Мацюсеві пригоди

ZAXID.NET продовжує новий, спільний із українськими видавництвами, проект. Ми публікуємо уривки книжок, які ще тільки мають побачити світ або щойно його побачили.

Цього разу пропонуємо уривок з нового видання класичного твору Януша Корчака «Мацюсеві пригоди». У видавництві Folio книга у перекладі Богдана Чайковського вийшла у серії «Шкільна бібліотека української та світової літератури».

«Автор цього чудового твору, славетний письменник і лікар Януш Корчак, як педагог відомий, зокрема, тим, що не визна-вав відмежування дитячого світу від світу дорослих. Його повість у двох книжках про короля Мацюся — це начебто повість-казка, але дуже особлива казка… Український перекладач об’єднав обидві книжки в одну, оскільки разом — це повна історія життя короля Мацюся Першого і справедливого королівства, яке він так хотів збудувати», - йдеться у передмові до книги.

***

- Мацюсь через свого лікаря домігся дозволу прогулюватися по місту пішки. Але це ще не все. Він довго надокучав лікареві, щоб той хоч раз на тиждень одводив його до міського саду, де граються всі діти:

- Я знаю, що в королівському саду гарно, але одному навіть у найгарнішому місці нудно.

Нарешті лікар пообіцяв звернутися через дворецького до палацового управління, щоб опікун короля на нараді міністрів взяв для короля Мацюся дозвіл на три таких прогулянки.

Може здатися дивним, що королю так важко вибратись на звичайнісіньку прогулянку. Додам лише, що дворецький тільки тому погодився клопотати, що лікар нещодавно вилікував його від отруєння несвіжою рибою. А палацове управління вже давненько домагалося грошей на будівниц-тво стайні, якою мав користуватися й королівський опікун. Міністр внутрішніх справ погодився лише на зло міністрові фінансів. Адже за кожну королівську прогулянку поліції давали три тисячі дукатів, а санітарному управлінню — діжку одеколону й тисячу дукатів золотом. Перед кожною такою прогулянкою двісті чоловіків і сто жінок дбайливо прибирали сад. Підмітали доріжки, фарбували лавки, по-ливали алеї одеколоном і витирали пил з дерев та листочків. Лікарі доглядали, щоб було чисто, щоб ніде не куріло, бо бруд і курява шкідливі для здоров’я. А поліція пильнувала, щоб під час прогулянок у саду не з’явилися хулігани, які штовхаються, кидаються камінням, б’ються й страшенно галасують.

Король Мацюсь розважався чудово. Одягнений він був просто, й ніхто не міг пізнати його. Нікому навіть на думку не спадало, що король може прогулюватися у звичайнісінькому саду. Мацюсь двічі обійшов сад і попросив дозволу сісти на лавку біля майданчика, де гралися діти. Та тільки він сів, як до нього підійшла дівчинка й спитала:

- Чи не бажаєте ви погратися з нами в коло? Вона взяла Мацюся за руку – і гра почалася.

Дівчатка співали різних пісень і кружляли в колі. А потім, коли збиралися почати нову гру, перша дівчинка запитала у Мацюся:

- У вас є сестричка? - Ні, нема.

- А хто ваш тато?

- Мій татусь помер, він був королем.

Дівчинка, мабуть, подумала, що Мацюсь жартує, бо засміялася й сказала:

- Якби мій татко був королем, він купив би мені ляльку, величезну, аж до стелі.

Король Мацюсь узнав, що батько дівчинки служить капітаном пожежної охорони, що зветься вона Іренкою і дуже любить пожежників, які часом катають її на коні.

Мацюсь охоче зостався б у саду й далі, та мав дозвіл гуляти тільки до четвертої години двадцяти хвилин сорока трьох секунд.

Нетерпляче ждав Мацюсь наступної прогулянки, але саме тоді пішов дощ, і дорослі побоювалися за його здоров’я.

Іншого разу сталося таке. Мацюсь знову грався в коло дівчатками, аж тут до них підійшло кілька хлопчаків і один вигукнув:

- Дивіться — хлопець грається з дівчатами! — і хлопчиська почали сміятися.

Король Мацюсь помітив, що й справді лише він грається в коло.

- Ходи краще з нами гратися, — сказав перший хлопець.

Мацюсь пильно глянув на нього. О, та це ж Фелек, той Фелек, з яким Мацюсь так давно хотів познайомитись. Фелек теж пильно подивився на Мацюся й закричав на весь голос:

- Гляньте, який він схожий на короля Мацюся! Мацюсеві стало страшенно соромно, коли всі почали дивитися на нього, і він хотів якнайшвидше втекти до ад’ютанта, який теж, щоб його не пізнали, був одягнений у звичайний костюм. Та чи то кваплячись, чи соромлячись, Мацюсь упав і здер коліно.