«Віднині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України»

Ще століття тому Київ і Львів були у складі різних держав – Російської та Австро-Угорської імперій. Їхати з одного міста в інше означало вибиратися за кордон. Та після Першої світової впали не лише ці імперії: Європа загалом переживала період турбулентності, а українці, ледь отямившись від кривавої війни, продовжували боротьбу за незалежність. У Києві українські політики створили Українську народну республіку, яка протистояла більшовикам. У Львові Західноукраїнська народна республіка воювала з поляками за право господарювати на своїй землі. У Парижі саме почалась мирна конференція, яка вирішувала долю усієї повоєнної Європи.

Саме у цей час українці «вперше від часів Ярослава Мудрого» заявили про національну єдність «від Сяну до Дону», по різні сторони кордонів. Влада УНР і ЗУНР уклали Акт Злуки. Цей день, 22 січня 1919 року, був справжнім державним святом. Про перебіг подій і спогади сучасників розповіли на сайті Українського інституту національної памʼяті.

Урочистості відбувалися на Софійській площі у Києві. Там звели тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Все місто було в українських прапорах і транспарантах. День був доволі морозний, але погідний. На засніжену площу опівдні почали сходитися тисячі людей.

Урочистості на Софійській площі в Києві 22 січня 1919 р. Фото з дзвіниці Софійського собору (з сайту УІНП)

По периметру Софійської площі вишикувалось військо – українські січові стрільці, які за останні роки пройшли не один фронт. Всередину цього квадрата військовими автомобілями приїхали найшанованіші і перші особи двох українських держав, зійшлося духовенство, інтелігенція, політики, військові.

«Ми стояли двома групами – представники двох українських земель… Ось пролунала команда почесного куреня: “Позір!” і прапор його схилився до половини. Десь на Печерську залунав перший гарматний стріл… Рівночасно з першим стрілом загули дзвони на Мазепинській дзвіниці Софійського собору. З великої брами собору вийшла церковна процесія: золототкані корогви, блискучі патериці, духовенство в святочних ризах…», – описував день проголошення Акта Злуки у спогадах «Від легенд до правди» Лонгин Цегельський, який на той час був секретарем іноземних справ ЗУНР.

Симон Петлюра і Володимир Винниченко під час проголошення Акта Злуки на Софійській площі (фото з сайту УІНП)

Після молебню заграв гімн, і почали рухатися військові колони – понад 10 тис. вояків. Спершу йшла кіннота, наддніпрянці, які нагадували предків-козаків. Далі – полки піхоти, які салютували шаблями. За ними у залізних шоломах впевнено крокували січові стрільці. Їхній марш супроводжувало безупинне і гучне «Слава!». Після цього почувся гуркіт артилерії – гармати, мортири, гаубиці, які тягнули чотири пари коней, та кілька панцирних автомобілів, які замикала кіннота.

Війська на Софіївській площі. Картина Леоніда Перфецького, 1937 рік

Офіційну частину розпочали з привітання політиків, дипломат Лонгин Цегельський зачитав заяву про волю обʼєднатися в одну Українську соборну державу. Її підтримали гучними оплесками. Професор Федір Швець виголосив текст Універсалу соборності. «Віднині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська народна республіка (Галичина, Буковина й угорська Україна) і Наддніпрянська велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали найкращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська народна республіка», – зазначалося у четвертому універсалі Центральної Ради.

Універсал, який проголошував Акт Злуки (фото Державної архівної служби України)

«Тільки тоді ми будемо кричати “Слава!” вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народна Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогоднішнього свята. Я сам буду кричати з вами "Слава!", коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежею, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите “Слава!”, не словом, а ділом», – закликав у промові Симон Петлюра.

Це об’єднання УНР і ЗУНР було радше політичним, мало за мету зміцнити позицію України на дипломатичній арені й забезпечити єдиний політичний і військовий фронт. Тодішні політики прагнули захистити українську державність в умовах зовнішньої агресії та міжнародної нестабільності. І хоч об’єднана держава не змогла втриматися на політичній карті світу, та цей акт став важливим символом національної єдності. Українці щороку 22 січня вшановують цю історичну подію, стають у ланцюг єдності, символічно тримаючись за руки.