«Я бачив хаос і боягузтво російської армії. Там, на самому кордоні, стояла сильно озброєна рота мотострілків, яка добре укріпилася. Якби вони хотіли, вони могли б зупинити нас і набагато більшу групу також. Але вони просто втекли», – розповідає 45-річний Влад Аммосов. Він був серед тих, хто 22 травня увійшов у російську Бєлгородську область і два дні протримався в кількох селах між кордоном і містом Грайвороном, менш ніж за 80 кілометрів від Бєлгорода. У Головному управлінні розвідки України повідомили, що в цьому регіоні РФ проводиться операція зі «створення зони безпеки» виключно за участю громадян Росії. Кремль запровадив у регіоні «режим АТО».
На запитання, чому втекли російські військовики, Влад відповідає: «У них немає мотивації, вони не готові померти. Ми могли нескінченно пересуватися територією області. І тільки те, що ми можемо відірватися від ліній постачання, будемо під загрозою потрапити в оточення, стримувало нас. А коли російське керівництво регіону зрозуміло, що сталося, почалася паніка. Солдати почали стріляти по всьому, навіть по своїх, навіть куди ми не дійшли».
Перший рейд, за словами Влада, добровольців із російським громадянством, які воюють на боці України, відбувся у Брянській області на початку березня 2023 року. Тоді ФСБ Росії повідомила, що «українські націоналісти» нібито проникли в Росію, але відповідальність взяв на себе Російський добровольчий корпус, а Київ назвав інформацію про «українську диверсійну групу», як заявили в Кремлі, брехнею кремлівських пропагандистів. Українська влада дистанціювалася від участі в операції, назвавши її справою рук російських партизанів.
Операція 22 травня мала значно ширший діапазон – групи добровольців проникали в Росію від стику кордонів України, Білорусі та Росії на півночі до Луганської області на півдні. Очевидно, тестувався захист кордонів. «Якщо добровольці справді проникли так глибоко, це свідчить про те, що російські укріплення нічого не означають», — сказав «Голосу Америки» Джордж Баррос з американського Інституту вивчення війни.
«Ми зайшли в село, не очікували, що протилежна сторона відповість з градів та авіацією», – продовжує розповідь Влад. Щоб оцінити масштаби операції, російська влада видала наказ гелікоптерам зі сусідніх баз у Томарівці, Волоконовці та Бєлгороді. За тиждень до цього, 15 травня, Україна знищила всю російську авіаційну групу в Брянській області (там розбилися два гелікоптери Мі-8 і літаки Су-34 і Су-35), тому пілоти не виявляли ентузіазму летіти під сам кордон. Близько полудня також поширилася інформація, що в регіоні збили російський військовий Мі-8.
«Усі цивільні поховалися. Хто міг втекти, той утік. Але більшість з них сиділи вдома, в підвалах, ми їх не бачили. У хати не заходили, нікого не шукали. Ті російські солдати, які втекли, ховалися десь на городах, ми їх теж не шукали. Ми рухалися вперед, – розповідає Аммосов, – Нашою метою було взяти ініціативу в свої руки. В основному ми це зробили. Це була перевірка можливостей як наших, так і російських прикордонників. Я вважаю, що ми досягли всіх своїх цілей».
Про акцію написала російська опозиційна «Новая газета»: «Навіть незважаючи на те, що інцидент повністю проігнорований офіційними ЗМІ, інформація зараз швидко поширюється через Інтернет та соцмережі. Завдання – посіяти паніку і сум'яття, показати вразливість російських міст – успішно виконана». «У Росії були “іхтамнєти” (так кремлівська пропаганда називала нібито відсутніх російських військовиків під час окупації Криму), а тепер як бумеранг з'явилися ми, “настутнєти”. Що посієш – те й пожнеш!» — пожартував учасник рейду в Бєлгородській області.
Від російського офіцера ГРУ до українського добровольця
Влад родом зі села Миндигай, що за 250 кілометрів від Якутська. Є представником нації саха. «Я родом з маленького села, з глухої тайги. На картах його позначили лише тому, що в радіусі 70 кілометрів не було жодного значущого села, – каже він. – Я був продуктом свого часу. Я ріс радянською людиною, був піонером. Ледь не вступив у комсомол, але він розвалився. Але у всіх нас, зі мною і моїми однолітками, були серйозні розмови про те, що треба вступати в комсомол, тому що так легше буде в майбутньому потрапити до вищого навчального закладу».
Влад був першим у родині, хто вступив до вишу – освіту здобув у МДТУ імені Баумана. Потім 15 років провів у російській армії, у Головному розвідувальному управлінні.
– Планував стати фермером, зайнятися розведенням тварин. Але СРСР розпався, хоча для багатьох жителів Якутії він триває досі. У той час, як перебудова і гласність були в розпалі в центральній Росії, в Якутії все залишалося замороженим. Чому я пішов в армію? Я виріс з таким радянським мисленням, що головне – це сильна держава, що захист батьківщини понад усе. Нас виховували, що немає більшої слави, ніж померти за державу, виконуючи навіть найбожевільніші накази.
Я запитую, звідки ця акцептація такого імперського мислення у представника корінного народу Росії. «Бо нас гноблять. Лише прийнявши колоніальну культуру, ми можемо досягти гідного рівня життя, – пояснює він, – Усі пригноблені нації наслідують своїх колонізаторів. У мене було велике бажання стати військовиком, захисником держави, країни, народу. Тому й став. Почалася чеченська війна. Я дійсно думав, що країна розвалюється. Я не до кінця це все розумів, але тоді мені здавалося, що Росія гине, що ще трохи, і Єльцин не впорається. Але в центрі таких настроїв не було, навпаки, відбувалося зміцнення вертикалі влади. Це був 1995 рік, середина першої чеченської війни. Добровільно в армію тоді ніхто не йшов. А я пішов».
Влад вступив до Московського вищого командного училища об’єднаних сил, але затримався там недовго, адже це була, як він каже, «фабрика дерев’яних іграшкових солдатиків». Він перевівся у Військову академію стратегічних ракетних військ, яку також не закінчив, а щоб «кров'ю змити ганьбу», пішов добровольцем до Чечні. У той час вже йшла друга чеченська війна. Спочатку він пішов у Веденську ущелину. У цій гірській долині біля адміністративного кордону Чечні і Дагестану прихильники незалежності Чечні тривалий час вели партизанські дії, кілька років там тривали напади на російських солдатів. Як згадує Влад, в армії він бачив багато речей, про які хотів би забути. Наприклад, як колеги вбили свого друга, бо не хотіли віддавати йому борг.
– Коли я почав служити, я зрозумів, що взяв на себе відповідальність. Мені багато чого не подобалося, можливо навіть сама війна. Але я був так вихований, що мушу виконувати накази, подобається мені це чи ні.
Коли Влад потрапив в українську армію, то перше, що його здивувало, це те, що солдати можуть відмовитися виконувати наказ. «Ми раби російської ментальності. Але в Україні загін добровольців нікуди проти їхньої волі не піде. З іншого боку, є ті, хто готовий героїчно загинути, і їх треба зупинити, бо вони потрібні для майбутнього. Решта йде, не поспішаючи, свідомо, організовано. Вони дуже добре тримають оборону, якщо йдуть на штурм, то з артилерійською підготовкою, з бронетехнікою, з чисельною та якісною перевагою. Не так, як Росія воює», – розповідає він.
– Коли я був у російській армії, було відчуття обов’язку, що треба виконувати наказ, і все. Це норма життя на фронті. Надзвичайних ситуацій немає. Вбили? Вбили, буває. Хтось загинув від власної гранати? Ну то загинув. Росія – країна, де це на порядку денному. Мій друг дитинства повертався додому, і його просто забили до смерті. Однокласник сидів у тюрмі і був зарізаний. Ми з дитинства звикли до цього, що тебе можуть забити до смерті. Тому я не розумію, чому всі дивуються, що росіяни так легко йдуть на війну. Вони приречені. Пересічний росіянин розуміє, що його життя нічого не варте, і він сам не дорожить нічиїм життям.
Федеральна служба безпеки
Військовики, які втекли з прикордонної застави, були співробітниками ФСБ – у Росії прикордонна служба є частиною спецслужб. Влад не розуміє міфу про «могутнє ФСБ» і каже, що добровольці з Росії, з якими він має справу, мусили пережити ініціацію: «І що? Невже так легко боротися з цим жахливим режимом?»
– У новеньких, які до нас приходять, «замінована» свідомість. Що там страшний режим, проти якого нічого не можна зробити. А потім ми йдемо зі зброєю в Росію і всі від нас тікають: і поліція, і ФСБ, і армія. Уявіть собі ейфорію наших добровольців!
«ФСБ стала інструментом для заробітку та відмивання грошей, – розповідає Влад. – Я стикався з ними в Чечні. Туди набирали найбільш недобросовісних людей. Якось ми влаштували з ними святкування, шашлики, між тим розмови, жартуємо. І раптом вони просять убити їхнього командира! Для нас, військовиків, це була дикість. За Радянського Союзу члени КДБ були елітою, можливо, навіть інтелектуалами та державними мужами. Сьогодні вони – вироджені, нікчемні бандити.
Про масштаби деградації ФСБ розповідає Андрій Солдатов, який живе в Лондоні і багато років вивчає цю організацію. За його словами, там процвітають найбезглуздіші теорії змови: «У них є відчуття крихкості державного апарату, який треба всіляко захищати. Більше того, варто захистити його від будь-якого політичного ризику, навіть якщо це одна людина, яка виходить на вулицю з пустим плакатом. Вони щиро вірять, що революція може розпочатися де завгодно. Цегла впаде випадковій людині на голову і викличе нестримні бунти. Вони дуже погано освічені, особливо щодо гуманітарних наук».
Останнім часом серед них була популярна концепція громадської безпеки під назвою «Мертва вода». Це абсолютно божевільна теорія, що Росією керує якийсь глобальний сатаніст, який перебуває за межами країни, тому тут усе так погано. Інші дуже люблять книги Міхаіла Алексєєва, який писав, що під Уралом поховані скарби гіперборейської цивілізації. Вони духовні за своєю суттю, тому всі хочуть їх загарбати – від монголів і Наполеона до Гітлера і НАТО. Головне завдання російського народу – захистити його.
«Я вважаю, що ФСБ сьогодні сильно розділена, — продовжує Влад. – Так, як і вся країна». У них є інтереси в регіонах. У деяких вони більше зацікавлені у відокремленні чи незалежності. Є багато течій, кланів, рухів. У республіках є національні кадри, які мають свої інтереси. Як тільки центральна влада послабиться, одразу з’являться сотні народних ватажків, які знищать усі місцеві спецслужби, а поліція їх лише підтримуватиме.
Вільна Саха
Саме тому Влад є прихильником вільної Сахи (Якутії). Він вважає, що Росія вже глибоко дезінтегрована: «Я думаю, що система в цілому не може змінитися сама. Але окремі її частини можуть змінюватися, а потім по-новому об'єднуватися, реорганізовуватися, вже на інших умовах, вже відповідно до інших домовленостей. Росія може вижити тільки в тому випадку, якщо почнеться нова громадянська війна і країна потоне в крові. Раніше людей розстрілювали за те, що вони вміли писати і читати, а тепер розстрілюють за те, що вони сидять в інтернеті. Люди мають доступ до інформації, тому більше не вдасться тримати всю країну в одному ідеологічно правильному руслі».
Коли Аммосов почав воювати на боці України, він сформував «Сибірський батальйон» для боротьби з путінським режимом. Він складається з представників різних етнічних груп і національностей, які проживають на території Російської Федерації і виступають проти політики Кремля.
– Спочатку у мене була ідея: сформувати якутський підрозділ, навіть якщо це буде невелика кількість людей, щоб об'єднати навколо себе співвітчизників і боротися за незалежність республіки. Але оскільки нас було мало, я сформував об'єднаний підрозділ, тому що є багато росіян або тих, хто вважає себе росіянами, які також за незалежність своїх регіонів. Зараз ми набираємо людей, частина добровольців вже перебуває на українській території. Я сподіваюся, що незабаром ми станемо серйозною загрозою для Росії. Що ми будемо незамінною силою для України.
«Приплив охочих боротися з путінським режимом зростає. Зрештою, мова не йде про те, щоб знищити росіян, – наголошує Влад. – Ідеться про те, що люди хочуть жити в мирній, справедливій, чесній країні, де кожен відчуває себе захищеним. Таких людей мільйони, їм потрібно дати зрозуміти, що єдиний шлях до змін – це боротьба. Озброєна боротьба. Це те, в чому ми ще маємо переконати росіян».
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Żołnierze legionu rosyjskiego weszli na teren Rosji