Чи винен Чайковський? Так

З понеділка відновилося в режимі онлайн навчання, а разом із ним постала перед викладачами мистецьких (у даному випадку писатиму про музичні) вишів особлива і дуже гостра проблема – що робити з російською культурою?

Не секрет, що для багатьох і після здобуття Україною незалежності дуже нелегко було відмовитися від окремого курсу російської музики. Надто багато педагогів зростали в уявленнях про її особливу вартість, окремішність, та й, будьмо відвертими, чи не перевагу над українською. Тож усі ці тридцять (!) років російська музика продовжувала посідати дуже важливе місце в курсах історії зарубіжної музики училищ та вищих навчальних закладів. Аж тут постала радикальна потреба змін.

Роздуми мої підігріваються ще періодичними вкидами з боку західноєвропейських «інтелектуалів», мовляв, а чому це провідні європейські колективи раптом позабирали з програм твори російських композиторів, замінивши їх, цитую, маловідомими українськими, чи ж вони, сараки, винні у війні, повмиравши сто чи й більше років тому?

Відповідаю – винні. Ну тобто не буквально, звісно, але не забуваймо про одне: в сьогоднішніх умовах ця музика також є потужною зброєю пропаганди. Так було в кожній війні, таке ми вже проходили вісімдесят років тому з Бетховеном і Ваґнером, таке матимемо зараз із Глінкою і Чайковським. Кожна імперія в своїх загарбницьких стратегіях використовує класичну музику, бо вона, вочевидь, є надзвичайно дієвим засобом психологічного впливу, передовсім, на більш освічені верстви.

Як слушно відзначила одна із моїх подруг-мистецтвознавців, надто довгий час ми були занадто делікатними і занадто добре вихованими. Шукати зараз компромісів - ну як же будемо розповідати історію світової культури без такої важливої її частки – дарма. Наше «добре виховання» знову заведе нас у глухий кут.

Багато хто вже починає шукати виправдань, мовляв, от Чайковський мав українське походження, а у Римського-Корсакова звучать українські мотиви... Маємо томи наукових розвідок на цю тему, давайте переведемо викладання у такий ракурс? А можливо, то ми, просто в силу свого доброго виховання, малодушно не готові відмовитися від цих тем і продовжуємо шукати виправдань? Бо реальність така, що в програмках (тих колективів, які не вносили змін) продовжують писати про «велику російську душу» Чайковського, і наші дослідження до тих писак ще років двісті не дійдуть...

Правда в тому, що Чайковський, хай там уже якого походження, ніколи не встав на рівні ноги і не визнав «Я – українець», на відміну, приміром, від Шопена, котрий, проживши більшу частину життя на чужині, ніколи не відмовився від своєї польськості.

Правда у тому, що ця музика, хай там яких високих художніх вартостей, стояла і досі стоїть на службі імперії, і різні там БереZовські чи МаZуєви інструменталізуватимуть це до скону.

Правда в тому, що зараз ця музика теж є ідеологічною зброєю ворога.

«Давайте не перетворюватися на Ізраїль, де досі не виконують Ваґнера», кажете ви мені. «Давайте один раз у житті перестанемо бути добре вихованими», кажу я вам, шановні колеги і всі присутні. Давайте принаймні візьмемо паузу. Років на десять. У історії світової музики є багато інших гарних сторінок.