Не вступив у КПРС, писав про Голодомор та уникнув репресій

Михайло Стельмах є одним із видатних українських письменників: він розповідав правду про Голодомор та вмів помічати красу довкола, зачаровуючи читачів. Письменник, драматург, фольклорист, педагог, лауреат численних премій, зокрема, Сталінської, Ленінської та Шевченківської.

ZAXID.NET розповідає цікаві факти з біографії та творчості Михайла Стельмаха.

***

Батько хлопця Панас був селянином та ветераном російсько-японської війни, а мати Ганна – родом із Білорусі. Пара познайомилась у Одесі, а після одруження переїхала у село Дяківці на Вінниччині, де у травні 1912 року у них народився син Михайло. Більшість свого дитинства хлопчик провів на Вінниччині, але певний час проживав у Одесі.

«У Дяківцях я народився, а дитинство моє до восьми років проходило в Одесі, на Херсонській, зараз це вулиця Пастернака, 16. Тоді я пізнав запах моря, ловив бички і рачки. Можливо, від того у мене така пристрасть до рибалки. Тут пізнав я героїчну Одесу з розповідей батька та його товаришів, які заходили до нас в гості. Пройнявся ритмом одеських заводів. Познайомився з одеськими вулицями. Я пізнав друзів і романтичну, і героїчну, і трудову Одесу», – пригадував Михайло.

Дитинство Михайла Стельмаха було бідним, він описав його у автобіографічних повістях «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір». Для кращого розуміння ситуації – у хлопця не було власних чобіт, навіть більше – на всю сім’ю Стельмахів чоботи були одні, тому взимку батько не раз носив сина на руках до школи.

Михайло рано навчився читати, тому у школі його одразу прийняли до другого класу. Значний вплив на хлопця мала його мати Ганна, яка пробудила у серці Михайла любов до природи та вміння помічати красу довкола. У матері була тонка поетична душа. Письменник також з любов’ю згадував батька та діда. Попри бідність, дитинство Михайла Стельмаха не можна назвати нерадісним, оскільки він помічав щастя у найменших речах. Хлопець не цурався роботи та любив працювати із землею, розуміючи її цінність.

Завершуючи навчання у педагогічному технікумі, Михайло працював у газеті «Більшовицька правда», а після здобуття диплома кілька років працював вчителем, зокрема, викладав українську мову та літературу.

Михайло Стельмах був лауреатом трьох премій: Сталінської, Ленінської та Шевченківської

Про Стельмаха можна знайти згадки, що його двічі оминули репресії. Спершу його викликали в НКВС і показували донос, нібито написаний його найкращим другом, але Михайло помітив, що почерк був не той, тобто друг його не зраджував. Вдруге енкаведисти прийшли до сільської хати, де «знімав кут» Стельмах – Михайла у той вечір не було вдома, а господиня збрехала, що він тут уже не живе.

У часи Другої світової війни Михайло Стельмах спершу був рядовим-зв’язківцем, а після поранення та лікування – спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини».

Знайомство із Максимом Рильським стало знаковою подією у письменницькому житті Михайла Стельмаха, адже саме він став його наставником. Після війни на запрошення Рильського він став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва, де упорядковував і редагував збірники народної творчості, писав наукові статті, працював над власними творами.

«Дорогий мій друже! Мені хотілось звернутись до вас так, як я звик – «дорогий Михайле», але хай прозвучить це хороше й світле слово – друг. Воно повніше, ніж будь-яке інше, передає моє відношення до вас. Ваша творчість – благородна данина народу. Прихильник правди, ви ненавидите кривду. Це не завжди приносить лаври, це іноді й ранить гострими тернями. Але терня висихає, лаври залишаються», – писав Максим Рильський до Стельмаха.

Перша збірка поезій Михайло Стельмаха називається «Добрий ранок», вона вийшла під редакцією Андрія Малишка. Дві наступні – «За ясні зорі» та «Провесінь» були за редакцією Максима Рильського.

Михайло Стельмах із дружиною мали трьох дітей, він був відомий і як дитячий автор. Для наймолодших читачів він написав «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі вогні», «Бурундукова сім'я», «В їжаковім вітряку».

Михайло Стельмах з матір’ю Ганною

Роман «Правда і кривда» викликав першу політичну дискусію в українському середовищі після погромів 1930-х років. Там є такі слова: «Ми найстрашнішого ворога – фашизм – вже закопуємо у могилу, а цей ворог ще поміж нас ходить».

У повоєнний час з’являються перші книги Михайла Стельмаха – роман-хроніка «Велика рідня», «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця». Саме ці три книги були відзначені найвищою нагородою союзу – Ленінською премією. Грошовий еквівалент цієї премії він попросив скласти у валізу, з якою приїхав у рідне село Дяківці. За різними свідченнями, йшлось про 10 або 30 тисяч карбованців, які він віддав на будівництво сільської школи – їх витратили на закладення фундаменту.

«Ця премія – заслуга не моя, це заслуга ваша, мої дорогі односельчани, мої дорогі дяківчани, бо якщо б не ви – я ніколи б не став письменником. Саме ви вклали мені в серце любов до слова», – сказав тоді Михайло Стельмах.

Традиційні методи навчання не виправдовують ваших очікувань? Альтернатива є! Дистанційна школа «Оптіма» пропонує інноваційний підхід. Комбіновані уроки, інтерактивні завдання, авторські матеріали – усе це не просто забезпечує високу ефективність навчання, але й формує в учнів цікавість до нового. Дізнайтеся, як вступити до дистанційної школи, та розпочніть захопливу подорож до знань!

За роман «Чотири броди», у якому Стельмах підіймає тему Голодомору 1933 року і репресій 1937-го, автора нагородили державною премією імені Тараса Шевченка. Автор говорив, що у кожної людини в житті є чотири броди. Блакитний, як світанок, – дитинство, хмільний брід кохання, брід праці і життєвих турбот, а останній – брід внуків та прощання. Від того, як людина переправиться через них, стає зрозуміло, чого вона варта.

Загалом, він був лауреатом трьох премій: Сталінської, Ленінської та Шевченківської. Свого часу Сталінська премія стала порятунком для письменника, адже його почали звинувачувати у «націоналістичних настроях».

Михайло Стельмах відкрито не виступав проти системи, адже знав чимало прикладів, коли вона знищувала авторів, тому він вчився з нею співіснувати. До своєї творчості він був вимогливий та часто перечитував написане вголос. Кожен твір, на переконання письменника, мав бути людяним.

Він був єдиним українським радянським письменником, який здобув найвищі державні нагороди за свою творчість і не був членом КПРС. До Верховної Ради СРСР його обирали п’ять разів.

Письменник помер у Києві 27 вересня 1983 року, він похований на Байковому кладовищі (ділянка №2). У селі Дяківці є Літературно-меморіальний музей Михайла Стельмаха.

При підготовці матеріалу використано дані Вікіпедії, «Українського інтересу», ВДПУ імені М. Коцюбинського та відеоекскурсію літературно-меморіальним музеєм Михайла Стельмаха (ютуб-канал Романа Терентьєва).