«Носферату»: чим цікава стара історія про вампіра

Триває прокат готичного горору «Носферату». На картину дуже чекали (і касові збори тому доказ), і недарма. Роберт Еґґерс давно мріяв створити римейк класичного фільму 1922 року «Носферату. Симфонія жаху» Фрідріха Вільгельма Мурнау. Ця картина давно є класикою та справляє враження своєю експресіоністичною виразністю навіть зараз.

Роберт Еґґерс («Відьма», «Маяк») з одного боку з великою шаною ставиться до оригіналу, наслідуючи та переосмислюючи його, з другої не зраджує своєму авторському стилю. Тягуча похмура атмосфера та неквапна розповідь, притаманні Еґґерсу, тут просто розквітають у забавах з зображенням.

Еґґерс блукає між кольоровими та чорно-білими кадрами, змушуючи акторів час від часу вдаватись до стилізації німого кіно. Хоча герої «Носферут» у фільмі 2024 року вміють розмовляти, у певних сценах вони нагадують своїх «німих» попередників дещо надмірною грою, яка саме у цій картині є цілком виправданою та належить до плюсів, а не до мінусів.

Музика, грим, костюми, декорації, буквально усе працює на те, щоб відтворити атмосферу готичного горору хоч і по новому, утім максимально зберігаючи стилістику культового фільму.

Про що кіно?

Отже, 1838 рік. В невеличкому німецькому містечку Візборзі живе молоде подружжя Томас та Елен Гуттери (Ніколас Голт та Лілі-Роуз Депп). Томас вирушає до Трансильванії, щоб укласти угоду на продаж закинутого маєтку з таємничим графом Орлоком (Білл Скарсгард), що живе серед Карпатських гір. Елен має чекати його у друзів, Фрідеріка та Анни Гардингів (Аарон Тейлор-Джонсон та Ема Коріна), проте з нею починають відбуватися дивні речі. Коли звичайна медицина виявляється безсилою на допомогу кличуть професора Альбіна Ебернарта фон Франца (Віллем Дефо), який переконаний: героям загрожує абсолютне зло.

Як було раніше

Нагадаємо, Мурнау планував екранізувати «Дракулу» Брема Стокера, проте кіностудія Prana Film не змогла придбати права на використання роману. Для того щоб продовжити роботу над фільмом, Мурнау змінив імена основних персонажів та дещо переінакшив сюжет. Проте це не врятувало його від суду. Але фільм таки з’явився і продовжує жити.

До слова, роль Кнока у фільмі Мурнау зіграв Александр Ґранах, уродженець села Вербівці Івано-Франківської області У Львові разом з братом уперше відвідав єврейський театр, після чого вирішив стати актором.

Макс Шрек (граф Орлак 1922 року)Білл Скарсгард (граф Орлак 2024 року)

У 1979 році Вернер Герцог зняв ще один фільм про Носферату, де головну роль зіграв Клаус Кінскі. У 2000 році Е. Еліас Меріге зняв фільм «Тінь вампіра» про те, як Мурнау знімає своє кіно (режисера зіграв Джон Малкович), а Віллем Дефо – Макса Шрека, актора, що зіграв графа Орлока у фільмі «Носферату». До слова, Дефо ми побачимо і у фільмі Еггерса. «Тінь вампіра» досліджує чутки: головну роль у фільмі зіграв справжній вампір, що вгамовував свій голод гарячою кров'ю акторів і членів знімальної групи.

А що тепер?

Справді, що Макс Шрек з оригінального фільму, що Білл Скарсгард виглядають так, що у цю історію нескладно повірити. Скарсгарду після маски клоуна з «Воно» знову доведеться ховатись за гримом, що перетворює його на лиху інфернальну істоту. Проте новий Носферату – не про вампір, він ототожнює саму смерть, жахливий кінець та втілення зла. Куди там попсовому Пеннівайзу.

Віллем Дефо (Альбін Ебернарт фон Франц (у книзі Абрахам Ван Гельсінг) 2024 року)Джон Готовт (Професор Бульвер (у книзі Абрахам Ван Гельсінг) 1922 року)

Проте Еґґерс не є просто старанним стилізатором. Він знаходить нові барви, заповнюючи кадри унікальною мовою, майстерно володіючи усім, що для цього потрібно: колір, звук, кастинг, гра світло-тіні працюють на одну спільну мету. І режисер її успішно досягає: його емоційний вплив на глядача не поступається тому, яким мали новації Мурнау.

Лілі-Роуз Депп (Еллен 2024 року)Грета Шредер (Еллен 1922 року)

Але глядач нині є значно вимогливіший. Еґґерс змушує його пройти нашвидкуруч усю історію кіно, точніше жанру горору, де спрацьовують усі можливі прийоми. А Лілі-Роуз може претендувати на нову королеву скримеру (голосний відчайдушний крик у фільмах жахів). Словом маємо практично ідеальний фільм. Настільки ідеальний (як, зрештою, і попередній «Маяк»), що часом навіть стає нудно. А загальної картини це не псує. І, звісно, щоб оцінити усю красу та велич задуму картину варто дивитись на великому екрані.

Густав фон Вангенгайм (Гаттер 1922 року)Ніколас Голт (Гаттер 2024 року)

А на малому вартує переглянути фільм 1922 року. Завдяки новій версії він знову став популярним.