Дмитро Табачник: Міністр освіти – не переможець конкурсу краси, він не повинен всім подобатись

- Після незадоволення студентів всі додаткові платні послуги у сфері освітньої діяльності скасовані. Від цього втратять і університети у своїй автономії і коштах, і студенти. Всі ці платні послуги започатковувались заради того, щоб завдати потужного удару по тіньових схемах, по передачі грошей і таке інше.

Пропонуємо увазі читачів ZAXID.NET першу частину інтерв’ю з міністром освіти та науки України Дмитром Табачником. У розмові піднімалися такі дражливі нині теми, як запровадження платних послуг у вишах, зміни процесу вступу, дошкільна освіта. Розповів Дмитро Табачник і про те, чому в Україні корисніше запроваджувати саме російський освітній досвід.

- Наскільки ми знаємо, сьогодні Ви виступали в Кабінеті міністрів, і одна з речей, про які йшла мова,  – це скасування платних послуг для студентів ВНЗ. Можете прокоментувати такий розвиток подій?

- Хочу сказати, що платні послуги абсолютно не потрібні уряду. Заради спокою, заради популістських кроків щодо привернення на свій бік молодого електорату, можна було б їх взагалі скасувати. Платні послуги необхідні перш за все університетам. Для того, щоб зміцнити свою матеріально-технічну базу, для того, щоб розвиватися, для того, щоб просто мати абсолютно реальні ознаки університетської автономії. Це не суто українська, а всесвітня практика. Бо не можна бути незалежним від влади, існуючи виключно на бюджетні кошти, виділення яких (як в принципі, так і за обсягами) цілковито залежить саме від влади.

Платні послуги складаються з кількох сегментів. Найбільший – це наукові послуги. Звичайно, найзначнішу питому вагу мають послуги з надання освіти. Але це закріплено законом,  тобто не йдеться про якусь урядову новацію. Платні послуги були започатковані в Україні у 1997 році Кабміном, який тоді очолював Павло Лазаренко. Потім був розширений перелік у листопаді 1997 року за Валерія Пустовойтенка. Третя постанова щодо платних послуг була прийнята у 1999 році 6 квітня – це був найбільш широкий перелік платних послуг. Він був оприлюднений і конституйований за підписом прем'єр-міністра Віктора Ющенка. Потім, у 2004 році він був модернізований відповідно до змін законодавства.  

Зміни, внесені  до переліку платних послуг урядовою постановою у серпні 2010 року, були незначні, тому я вважаю, кампанія у ЗМІ проти платних послуг – це досить недолуга, суто політиканська акція.  Що додав уряд Азарова? Ми дозволили вузам на клопотання більшості з них мати студентські їдальні, оскільки це було заборонено, і в університети  прийшли різні за якістю і чесністю орендарі, які надавали не завжди чесні послуги. У студентських їдальнях їжа була дорогою, несмачною і неякісною,  і це підтверджували перевірки санепідемстанції.

Друга група дозволених в серпні 2010 року платних послуг дозволила університетам видавати і продавати книжки, підручники, посібники, газети, альманахи та журнали, написані співробітниками, викладачами, професорами і студентами університету.

Щодо третьої групи, то це одна з небагатьох пропозицій мого попередника Івана Вакарчук, яку я абсолютно поділяю. Мова йде про запровадження платних послуг щодо студентів-ледарів, прогульників і нероб. Йдеться про необхідність відпрацювань пропущених без причини практичних занять і лабораторних робіт. Скажімо, будь-якій людині зрозуміло, що на хімічному чи біологічному факультеті, у медичному університеті дуже дорогі реактиви. В університетах України є також кілька власних ливарень, без яких не може бути підготовки інженера-металурга, гірничого інженера. А повторити виплавку металу у навчальній лабораторії для тих, хто прогуляв, – це великий удар по бюджету вузу.

Крім того, дозволялося відпрацювання за гроші для тих студентів, які без поважних причин прогуляли більше третини всіх занять, а також викладачам дозволялося «підтягувати» студентів і офіційно, через касу, за квитанціями, займатися репетиторством – у тих випадках, якщо студент був відрахований, йде на поновлення і хоче «підтягнути» свої знання з тих предметів, курсів яких він не опанував, або якщо він переводиться з іншого навчального закладу, адже завжди є різниця програми.

Так от, після незадоволення студентів всі додаткові платні послуги у сфері освітньої діяльності скасовані. Від цього втратять і університети у своїй автономії і коштах, і втратять студенти. Всі ці платні послуги започатковувались заради того, щоб завдати потужного удару по тіньових схемах, по передачі грошей і таке інше. Але чимало платних послуг, запроваджених урядами Лазаренка і Пустовойтенка, залишись, і, на мій погляд, залишились справедливо. Поясню чому. Скажімо, в усіх великих містах України деякі університети мають величезні спортивні комплекси. Якщо вони здають їх в оренду стороннім організаціям – для бардівської пісні, для фестивалів – чому вони це мусять це робити собі у збиток?

Далі. Ми змушені були відмовитися від платних послуг за користування документами і книжками в бібліотеках у неробочий час, тобто у нічні і вечірні години. Це теж сталося під тиском студентів, але я думаю, що це рішення політично детерміноване. Навряд чи воно піде на користь, бо якщо читальний зал чи бібліотека буде працювати після 18 години, то університету потрібно буде утримувати додаткову зміну і бібліотекарів, і охоронців. Це - додаткові витрати. Отже, тепер не буде можливості працювати у бібліотеках у святкові, вихідні дні та понадурочний час.

Думаю, що певна аморальність протестувальників полягає в тому, що більшість з них і при Вакарчуку, і при Табачнику брали участь у обговоренні цього проекту, в розробці, у візуванні. Прізвища називати не буду, бо ж ідеться не про те, щоб когось осудити.

Ще раз хочу наголосити на тому, що уряд нічого не запроваджував, а лише дозволив університетам за рішенням вченої ради та за погодженням зі студентським самоврядуванням, яке становить 10-20 відсотків кожної вченої ради, це запроваджувати. Тобто йдеться про перелік того, що можна робити.

Головним чином тут втратили студенти, бо щодо подібних питань вони тепер змушені будуть домовлятися, м’яко кажучи, в індивідуальному порядку. І тоді я вже не сприйматиму від студентського активу заяв, що десь хтось гроші вимагає – це все можна було врегулювати. Представники студентського самоврядування питали: от якщо принести довідку від лікарні чи поліклініки, що студент дійсно пропускав заняття з поважних причин. Якщо довідку принесли – все, тоді знімається будь-яке питання платних послуг. Але якщо поважних причин для пропуску немає, то ти не мусиш перекладати свою неорганізованість на кошторис, на бюджет всього університету.

Підкреслюю, що ми поскасовували те, що йшло на користь студентам і чітко відрізняло того, хто відвідує заняття, від того, хто їх не відвідує. Тут не було жодного ущемлення чи порушення студентських прав, не було перескладання екзаменів за гроші, не було оплати комісій. Все це – вигадки. Це стосувалось лише пропущених без поважних причин лабораторних та практичних робіт.

Загалом, за останні роки відбулась така аберація. Зусиллями преси з багатьох шанованих ректорів у запалі боротьби за тестування зробили якусь «чорну сотню», ескадрон смерті. Ї