«Держава, яка першою у Другій світовій війні протистояла нацизму»
Історія Карпатської України
15 березня 1939 року керівництво Карпатської України, яка тоді була у складі Чехословаччини, проголосило незалежність. Це була фактично перша українська держава після поразки визвольних змагань 1917–1920 років. Карпатська Україна як держава першою не побоялася протистояти нацизму. Директор Львівської муніципальної бібліотеки, кандидат історичних наук Василь Кметь прочитав лекцію про передумови створення Карпатської України і дипломатію Августина Волошина. Зустріч організував Клуб «Інтелектуальний Ренесанс». ZAXID.NET законспектував головні думки.
Автономія у складі Чехословаччини без повноважень
Після Першої світової війни 1918 року на руїнах імперій формуються нові держави, і постає питання про розподіл територій за етнічним принципом. 21 січня 1919 року в Хусті збирається всенародний зʼїзд, який проголошує бажання приєднатися до Української Народної Республіки.
«Для Закарпаття це була дуже важлива форма підкреслення своєї ідентичності. Коли йшлося про Акт Злуки, ми бачимо декларацію єдиної України – Галичина, Буковина, Угорська Русь. Тобто якраз йшлося про те, що Карпатська Україна була включена в модель єдиної української державності», – наголошує Василь Кметь.
Попри це, на міжнародному рівні ситуація склалася інакше. Хоча в обговореннях 1919–1920 років Закарпаття розглядали як частину України, за Сен-Жерменським і Тріанонським договорами воно увійшло до складу Чехословаччини з обіцяною автономією, яка фактично не була реалізована.
Августин Волошин (фото з сайту Карпатська Україна)
Лише у жовтні 1938 року вдалося створити автономний уряд. Українські сили, попри ідеологічні відмінності, об’єдналися, щоб забезпечити його функціонування. Першим прем’єром став Андрій Бродій, однак через проугорську позицію його усунули. Новим керівником уряду став Августин Волошин, священник, лідер Християнсько-народної партії, людина з великим авторитетом і чіткою політичною позицією. Автономія мала обмежені повноваження: уряд контролював освіту і культуру, але не безпеку чи економіку. Водночас тоді почали вживати назву «Карпатська Україна», хоча офіційно її не затвердили.
Консолідація закарпатців в умовах окупації
2 листопада 1938 року після Першого Віденського арбітражу Угорщина отримала 12% території Карпатської України – зокрема Ужгород, Мукачево і Берегове. Центр української автономії перемістився до Хуста – найбільш українського міста Закарпаття.
У цей час починають формувати Карпатську Січ – організацію народної оборони. «До неї входили представники різних спортивних, пожежних та інших товариств. Це були патріотичні люди, які мали досвід служби в поліції, в інших силових структурах. І це був радше такий прообраз внутрішньої поліції, внутрішніх військ, аніж повноцінної армії», – пояснив історик.
Хуст у 1939 році (фото Pálfi András з Вікіпедії)
Паралельно активізується розвиток освітньої мережі і культурного життя: виходять газети, працює товариство «Говерля», до регіону приїжджають театрали і письменники з Галичини і Наддніпрянщини, зокрема Олександр Олесь і Улас Самчук.
На виборах до Сойму 12 лютого 1939 року Українське національне обʼєднання отримує 92,4% голосів, його підтримали навіть опоненти. Попри це, Карпатська Січ залишалася мало озброєною, навіть попри допомогу діаспори.
У пресі обговорювали, наскільки економічно рентабельною є така держава, які ресурси має, чи здатна забезпечити своє населення. Також мова йшла про те, який буде статус Карпатської України для Гітлера, для Сталіна.
Геополітика: рішення без України
Проте на початку 1939 року вирішальним стає міжнародний контекст. Радянський Союз іронізував над цією державою, Сталін зневажливо називає Карпатську Україну «козявкою», через яку не варто сваритися з нацистською Німеччиною.
Водночас Гітлер фактично дозволив Угорщині окупувати регіон. У березні 1939 року розпадається Чехословаччина: Словаччина проголошує незалежність, Чехія погоджується на протекторат. Волошин намагається вести переговори, але безуспішно.
«Августин Волошин, який декларує, що найважливіша мета держави – це припинити винищення всього, що є українським, намагається протидіяти й апелює спочатку до різних політичних представництв, намагається знайти порозуміння із чехами, словаками, угорцями, але в нього нічого не виходить. Його дипломатія виявляється малоефективною, він в ізоляції», – розповідає Василь Кметь.
Проголошення незалежності
13-14 березня починаються перші диверсійні напади і вторгнення угорських військ на територію України. На 15 березня Волошин призначив засідання Сойму в Хусті. І 15 березня 1939 року кворум депутатів проголосив Конституцію і заклав підвалини під новий етап української державності ХХ століття.
Карпатська Україна проголошена незалежною державою з синьо-жовтим прапором, гімном «Ще не вмерла Україна» і державною українською мовою. Гербом держави є тризуб, але з особливостями: праворуч – ведмідь, ліворуч сім синьо-жовтих стрічок і хрест на тризубі.
Межі та символіка Карпатської України (з Вікіпедії)
Премʼєр-міністром нового уряду призначили Юліана Ревая, сойм очолив Августин Штефан, а його заступниками були Федір Ревай та Степан Росоха – один із найактивніших організаторів Карпатської Січі і вояків української армії.
З трибуни Сойму Волошин заявив: «Наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути українська. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди український, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу».
Військовий опір Карпатської України
Збройні сили країни, Карпатська Січ, чинить опір угорським військам, без бою не віддають жодного села. Коли на території Карпатської України відбуваються вже близько 20 великих боїв, Августин Волошин намагається апелювати ще до гітлерівської адміністрації. Він пропонує Гітлеру схожий на словацький варіант протекторату, визнати Карпатську Україну як державу. Проте це не викликало жодної реакції. А трохи пізніше консул Німеччини відповів Волошину, що з угорцями краще не сваритися і припинити опір, тому що ніхто їх не визнає і не підтримає.
Карпатські «січовики» на чолі з комендантом Дмитром Климпушем (фото з Вікіпедії)
Карпатська Січ, мало озброєна, але мотивована, поповнилася бійцями з різних регіонів України, її підтримала Організація українських націоналістів. Роман Шухевич, Андрій Мельник і багато інших діячів залучені до формування цих Збройних Сил. Січовики героїчно захищали кожен населений пункт.
У складі Карпатської Січі діяла також жіноча сотня. Софія Тисовська, яка була ініціаторкою її створення, проводила спеціальні вишколи для жінок, зокрема бойову підготовку і медичну допомогу. Одночасно на курсах навчалося близько 50 жінок, а приблизно 3 тисячі жінок були учасницями цієї сотні.
Проте сили були не рівні. Угорщина кинула 18 тисяч бійців, їм протистояли кілька тисяч січовиків, розрізнені на різних локаціях. Битва біля Горонди, Страбичевого, найбільший бій на Красному полі біля Хуста стали славними сторінками української військової історії. Загалом у боротьбі загинуло понад 6,5 тисяч людей, включно з репресованими після приходу угорських окупантів.
Дипломатія
До кінця березня керівництво держави емігрує, а Угорщина оголошує про повний контроль над територією. Після поразки українські діячі намагаються донести інформацію до Європи й обмірковують інші дипломатичні заходи.
У Парижі діяч ОУН, секретар Євгена Коновальця Олександр Бойків починає видавати обіжник – інформаційний бюлетень, щоб інформувати франкомовний (тобто дипломатичний) світ про події, які відбувалися в Україні. Він виходив приблизно рік, з березня 1939 року. У бюлетенях аналізують і пропаганду – зокрема угорські пояснення окупації «господарськими потребами», а також заклики європейської преси припинити опір.
«Це інформування про бойові дії і репресії, пропаганду і маніпуляції публічною думкою. Автор дуже докладно аналізує виступи і позиції європейських політиків, які торкаються Східної Європи чи питань України. Так, наприклад, він аналізує контекст пропаганди угорської, яка говорить про те, що освоєння цієї території було пов'язане з потребою зарозподарювання лісів. А заклики в словацькій, польській, чеській пресі про те, що треба припиняти боротися з угорцями і скласти зброю, показує, яким чином це є маніпулювання думкою і спотворює уявлення про реалії», – розповідає Василь Кметь, який досліджує ці обіжники.
Досвід Карпатської України як лакмусовий папірець міжнародної політики
Карпатська Україна мала всі базові ознаки державності: власну територію, населення, систему державних органів і посадових осіб, збройні сили, суверенітет.
«Це держава, яка першою в історії Другої світової війни протистояла нацизму, Гітлеру й Угорщині, тоталітаризму і нацизму, проти якого пізніше починає боротися світ», – підсумовує історик.
Досвід Карпатської України – це не лише один з епізодів українського державотворення, а й ключ до розуміння європейської політики напередодні Другої світової війни. Як наголошує історик Василь Кметь, цей короткий період існування держави став «лакмусовим засобом», який дозволяє побачити справжні наміри великих держав і механізми міжнародної політики.
Колишній вояк армії УНР, який мігрував на Захід і створив свою кіностудію, Каленик Лесюк разом з сином Петром приїхали знімати фільм про Карпатську Україну. На початку 1939 року він хотів показати, як розвивається українська державність на Закарпатті. Але вони потрапили у вихор політичних подій. І коли знімали хроніку вже бойових дій, Петра смертельно поранили. 14 березня він помер, але батько, незважаючи на трагедію, продовжив зйомки. Його фільм «Трагедія Карпатської України» – це єдиний відеодокумент, який відображає історію Карпатської України.
Ми використовуємо