Коли владі не потрібні розумні громадяни

БлогиМихайло Цимбалюк , 26 вересня 665 5
Михайло Цимбалюк
голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина»

Інші блоги автора

Марія Олександрівна – вчитель однієї зі шкіл Самбірського району, що на Львівщині. Понад 30 років жінка сіє зерна науки для наймолодших школярів, тобто робить те, що згодом стане основою світогляду сотень українців.

Познайомився з нею на книжковому форумі у Львові. Жінка сама підійшла до мене з проханням підтримати – словом та порадою. Вчитель нарікала, що затримують зарплату, а книжки, які жінці необхідні для її фахової діяльності просто не може придбати – через банальний брак коштів. І це в країні, влада якої голосно кричить про успішне майбутнє і про реформи…

В той же день міністр освіти та науки України Лілія Гриневич в Палаці мистецтв розповідала про впровадження концепції так званої Нової української школи – говорила про виклики і намагалася пояснити чому такі освітяни як Марія Олександрівна не можуть дозволити собі придбати новинки української літератури…, бо в бюджеті немає на таких як вона коштів. Немає фінансування на людей, завдяки яким і досі існує ця держава. На жаль, влада не передбачає підтримки молодих вчителів, викладачів ПТНЗ, які вимушені за невеликі кошти утримувати свої родини, сплачувати комунальні послуги, а в підсумку – грошей на вдосконалення своєї професійності просто не вистачає… Смішно, парадоксально, боляче, не логічно, але таки факт. Болючий і життєвий факт!

Зараз у Львівській облдержадміністрації вже визнали, що області бракує 176 мільйонів гривень освітньої субвенції від держави для виплати заробітної плати педагогічним працівникам. І Львівщина непоодинока в цій проблемі – катастрофічний брак коштів ми бачимо у більшості областей, а затримки у виплаті зарплатні стають анахронічною нормою сучасної України.

І це в час, коли країни цивілізованого світу давно усвідомили, що стаття видатків на освіту в бюджеті повинна бути чи не найбільшою, дорівнюючи , а той перевершуючи, медицину та оборону. Бо саме освіта дає країні шанс на успішне майбутнє, бо без неї такого шансу не існує в принципі.

Не є великим відкриттям, що для того, аби була якісна освіта і її забезпечували висококваліфіковані кадри необхідна відповідна заробітна плата й умови для життя. Міністр освіти вже нині не обіцяє і не анонсує підвищення зарплати наступного року для окремих категорій педагогічних чи науково-педагогічних працівників. Мовляв, наступний бюджетний рік буде дуже складним – саме на нього припадає пікова виплата в рамках міжнародних зобов’язань України. Натомість буде те, що завжди є – підвищення для бюджетників, відповідно до зростання мінімальної зарплати.

А це означає, що вчителя банально і цинічно прирівняють до професій, які є важливими, але не потребують ні високої кваліфікації, ні освіти – двірника, прибиральника, низькооплачуваного вантажника тощо. У такий спосіб держава не лише принижує педагогів, а й забирає мотивацію у найперспективнішої молоді надалі ставати вчителями, викладачами, вихователями. Забирає саму можливість у дітей отримати якісну освіту… а також позбавляє почуття гідності таких людей як Марія Олександрівна – вчительки, яка б мала з гордістю і навіть з почестями відвідувати 25 Форум видавців у Львові, а не ховати очі через неможливість придбати хоча б одну добротну книжку.

Ще гірша ситуація у вищій школі… Навіть професорсько-викладацький склад одного з найрейтинговіших навчальних закладів – Львівського національного університету імені Івана Франка оголосив про початок страйку. Й дійсно – як може якісно працювати молодий науковець, аспірант чи доцент з зарплатою 5-8 тисяч гривень на місяць. Чи бува українська влада таким своїм знічев’ям вказує українській еліті напрямок руху в напрямку на закордон…

Очевидно, що загнавши науковців у глухий кут, керівництво освітньої галузі не аналізує витрат і потреб на підготовку молоді – через це й кожен другий викладач вищої школи заробляє за сумісництвом у вишах Європи…

Знаходяться в Україні й ті, хто переконує, що це добре… добре, але не для майбутнього нашої держави. Трохи перефразувавши фразу Вінстона Черчіля виникає питання – для чого нам перемога без освіти?

Така ситуація є страшною і дуже болючою, тому об’єктивно важко продовжувати аналізувати її, бо насправді тут все дуже просто – влада (суспільство, держава та ін.), яка дбає про перспективу реального розвитку повинна передовсім клопотатися про освіту та освітян, а не ставити її в другорядні витрати Державного бюджету… Інакше ми так і не матимемо майбутнього, окрім хіба поразок і трагедій. А може саме поразки і трагедії потрібні нинішнім чиновникам..?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Інші блоги автора

powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук