подібні тези лунали п’ять років тому від «губернаторів» Павла Жебрівського, Георгія Туки й Геннадія Москаля. Вони теж акцентували увагу на питанні безпеки, яку потрібно було гарантувати. Жебрівський же взагалі виступав за відтермінування виборів на два роки, допоки ситуація стабілізується та будуть створені умови для повноцінної політичної конкуренції.

Тоді ж оглядачі та прості українці говорили, що вибори на звільнених територіях не варто й проводити, а краще запровадити пряме правління ВЦА, аргументувавши це тим, що Донбас визнає і поважає силу. Якщо ж дати людям право вибору, то вони знову оберуть латентну або очевидну «ватну» владу. Скасування виборів пояснювали благою метою – турботою про національні інтереси і безпекою цивільного населення. Проте цими словами часто вуалювали небажання і страх електоральної поразки. Бо за висуванців постмайданної влади на Донбасі голосували, м’яко кажучи, не надто охоче, віддаючи перевагу перевіреним кадрам з обойми колишньої Партії регіонів.

Щось подібне відбувається нині, коли рейтинги «Слуги народу» знижуються, а голоси виборців цієї політсили перетікають до «Опозиційної платформи – За життя» та «Європейської солідарності». Місцеві вибори часом називають «четвертим туром» президентської кампанії, який може виявитися не таким тріумфальним для Зе!команди, як попередні три. На дострокових парламентських перегонах-2019 висуванцю «слуг» удалося виграти тільки в одному з вісімнадцяти мажоритарних округів на Донбасі. Тому простіше скасувати вибори на проблемних територіях, аніж прийняти в жовтні холодний політичний душ.

На нелогічність і сумнівність цього рішення вказують представники опозиції – до речі, і проукраїнської, і проросійської. «ЄС» і «ОПЗЖ» апелюють до того, що в попередні роки на Донбасі навіть у менш сприятливих з погляду безпеки умовах проводили і місцеві, і президентські, і позачергові парламентські вибори. Тобто виходить, що обирати главу держави і нардепів можна, а місцеву владу – зась? Застереження про можливість ураження артилерією підважується контраргументом про те, що нині на сході діє режим повного і всеосяжного припинення вогню.

Причому вибори скасували не тільки на передньому краї лінії бойового зіткнення, що цілком виправдано, але й у тилу. У Рубіжному на Луганщині вибори будуть, у сусідньому Сєвєродонецьку, котрий нині є адміністративним центром області, – ні. Де логіка, крім політичної доцільності? Під це ще можна підвести конспірологічну теорію про синхронне проведення виборів на підконтрольних і тимчасово окупованих територіях, про можливість яких (в ідеалі!) заявляв минулої осені тодішній міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

До слова, партійний осередок «СН» на Донеччині також категорично проти обмеження виборчих прав громадян, однак для нього в пріоритеті безпека: «Нам потрібні вибори для людей, а не люди для виборів. Зараз ставити політичну доцільність над безпеку громадян – неприпустимо. Як і чинити тиск на військових, вимагати брати на себе зобов’язання, нехтуючи потенційні загрози. У цьому питанні не може буди жодних політичних спекуляцій чи тиску. Безпека і життя людей – понад усе».

Тимчасом проти «дискримінаційного» рішення ЦВК виступила група позафракційних нардепів з «Опозиційного блоку», обраних переважно в мажоритарних округах Донеччини й Луганщини. Вони подали законопроєкт, який уможливив би право громадян обирати і бути обраними. Але велике питання, чи встигне Верховна Рада вчасно ухвалити цю ініціативу.

Водночас у ЦВК не відкидають, що до початку місцевих виборів безпекова ситуація може змінитися – і в разі отримання нових висновків ВЦА 25 жовтня волевиявлення апріорі ще може відбутися. Це буде ще одним промовистим свідченням того, наскільки готова влада слухати і чути Донбас. Навіть якщо й він голосує не так і не за тих.