Найстаріший у Львові: історія парку імені Івана Франка у фото

Парк імені Івана Франка, один із центральних у Львові, вважається найстарішим не тільки у місті, а й в усій Україні. Колись на цих місцях були міські лани, які в XV сторіччі польські королі Казимир і Ягайло подарували місту для користування. Уже в першій половині XVI сторіччя вони стали власністю однієї з всевладних тоді в місті родини патриціїв Шольц-Вольфович. «Фотографії старого Львова» розповідають, як упродовж століть розбудовували цей парк.

Під кінець XVI ст. Ян Шольц-Вольфович заклав тут сад за 1600 золотих, який потім перейшов до його зятя Антона Массарі. Молодий венеціанець перепланував сад на італійський манер, розбивши на тераси, і подарував його місту, щоби ним могли користуватися всі львів’яни. 1614 року міська влада на основі заповіту родини Шольц-Вольфовича передала парк у користування монахам-єзуїтам, які почали будівництво у Львові свого костелу та монастиря. Звідси походить історична назва парку – Єзуїтський чи Поєзуїтський сад.

Монахи побудували тут цегельню, аби забезпечити будівництво цеглою, і пивоварню, а частину земель здали в оренду селянам і відкрили для них корчму. Через майже 160 років з приходом австрійської влади орден єзуїтів скасували, після чого імператор Йосиф II подарував цей зелений масив місту, яке зробило тут великий склад дерева та базарну площу.

Зображення приблизно 1868 року

Парк запустів, здичавів, був повний сміття і нечисті, тож міська влада змушена була у 1799 році продати його підприємцю Іванові Гехту, який провів тут реконструкцію, зокрема, перепланував його у французькому стилі, а також намагався зробити парк прибутковим. У парку побудували ресторан, так звані «лазєнки» (бані), які, за свідченнями сучасників, були справжніми будинками розпусти. Також встановили альтанки, літній театр просто неба, площу штучних вогнів, карусель, різні алеї й стежки.

Альтанка в парку ім. Івана Франка – найстаріша споруда парку, фото 1906 року

На місці, де зараз розташований головний корпус Львівського університету ім. І. Франка, збудували одноповерхове «казино Гехта». Залишилася в парку ще й тепер так звана кам’яна «глорієтта» – альтана-ротонда, встановлена 1835 році, з дорійською колонадою, тип якої зустрічається у парках доби романтизму. До парку львівське аристократичне товариство ходило на проходи, відбувалися тут також забави зі штучними вогнями, фестини і різні товариські розваги.

«Казино Гехта», фото 1861-1871 років

Згодом через стікання дощової води з міських узгір’їв долішня частина парку стала багнистою і болотистою. Спадкоємець Гехта Каєтан Морін намагався зарадити цьому лиху, але збанкрутував і продав парк у 1847 році Францішеку Вендриховському, який за сім років перепродав його місту. У 1855 році затвердили проект реконструкції саду директора міських плантацій у Львові Карла Бауера. Парк переплановують за прикладом тогочасних англійських парків у так званому ландшафтному стилі, і він зберігає таку композицію та план донині.

Колишній ресторан (тепер консульство Болгарії) в парку, фото 1900 року

Відкриття вулиці Крашевського (Крушельницької), одна із найдавніших світлин парку, 1879 рік

У 1881 році провели регуляцію нижньої тераси парку, прилеглої до щойно побудованого неоренесансного будинку Галицького сейму. Тут влаштовують чудові партерні сади з багатими квітковими композиціями, стриженими кущами та деревами. У 1886 році знесли алею, яка була продовженням сучасної вул. Січових Стрільців, а у 1925 році її відновили. У 1890 році парк сильно понищила буря: він був завалений сотнями великих дерев, що неможливо було пройти.

Фото 1911 року

Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка

У 1894-96 роках Товариство розвитку та прикрашання міста встановило навпроти будинку сейму погруддя літератора Яна Добжанського, директора польського театру Яна Непомуцена Камінського, намісника Галичини Леона Сапеги, львівського живописця Артура Гротгера, єпископа Самуеля Гловінського, а в алеї справа – бюст поета-еллініста Юзефа Дуніна-Борковського. На клумбі перед будинком сейму стояла чавунна ваза з барельєфами, що зображували у вільній інтерпретації роботу Бертеля Торвальдсена «Течія людського життя».

Фото початку ХХ ст.

1908 року архітектор Кароль Ріхтман-Рудневський розробив проект театру, який мав би постати на місці ресторану. Проектом передбачалась сучасна конструкція з каменю, металу і скла з розсувним дахом, на першому поверсі мали бути крамниці і кав’ярні. Кошторис становив 2 мільйони крон. Консорціум з будівництва театру звернувся до магістрату з проханням надати землю в оренду на 50 років із подальшим переходом театру у власність міста, проте проект так і не реалізували.

Поштівки початку ХХ ст. із зображенням парку

Після 1919 року Єзуїтський сад перейменували в Парк Тадеуша Костюшка, а вже після 1945 року – в на честь Івана Франка. У повоєнні роки тут були кінотеатр та ресторан. У 1949 році після зняття пам’ятника Аґенорові Ромуальду Голуховському, що стояв при вході в парк з вул. Січових Стрільців, вазу перенесли на місце пам’ятника, де вона стоїть і досі.

Пам’ятник Аґенору Голуховському та клумби на місці центральної алеї парку, фото 1916 року

У 1964 році перед університетом у парку встановили пам’ятник Іванові Франку на місці ліквідованого квітникового партеру, який раніше композиційно пов’язував університетську будівлю з репрезентативним нижнім входом у парк.

У 2009 році парк реконструювали. Він займає ділянку у формі трапеції площею понад 11 га і є пам’яткою садово-паркового мистецтва. Парк має різновікові насадження, тут ростуть переважно дуби, клени, липи, граби, в’язи та осокори, із екзотичних порід – бундук канадський, магнолія Кобус, платан кленолистий, тис ягідний, кипарисовик горіхоплідний, дуб скельний, оцтове дерево.