Час жити досхочу. Або розповідь про ядерний шантаж

Далебі, з останнього свого допису уже мабуть разів зо сто-сто п’ятдесять проговорив про ядерку. Детально із колегами та кількома знайомими розібрали радіус ураження російських (читай – іржавих совітських) запасів ядерних ракет. Проговорили, чи буде ефективним йод та скільки би його було треба на людину. Вивчили час підльоту ракет до України. Подискутували, чи будуть ефективними бомбосховища – та які саме захистять.

Всім сказав приблизно таке: друзі, давайте починати жити! Якщо ви і досі в анабіозі з лютого, то не варто й перейматися через ядерну загрозу. Перш за все, займіть руки та голову! І – ще раз подумайте, що ви особисто можете зробити для того, аби ядерна загроза не «висіла» у голові. Придумайте собі щось – насамперед пов’язане із допомогою нашим воїнам та ЗСУ. Кожна гривня, кожне добре діло на рахунку. Щодня робити свою роботу, чесно сплатити податки, ба навіть купити каву, аби в нашій економіці крутилися гроші, теж буде не лишнім.

В будівельній компанії, де працюю, ми вирішили зробити натомість «ядерний шантаж» клієнтів. А саме сіли собі та й придумали таке. А що якщо дійсно той примат із кремля ударить і ми не встигнемо витратити зароблені на вас, шановні клієнти, гроші? Що ж нам тоді, у могилу їх брати чи що? Жарт, звісно, але із долею правди. Бо ми собі взяли і придумали, що будемо шантажувати ядерний шантаж! Нижчими цінами і пропозиціями «тільки для своїх». А оскільки за час війни у нас тих «своїх» вже стільки, що аж гай гуде, то і будемо всім продавати житло гнучкіше і дешевше. Ось так, хай той куревський путін подавиться! Перш за все, звісно, вже даруйте, але «спеціальну операцію щодо житловізації» провадимо до військових: даємо знижки приватні, так би мовити. Ну а потім – і всім решта.

Ось такі в нас жарти)) Ну а якщо серйозно, то думаємо так: давайте вже жити! Не будемо оглядатися назад, у гниле й криваве минуле з росіяни вкупі (але не забуваймо жодного дня з ними, жодної пролитої кровинки і жодного українського та обірваного життя). Будемо робити своє, рідне, гарне, цікаве і перспективне. Давайте жити кожен день як останній. Ну а завтра – робити ще ліпше. Так само радимо і нашим колегам-забудовникам. Давайте змагатися, хто крутіший: хто збудує ліпший комплекс, хто потішить людей комфортом по-українськи, хто «потягне» з каси не на нову машину собі, а на нову школу.

Чорт нас забирай, якщо й ударить те чмо із росії ракетами, то бодай у майбутньому хай розкопають гарні руїни)) Це чорний гумор, звісно. Але робімо все на роки: Україна та українці варті того, щоби квітнути й тішити око.