Малиновий пелікан

ZAXID.NET продовжує спільний із українськими видавництвами літературний проект. Ми публікуємо уривки книжок, які ще тільки мають побачити світ або щойно побачили.

Цього разу публікуємо уривок з українського перекладу сатиричної книги письменника Володимира Войновича, який видало «Фоліо». У новому романі президент вчить птахів висиджувати яйця.

«Після анексії Криму з'ясовується, що українська хунта довела рідкісний вид птахів - малинових пеліканів - до майже повного винищення. Остання пара пеліканів розучилася висиджувати яйця. І в Росії є тільки одна людина, яка може їм допомогти особистим прикладом», - описує сюжет директорв видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький.

***

Про сенс життя

«Дар напрасный, дар случайный, жизнь, зачем ты мне дана?» - запитував Пушкін. Всяк, хто мислить, рано чи пізно завмирав над цим запитанням. При цьому хтось, природно, сподівався, що дар, можливо, не зовсім випадковий і зовсім не марний, а даний йому з якимсь таким смислом, можливо, навіть зі смислом особливим. Ну, припустимо, що життя Пушкіна мало особливий смисл, тому що… Ну, не стану пояснювати чому. Гаразд, давайте розпочнемо з Пушкіна і складемо список тих, хто зробив щось особливе в літературі, мистецтві, науці і зоставив, як кажуть, свій слід. Але ж більшість людей ніякого окремого сліда ні в чому не зоставили. Селянин вирощував хліб, ми його з’їли, перетравили, зосталось те, що зосталось. Двірник замів у дворі листя, воно знову нападало, він знову замів, чистив двір від снігу, настала весна, від його праці нічого не зосталося. Значить, життя його взагалі поминуло безслідно? А життя тварини, комахи, воно що ж, створено природою без всілякого смислу? Можливо, навіть і так. Все з умислом чи все без смислу. Якщо друге, то і Пушкін без смислу, бо більшості людей і він не потрібен. Більшість живе, не задумуючись про смисл, і правильно робить, бо спроби знайти його призводять лише до даремних мук, а іноді й до гіршого.

 Мій друг Костя Плотніков був блискучим ученим-фізиком, автором деяких відкриттів, включаючи елемент, що поповнив таблицю Менделєєва. В звичайному житті він був легкою, товариською і розхристаною людиною. Але іноді задумувався над смислом життя, додумувався до того, що його немає, впадав у депресію і доходив до думки, що раз нема смислу життя, то нема й смислу жити. І тоді потрапляв до лікарні. Лікарі вникали в причину його депресій, виясняли деталі його життя, але все начебто було в нормі. І спадковість (тато хімік, мама піаністка) непогана, і в дитинстві нічим, окрім кіру і свинки, не хворів, навчався на відмінно, в справах успішний, дружина прекрасна і діти гарно влаштовані. З сексом є проблеми, але річ не в тому. А в тому, що не бачить смислу в житті. Тоді виникали думки про самогубство. Якось його витягли із петлі і привезли до лікарні. Два дні він лежав обличчям до стіни, ні з ким не розмовляючи, але слухняно підкорявся медсестрам, які приходили зробити укол, виміряти тиск, температуру і взяти кров на аналіз.

Увечері третього дня його навідав завідуючий відділенням Геннадій Єремійович Цимбалюк, мужчина років п'ятдесяти з коротко підстриженими сивими вусиками на життєрадісному засмаглому обличчі, любитель жінок, рибалка і мисливець. Він щойно повернувся з Болгарії, де полював на косуль, результатом був цілком вдоволений, що позитивно позначилося на його настрої.

- Радий бачити вас ізнову, - сказав він, увійшовши до палати. – Вважав би за краще зустріти вас не тут, але тут вам також буде непогано. Весь персонал ставиться до вас з великою повагою і надзвичайною ніжністю. Як почуваєтесь?

- Навіщо мене сюди привезли? – запитанням на запитання відповів Костя.

Запитанню лікар не здивувався.

- Ми всього-навсього виконуємо наші обов'язки.

- В чому вони полягають?

- Зокрема в тому, щоб стримувати людей від безповоротніх вчинків.

- А чому ви повинні мене стримувати? Чому я, доросла людина, не можу розпорядитися своїм власним життям?

- Тому що рішення розпорядитися таким чином частіш за все виникає під дією миттєвих емоцій, і людина, яку стримали від самогубства, згодом буває вдячна тим, хто її стримав. Себто ми припускаємо, що якщо вас не стримати, ви б про це згодом пошкодували, якби змогли.

- Цей випадок не для мене, - сказав Плотніков. – Тому що в мене не емоції, а чітке усвідомлення, що моє життя жодного смислу не має. Та ви навряд чи зможете мене зрозуміти.

- Чому ж? – заперечив лікар. – Думка не така вже й оригінальна, як вам здається. Відсотків сорок наших пацієнтів охоче із вами погодяться. Але якщо ви продовжите ваші роздуми в цей бік, то дійдете висновку, що якщо немає смислу у житті, то в смерті його немає тим паче.

- І що із цього виходить? – запитав хворий, хоча не дуже цікавився відповіддю.

- А з цього виходить те, що коли немає смислу ні тому, ні в іншому, то й взагалі немає смислу в тому, щоби добровільно міняти одну нісенітницю на іншу. Приносячи страждання своїм близьким.

- Я їм живий приношу іще більше страждань.

За своєю освітою і особистим досвідом лікар знав, що переконувати хворого, коли він у глибокій депресії, словами в будь-чому, а тим паче, в тому, що смисл життя є, даремна справа, що допомогти йому можуть лише ліки. І все таки він втягнувся в розмову і, забувши, що він лікар, спробував подіяти на хворого логікою, тим паче, що той поступово також розговорився.

- І взагалі, що таке смисл життя? – казав лікар м’яким задумливим голосом, наче уперше обговорював цю тему і тепер міркував уголос. – Уявлення про це залежить від світогляду або навіть від настрою. Смислу життя можна не бачити ні в чому чи бачити в усьому. Кавказькі люди вважають, що людина виконала своє призначення, якщо побудувала дім, народила сина (дочка не рахується) і посадила дерево.

- Дім з часом зруйнується, - парирував Костя, - син і дерево помруть.

- Ми всі помремо. Але син побудує новий дім і народить свого сина, а дерево народить інше дерево. Одне помирає, інше народжується, але в цілому природа і всі її складові не помирають, а оновлюються і продовжуються в наступних поколіннях. То невже ви думаєте, що в усе це не внесено жодного смислу?

- Ким він внесений? Богом?

- А, я забув, що ви, здається, атеїст. Ну, припустимо, ви не вірите в Бога, але якщо ми виникли навіть просто з пилу, то чому б не припустити, що і цей процес відбувся зі смислом. Ну, не може ж бути, щоб наш світ, такий різноманітний, багатоголосий і багатоколірний створений і існує без всілякого смислу.

- А решта світів?

- Тобто?

- Увесь всесвіт. Увесь цей космос, зірки, планети, мертві, пустельні, холодні, сірі, в їх існуванні також якийсь смисл?

- Безумовно. Ви як фізик краще за мене знаєте, що рух у просторі небесних тіл, їх розташування відносно один до одного і взаємна прив’язаність підкорені суворим законам, що їх ви, вчені люди, з подивом відкриваєте. Ви їх тільки відкриваєте, а створені вони ж бо не вами. Але їх створення було ж підпорядковано якомусь смислу.

- Я в цьому сумніваюсь.

- Ну, й сумнівайтесь скільки завгодно, але навіщо ж руки на себе накладати? Чому б вам просто не повірити своїм відчуттям? Життя ж бо буває всіляке: нудне, холодне, сіре, дощове і зі сльотою, але ж бувають й інші періоди, коли сонячно і світло, коли ви відкрили щось неймовірне, коли ви любите і любимий, коли ви лежите в засідці і на вас іде олень, красень з ось такими рогами… Господи, невже ж у такі хвилини варто думати про смисл життя, коли саме життя є смислом життя…