Українці, котрі мешкають у Польщі, можуть стати ще одним створеним згори ворогом поляків і використовуватися у польській політиці. Вже нині вони часто стають жертвами насильства.
У Польщі сьогодні керують за допомогою страху, закриваються чергові простори свободи, створюються уявні вороги. Таким чином було створено уявний образ біженця-терориста, котрий спростив впровадження змін до закону про публічні зібрання, а також обмеження права на недоторканість приватного життя (так званий антитерористичний закон). Складається враження, що схожу роль має відіграти уявний українець.
Новий початок
Складно не зауважити масштабу патологій, з якими стикаються сьогодні українці, котрі мешкають у Польщі. На прикордонні нищаться місця пам'яті й паплюжаться могили, у містах почастішали побиття, знущання, нищення майна, в інтернеті – вульгарна ненависть, на кордоні головним болем стали масові черги і трактування українців як людей другого сорту. Напади на українців останнім часом мали місце, зокрема, в місті Лодзі, Кутно, Бжещі, Легніці, Ряшеві, Вроцлаві, Свідніці, Ольштині, Руднику, Новій Гуті, Варшаві, Хажині біля Гданська, Щецині, Водзіславі Шльонському, Познані, Ченстохові, Гданську і в Любліні, де нещодавно був побитий Євген. 24-річного українця, котрий студіює в Польщі, атакувала група хуліганів. Дізнавшись, що він з України, вони заявили: «Ти приїхав до Польщі, щоб тут правити». І сильно його побили.
Звісно, проблема зверхнього трактування українців, порушення їхніх трудових прав, дискримінація у сфері послуг і застосування подвійних стандартів з боку адміністрації не з’явилися щойно по останніх виборах. Ці ганебні практики були з нами впродовж тривалого часу. Різниця полягає в тому, що сьогодні популістська група урядує, тому дискурс зводиться до ганебних гасел.
Що робити? Нам потрібен новий початок. У багатьох сферах.
Чужому научатись
Зміни, які слід впровадити у сфері освіти, чудово описані. Правозахисні організації протягом багатьох років виступають за багатогранну антидискримінаційну освіту в польських школах. Йдеться не лише про те, щоб з підручників зникли шкідливі стереотипи про жінок, чорношкірих, євреїв чи українців – необхідно почати навчати про різноманіття і складність світу.
Сьогодні ми вивчаємо тільки і винятково про себе. Ми мало знаємо про наших сусідів: словаків, чехів, литовців чи українців. Якщо про них говорять на уроках, то лише в історичному контексті й ніколи – в культурному чи звичаєвому, тож бракує сучасних знань. Ми також не знаємо про національні меншини, які сьогодні живуть у Польщі. У школах прикордоння бракує і вивчення культури сусідів, і відкритих зустрічей.
Школа має давати можливість поглянути на світ з різних точок зору, навчати, що існують інші, відмінні від наших точки зору. Це стосується і сучасності, і історії: те, що для нас в минулому було і залишається нині приводом для гордості, інші нації можуть оцінювати цілком по-іншому. Адже насправді: ми бували й агресорами, не гребували насильством...
З усією повагою до пам'яті наших дідів: не використовуймо бездумно їхню риторику. Аби зрозуміти часи, в яких їм довелося жити, та спонукальні чинники, якими вони керувалися, потрібно знати значно більше, ніж кілька фактів та дві цитати. Нерозумно творити на цих уламках уявлення про ті вагомі для суспільства рішення, а потім гордо маршувати з ними на прапорах через міста.
Ми повинні навчати молодь, як читати факти, як шукати надійну інформацію, як її аналізувати; заохочувати до плекання власної думки, до дискусій та співпраці; остерігати учнів і учениць від демагогії та популізму; показувати, що світ набагато складніший, ніж здається.
І нарешті: якби польська школа побачила мігрантів, котрі сидять за партами, то мала б певним чином переглянути не лише спосіб навчання, але й розширити область світу, про який навчає.
Інший дискурс
Зміни очікують також неурядові організації. Третій сектор не може бути лише надавачем допомоги. Останніми роками НУО латали державні діри і недоробки: ми надавали людям юридичні консультації, навчали польської мови, залагоджували помешкання, повідомляли про злочини...
Інтенсивний наплив мігрантів за останні роки продемонстрував нам, що Польща не була готова до їхнього прибуття: поляків дуже складно було переконати, що мігрантами потрібно займатися, покращуючи державне управління, беручи на роботу людей, котрі володіють даними мовами, чи перенавчати співробітників в обслуговуванні клієнтів з іншим, ніж польський, культурним багажем.
Звісно, мігранти ніколи ні на що не скаржаться, особливо ті, котрі приїжджають з колишніх радянських міст. Ми, третій сектор, вимагали дотримання їхніх прав. Можливо, настав їм час вийти з тіні, щоб ми дозволити їм (і полегшити) говорити самим за себе. Ми повинні зупинити ґеттоїзацію мігрантів у сфері вічної допомоги й підтримки, щоб вони перестали бути тільки бенефіціарами проектів «на користь».
Позбавлені державної підтримки, в найближчому майбутньому багато третьосекторних організацій, які займаються боротьбою з дискримінацією, боротимуться за виживання. Важливо, щоб ми і надалі відчували місію зміни громадського дискурсу і робили це з упертістю.
Здалося б також написати про те, як мала б змінитися держава. Та проблема полягає в тому, що тоді стаття роздулася б до кільканадцяти сторінок. Тому я обмежуся одним пунктом: постулатом про відокремлення поточної міграційної та інтеграційної політики від історичних дискусій. Абсурдно, якби сьогоднішніх мігрантів з України ми карали за Волинь або виправдовували Волинню хамство прикордонників, м’які покарання для хуліганів на національному ґрунті чи дискримінацію на ринку праці.
Кожен є свідком
Складна ситуація, з якою ми стикаємося сьогодні, є викликом, і так належить її трактувати. Викликом для кожного. Ти став свідком мови ненависті – повідомляй про це; чуєш, що хтось когось ображає на вулиці, – підійди до жертви і підтримай її (не сперечайся з агресором, це нічого не дає), виклич поліцію, а якщо боїшся – попроси іншу особу зробити це. Не відвертай погляду, бо рано чи пізно хтось так само зможе врятувати тебе тим, що дивитиметься й бачитиме.
Ти боїшся реагувати? Зателефонуй або напиши до неурядової організації, яка займається правами людини. Не бійся: їх є багато, вони піднімуть слухавку. Вони, власне, й існують для того, щоб морочити їм голову, здавалося б, найнікчемнішою справою.
Ти іноземець, якому завдано кривди? Я знаю, що це важко, але розкажи мені про це. Без твого голосу це ніколи не закінчиться. Сприйми це безпосередньо: організації, котрі борються з дискримінацією, потребують доказів, втручання поліції, медичних оглядів. Нам потрібна твоя життєва історія. Без тебе цей світ не зміниться.
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів,Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом,Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході,Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Patrzeć i widzieć („Nowa Europa Wschodnia”)