Другий фронт в Україні

Ворог України прагне не тільки забезпечити собі військову перемогу, але й відкрити другий фронт всередині країни. Таку заяву президент Петро Порошенко зробив 1 березня під час зустрічі з верховним архієпископом УГКЦ Святославом Шевчуком, маючи на увазі розв'язану путінською Росією війну.

Глава держави не вперше звернувся до цієї проблематики. Так, 20 грудня на засіданні РНБО, закликавши протидіяти спробам російських ЗМІ зірвати часткову мобілізацію 2015 року, пан Порошенко заявив: «У жодному разі ми не можемо допустити, щоб внаслідок інформаційної війни проти нашої держави вдалося відкрити другий фронт всередині країни проти мобілізації, проти здатності країни себе захищати».

Очевидно, що тема другого фронту займає неабияке місце у думах і сподіваннях найвищого чиновника України. Але виникає підозра, що Петро Олексійович ставить не зовсім коректний  діагноз «хвороби», а тому пропоновані ним «ліки» можуть виявитися неефективними.

СБУ – збіговисько шпигунів?

Вважаю, насамперед потрібно змінити постановку питання: агресор не намагається відкрити другий фронт в Україні, а вже давно його відкрив. Функціонує цей фронт практично неприховано і досить успішно, якщо судити з дій можновладців.

Днями з цього приводу висловився американський військовий експерт Джон Шиндлер. Запропонувавши Україні стратегію для перемоги на Донбасі, фахівець зауважив, що молодій країні потрібна ефективна система держбезпеки і контррозвідки, адже зараз жодні кроки української влади неможливо утримати в таємниці: у Києві та регіонах діє велика кількість російських шпигунів, частина яких працює в СБУ. «Україна не виграє війни, поки не перевершить Росію у сфері розвідки. І час спливає», – застеріг Шиндлер.

Тим часом питання про ступінь благонадійності самої Служби безпеки України чомусь геть-чисто випав з поля зору громадськості. Українці немов забули, що ще не так давно це відомство було дуже тісно пов'язане з російською політичною охранкою ФСБ, під наглядом якої розстрілювали учасників Євромайдану і готували країну до здачі міжнародному бандиту Путіну.

Брак суспільної уваги до СБУ особливо кидається у вічі на тлі інших відомств. Так, в Україні вже практично досягнуто консенсусу щодо суддівського корпусу: значну його частину потрібно неодмінно пропустити через в'язницю – не менше 25% загального складу, як вважає колишній грузинський президент Саакашвілі. Серйозні розмови також точаться щодо ГПУ: схоже, варто внести в Конституцію України такі зміни, щоб це корупційне гніздо більше ніколи не отруювало правову атмосферу країни. Показушні арешти дрібних «гвинтиків», ініційовані новим генпрокурором Шокіним, громадяни не повинні сприймати як «реформу» ...

Судячи зі скандалів, які періодично виникають довкола міліції, реальних змін українці чекають і від МВС. Той кредит довіри, що суспільство видало його очільнику Арсену Авакову, вже значною мірою вичерпано. Ймовірно, він і сам це розуміє, а тому хоча б намагається виправдатися на своїй сторінці у Facebook.

Загалом довкола деяких ланок силового блоку спостерігається певне ворушіння. А ось про СБУ чомусь і ЗМІ пишуть рідко, і політики з активістами обходять це відомство стороною.

Але, можливо, американський експерт не правий, і Служба безпеки України вже давно позбулася російських шпигунів, агентів ФСБ? З цим питанням я письмово звернувся до колишнього прес-секретаря СБУ, нині радника глави МВС України Станіслава Речинського.

«Хто ж його знає, скільки в СБУ російських шпигунів? – Написав радник у відповідь, – Поки що жодного не спіймали. Але, думаю, не тому що їх немає,  а тому, що ловити не вміють. Систему держбезпеки, безумовно, потрібно міняти. Це дохлий кінь, що залишився від совка і перетворився на контору вимагачів. Змін на краще у діяльності СБУ наразі ніхто, крім самого керівництва СБУ, не бачить».

Однак якщо головний ловець шпигунів діє по-старому і до того ж сам заражений бацилою ворожої спецслужби, то звідки ж у країні візьмуться вільні від кремлівських посланців і шпигунів відомства? Нізвідки їм взятися. Всі основні плани і задумки української влади, напевно, швидко лягають на стіл ворожого командування.

Де проходить лінія другого фронту

Ще одна рекомендація містера Шиндлера стосується корупції у військовому відомстві. Експерт відверто застерігає: те, що армією в Україні керують корумповані генерали, тоді як бійці гинуть в приречених на провал операціях, може призвести до політичної катастрофи.

Розуміти це можна так. Справа навіть не в тому, що в принципі неможливо виграти війну за наявності великої мережі ворожих агентів і ще більшого числа помічників агресора, якими треба вважати всіх розкрадачів і корупціонерів з числа чиновників будь-якого рангу. Наявність цього баласту якоїсь миті може зруйнувати той досить крихкий громадський баланс, що склався в країні після повалення колишнього режиму. І тоді самого пана Порошенка народ може винести на руках. Чим, звичайно, захоче скористатися знахабнілий кремлівський пахан. Сценарій здається нереальним, але всього за місяць до своєї втечі Янукович теж вважав себе мало не довічним правителем України.

Але чому я посилаюся на експерта зі США? В Україні ж є чимало своїх фахівців і політиків, які висловлювали майже аналогічні рекомендації. А вся справа в тому, що вітчизняних порадників нинішня верховна влада України практично не чує. У цьому плані ситуація стала просто нестерпною і загрозливою.

Наведу одне щемке публічне звернення до глави держави члена Верховної Ради. «Пане Президенте, Ваші паркетні генерали прив'язали Вам камінь до шиї, і Ви впевнено йдете на дно... Поки є ще час і народ до кінця не розчарувався у Вас, зробіть рішучі кроки для того, щоб хлопці не гинули від тупості, непрофесіоналізму і зради міністерських командирів...», – такий запис у Facebook 19 лютого зробив нардеп Володимир Парасюк.

Нагадаю, у ті лютневі дні вирішувалася доля армійських підрозділів, які опинилися в Дебальцевському котлі, що виник внаслідок порушення Путіним Мінських угод. Свій відкритий лист президентові Порошенку молодий депутат-виходець з Майдану закінчив убивчими словами: «Сотні телефонних дзвінків отримав за останні два дні. І в кожному крик про допомогу, в кожному нерозуміння, в кожному Ви, пане президенте, ЗРАДНИК».

Чи може виграти війну проти згуртованої Росії (хай навіть на нездоровій основі, про що говорилося не раз) країна, в якій суспільство і влада спілкуються між собою такою мовою і не чують один одного? Відповідь, гадаю, очевидна.

На моє глибоке переконання, лінія другого фронту всередині України нині проходить, перш за все, через голови тих, хто сидить у найважливіших владних кабінетах і депутатських кріслах. Треба віддати належне: багато провідних політиків і держчиновників України, включаючи найголовнішого, щиро хотіли б виграти війну, яка відбувається на Донбасі, й вигнати з країни ненависних загарбників. От тільки зробити це їм хочеться так, щоб і агресора зломити, і свій особистий статок примножити. Але так, на жаль, не вийде. Як жінці не можна бути наполовину вагітною, так і відповідальному політику, високій посадовій особі не можна бути наполовину патріотом своєї країни.

А чи є взагалі бажання виграти війну?

Україна має всі шанси на перемогу над путінською вояччиною. Так вважає експерт Шиндлер, але він ставить одну неодмінну умову: якщо керівництво країни буде думати про майбутнє і ефективно використовувати ресурси.

«Все це можна зробити, але кожен день, коли Київ не змінює свого курсу, є ще одним свідченням того, що уряд Порошенка насправді не хоче виграти», – підсумував американський фахівець.

Здавалося б, більш безглуздого висновку зробити не можна. Проте поміркуймо. Ось, наприклад, українське керівництво давно і пристрасно домагається від США постачання сучасної летальної зброї. Справа архіважлива. Від цього залежать життя тисяч українських бійців. Але що, якщо Барак Обама так і не зважиться на такий крок? Не дарма ж йому пророкують титул «Найслабшого президента за всю історію Сполучених Штатів»... І що тоді буде з Україною? Вона що, приречена в такому випадку на поразку у війні за свою незалежність?

Тут ще раз можна згадати того ж Михаїла Саакашвілі. Говорячи про зброю, він розповідав в ефірі «Шустер LIVE»: «Ми з нуля, а в Грузії практично не було бази, підняли військове виробництво, створили одну з кращих систем шквального вогню в світі, власні БМП з електронною системою управління вогню, хорошою бронею, міномети».

Екс-президент Грузії, а нині голова Міжнародної ради реформ пояснив, для чого навів цей приклад. Мовляв, перебуваючи у стані зовнішньої агресії цілий рік, влада України досі не використала потенціалу країни для інтенсивного розвитку оборонки.

За повідомленнями українських ЗМІ, вітчизняні промисловці і зброярі володіють розробками таких зразків озброєння та спеціальної техніки, яким можуть позаздрити не тільки росіяни, а й натовці. Питання – у швидкому налагодженні серійного виробництва. Для цього потрібні сміливі управлінські рішення, а з ними зараз в Україні якось не складається...

«Україна зазнає поразки зсередини. Передусім через те, що в оборонній промисловості досі сидять люди, які роками грабували країну», – зробив невтішний висновок Саакашвілі.

Сподіватимемось, темпераментний грузин злегка погарячкував. Але українська громадськість має зробити свій висновок: лінію другого фронту, яку провідні члени президентсько-прем'єрської команди вільно чи мимоволі накреслили у своїх головах, слід екстрено ламати. Майже 43-мільйонна країна не може бути заручником кількох політиків-бізнесменів, нерішучість і користолюбство яких стають головними перепонами для перемоги над зовнішнім ворогом.