Іван Андрух – воїн трьох армій, які воювали за Україну
Цікаві факти про сотника УНР та командира полку УСС
0Іван Андрух практично все своє недовге життя присвятив боротьбі за Україну. Він був командиром полку і начальником Оперативного штабу корпусу Українських січових стрільців, сотником УНР. Разом з Євгеном Коновальцем створив Українську військову організацію. Перебуваючи за кордоном, повернувся в радянську Україну, але через зраду потрапив у руки чекістів. Молодого і відважного 29-річного воїна розстріляли. У роковини його народження на сторінці «Визвольні змагання» показали маловідомі світлини Івана Андруха.
Іван народився 25 березня 1896 року неподалік Перемишля. Після закінчення Перемишльської гімназії вступив до Львівського університету. Активно допомагав відкривати у регіонах спортивно-пожежні патріотичні організації «Січ», які фактично готували українських юнаків до тривалої визвольної війни.
Коли розпочалася Перша світова, Іван пішов воювати у складі Легіону Українських січових стрільців. За бойові заслуги дослужився до рангу підхорунжого. У 1916 році під час битви на горі Лисоня біля Бережан потрапив у російський полон. Звідти вояка відправили у концтабір для військовополонених під Царициним (Волгоград).
Через два роки Іван з побратимами і старшинами УСС прибув до Києва і долучився до війська Центральної Ради. Спершу був старшиною Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, згодом – командиром сотні куреня 4-го (1-го) Січового полку.
Сотник Армії УНР Іван Андрух (сидить крайній праворуч). Світлина з книжки Андрія Ковальова «Як гартувалась державність»
На зміну УНР у Києві проголосили Українську державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Іван Андрух служив у бомбометній сотні 2-го Запорізького полку, за деякий час став командиром кулеметної сотні цього полку.
«Наприкінці вересня 1918 року, після дозволу гетьмана Павла Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців армії Української держави, на чолі своєї сотні виїхав до Білої Церкви, місця формування загону. З кінця листопада 1918 року командував куренем 1-го полку Січових стрільців військ Директорії. З липня 1919 року впродовж пів року командував 28-м (1-м) полком Січових стрільців дієвої армії УНР», – розповідають на сторінці «Визвольні змагання».
Після розпуску Корпусу Січових стрільців Івана Андруха утримували у таборах інтернованих українських вояків. Звідки він виїхав у Чехословаччину до сформованої з вояків УГА Української бригади.
На еміграції Іван Андрух 1920 року разом з Євгеном Коновальцем створили Українську військову організацію (УВО), в якій він став крайовим комендантом на східних українських землях, повернувшись 1921 року у радянську Україну.
Тернопільський краєзнавець Василь Штокало перелічує його заслуги:
- за кілька днів зорганізував краєвий провід УВО на Наддніпрянщині;
- започаткував осідок повстання – Всеукраїнський повстанський комітет;
- налагодив відносини з українськими лісовими підрозділами у Трипіллі та Холодному Яру;
- перелаштував бойові частини на службі ворога для потреб українського повстання, зокрема 402-й Стрілецький полк в Умані та 2-гу Школу червоних старшин у Києві. Таким чином підготував до повстання 23 травня 1921 року.
Івана Андруха зрадив його колишній соратник – сотник УСС Осип Думін, який став комуністом і доніс до Москви на Івана Андруха. Також чекістський «сексот» Олександер Грудницький, учасник створення Всеукраїнського повстанського комітету видав своїх спільників, пише Василь Штокало.
«30 червня, вночі, комуністичний ворог затримав сотника Івана Андруха, що уникнув розкриття очоленої наддніпрянської мережі УВО, але виклав послання борця за демократичну Україну як селянську державу однак без Скоропадського та Петлюри. 28 серпня 1921 року засудили на смерть сотника Івана Андруха з побратимами та посестрами і розстріляли. Того 1921-го року дружина сотника Івана Андруха Феодосія Довгич народила доньку й охрестила ім’ям Галина та записала під своїм дівочим прізвищем», – розповів Василь Штокало.
Івана Андруха реабілітували 29 липня 1996 року.
Ми використовуємо