«Ми боролися з комуністичним лайном»
Культура

«Ми боролися з комуністичним лайном»

Режисерка Аґнєшка Голланд та актор Джеймс Нортон про фільм «Ціна правди»

Єва Якубовська, 5 грудня 2019 1289 0

В український прокат вийшов фільм Аґнєшки Голланд «Ціна правди». За перший вікенд прокату він зібрав майже 4 млн гривень. А от його світова прем’єра відбулась на Берлінському кінофестивалі. Саме там кореспондентка ZAXID.NET мала змогу поспілкуватись із режисеркою, а також із виконавцем головної ролі Джеймсом Нортоном.

***

Берлін у лютому 2019 року. За кілька місяців у цьому ж місці у Бундестазі не визнають Голодомор юридично геноцидом. Проте ще у лютому чи не вперше ця тема стане активно проговорюватись у медіа, після світової прем’єри кінострічки «Ціна правди», заснованої на реальних подіях про історію життя Ґарета Джонса, першого журналіста, який написав про Голодомор правду.

«Наскільки це важко було зробити, сценарій, заснований на реальних подіях, якщо ми точно не знаємо цих фактів, адже цей хлопець (Ґарет Джонс) ніколи не був в Україні» – запитує на прес-сніданку журналіст в Аґнєшки Голланд.

«Ні, він був в Україні. Дуже багато є доказів цьому»

«Все одно, роблячи дослідження, ми на 100 % у цьому не впевнені. Тут вже питання, наскільки ми довіряємо цьому. Чи це було важко для Вас?»

«Є інстинкти, які я відчуваю і можу відрізнити від лайна».

Журналіст сміється.

«Так, ми завжди суб’єктивні, бо ми робимо творчу роботу, ми беремо факти і з реальності, і з нашої уяви, з людей і зустрічей: ти вибираєш правду і можеш порівняти це все і встановити власне бачення, мої фільми не мають штампів об’єктивності, це моє бачення, наше бачення, бо я працюю з однодумцями. І сказати, що правда, а що ні, можна після перегляду фільму, це залежить також від прийому фільму. Якщо це турбує людей, вони знаходять свій відбиток у цих питаннях, виборах. Це завжди виклик!» - відповідає Аґнєшка Голланд, режисерка таких стрічок як «У темряві», «Слід», «Як Бетховен» та «Ціна правди», серед доробку також є кілька епізодів відомого серіалу «Картковий будинок», голова Європейської кіноакадемії.

Кадр з фільму

«Ставлення до жіночих фільмів як меншовартісних у кіноіндустрії є очевидним»

«Це важливе і нелегке питання щодо жіночих квот. Нехтування жіночими думками, голосами, було довгим та глибоким, тому, щоб це змінити потрібен час. Ставлення до жіночих фільмів як меншовартісних у кіноіндустрії загалом, є очевидним, нема таких самих грошей, можливостей. Важко продати твою роботу, яка не є історією для сім’ї. Загалом фестивалі більш-менш відкриті до відбирання жіночих фільмів. Журналісти, критики (навіть жінки) менш звертають увагу на фільми жінок у порівнянні з фільмами чоловіків. Якщо подивимося на статистику, ми маємо 7 % жінок, які роблять фільми (93% - чоловіки). Тобто половина населення у цьому важливому питанні є німа. Наш життєвий досвід, точка зору не має достатньо простору, тому ми — німі. Це треба змінювати, зокрема, в час кризи домінації чоловіків. Для політики Польщі у цьому питанні є лиш одне вирішення — заборонити права голосу для чоловіків на 10 років (сміється). Жінки не мали це право століттями, що то є 10 років тримати думку при собі, я хочу це зробити глобально, світом, але я маю вплив саме в Польщі».

Аґнєшка Голланд у Києві

«Невідомо, чи я б вибрала кіно сьогодні»

«Коли я вирішила стати режисером, кіно було чудовим, у середині 60-х мені було 15, кіно – амбіційне, на піку, чудові режисери Бергман, Фелліні, Вайда, Краковські, їх є багато, чудовий час для douter cinema, у той же ж час фільми сприймали, вони були важливі для широкої публіки; нові стилі із різних країн – коли ти можеш навіть мови не розуміти – це було захоплюючим. Сьогодні це не так захопливо. Невідомо, чи я б вибрала кіно сьогодні. Все більш вирівняне. У 15 я хотіла бути художницею, але сумнівалася, чи стану справді великою, – це не про візуальну чуттєвість, це про силу, про те що я повинна розповісти історію, сказати, що людям робити. Політики були виключені (комуністична Польща). Роман Полянський сказав, що якби були лише три політичні сили у Польщі він би не був режисером. Може зі мною те ж саме, я потребую креативного самовираження, щось створювати, кіно здавалося найближчим до моєї чуттєвості й навичок. З моїми колегами ми боролися зі спільним ворогом – комуністичним лайном. Тому те, що я була жінкою не було так важливо, тут не було питання статі, я задумалася над цим пізніше. У 70-х рр. я почала режисувати в Польщі, товаришувала з Кшиштофом Кесльовським, з Зануссі, Анджей Вайда був водночас і ментором, і другом. Кумедно, що мої колеги, переважно чоловіки, казали: «Аґнєшка – єдиний мужик серед нас, вона носить штани, її фільми мужицькі». Спочатку мені здавалось, що це круто, а потім я подумала, я – жінка, а не чоловік, у мене інша натура».

На зйомках фільму

«Чесній журналістиці потрібні гроші»

«Мої батьки були журналістами, з Польщі, вони займалися пропагандою, вірячи в комуністичну реальність, потім вони змінили думку, особливо мій батько, а маму більш цікавили соціальні питання ніж політичні. Вони вірили, що роблять найкраще, це велика відповідальність бути журналістом, це забувається зараз, адже ти – фрілансер, біжиш, щоб мати щось, хапаєш когось, маєш гроші. Згодом ти пишеш, що тобі подобається, а головний редактор каже: «Забагато слів! Не використовуй важкі для розуміння слова, бо я нічого з того не зрозумів». У політичній журналістиці тиск більший, зокрема у поділеному світі, урядові медіа в Польщі, Росії, Угорщині, Туреччині подають відкриту пропаганду, брутальну, але їм поклоняється велика частина населення, яка їх обрала, вірячи в це лайно. Опозиція, щоб протистояти створює контрпропаганду, щонайменше маніпулює фактами. Тому чесній журналістиці потрібні гроші, ви не перевірите факти (мафія, клімат-індустрія), не маючи часу і грошей».

«Робити розважальні серіали – ніколи!»

«Мені подобалося робити «Картковий будинок», але було враження, що я роблю комусь послугу, чиємусь баченню. Тому ця екскурсія була швидка і глибока, за кілька місяців ти дізнаєшся більше ніж з томів книг. Але робити звичайні розважальні серіали — Ні!!! Ніколи! Я не хочу витрачати на це час. Краще витратити його на те, що я контролюю, де ти можеш провалитися, але сказати саме те, що я хочу сказати».

«Голодомор став для мене великим шоком»

«Я знаю про голод, тому що це було частиною історії СРСР, ця темна частина історії, про яку не говорили в той час. Точно не пам’ятаю, звідки дізналася про це, можливо, 1972 року – коли вперше прочитала книгу Тімоті Снайдера «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним». Голодомор став для мене великим шоком – історія, яку описав Ґарет Джонс, досі невідомий герой, по факту».

«Ґарет Джонс не є беззубим хлопчиськом»

«Я казала, що актор на роль Джонса має бути талановитим, добре підготовленим, якісно виконувати свою роботу, але також він має мати велику силу, прихований гумор і ввічливість. У моєму баченні Ґарет Джонс був трохи непомітний, але він не міг бути скромним. Він мав брати від людей те, що бажав – інформацію. Це складний характер, він не є беззубим хлопчиськом».

Аґнєшка Голланд та Джеймс Нортон на прем'єрі фільму в Україні

До нас підходить Джеймс Нортон – британський актор, який зіграв у таких кінопроектах як «Чорне Дзеркало», «Війна і мир», «Коханець леді Чатерлей» та «Коматозники».

«Анґєшка, вона голосна»

«Анґєшка, вона голосна, – каже, Джеймс Нортон, – Вперше, прибувши до Варшави, я відчутно нервував, вона така інша. Коли ми були в Україні, було дуже холодно. Одного знімального ранку було -15 градусів на вулиці. Всі сиділи в тиші, намагаючись зберегти енергію. Тут Аґнєшка почала співати тихенько польську пісню: все голосніше і голосніше. Раптом вона встала, як і інші люди з команди, що знали слова».

«У Києві я мав відчуття, що перебуваю близько до передової»

«Добрі люди воюють і їдять інших людей або вони голодні помирають» – писала сценаристка кінострічки Андреа Халупа. Коли ми приїхали до України, то зрозуміли нашу відповідальність. В одному маленькому українському селі, де ми знімали, ми відкрили хату, у яку ніхто не заходив 50 років. Коли ми у неї увійшли, то побачити хрест, великий символ України. Це був неймовірний досвід.

Кадр з фільму

Я живу у Великій Британії, зараз мій світ під впливом брекзиту. Але потім я працюю над фільмом з поляками та українцями. У Києві я мав відчуття, що знаходжуся близько до передової – це було просто божевільно для мене. У Польщі ж я відчував те, про що говорила Аґнєшка, те, що робить їхній уряд щодня. Я зрозумів, що головне не зупинятись у боротьбі із фаталізмом.

Є тенденція, що оптимізм не змінюється, оптимізм такий самий як 10-20 років тому, це як спадщина для молодого покоління від предків. Дорослішаючи, люди намагаються зберегти його, де б не були, щоб не втратити навіть те мале, що зараз маємо. Люди кажуть, що з часом цей фаталізм поступається, тому такі як Аґнєшка воюють з цим».

«Ґарет Джонс є чоловіком, який жертвує всім»

«Я брав інформацію про Ґарета із записників. Він і я мали найбільш неохайний почерк у світі. Це неймовірно бачити, що він написав, уявляти, що ти у цьому ж місці у цей же момент. Найцікавіше тут – конфлікт після темряви. Ґарет спочатку показував себе щонайменше, як звичайний хороший чоловік – бачив найкраще в людях. Наївний, трохи дитячий. Цікаво бачити як він йде у цю темряву, несучи правду. Ми бачимо чоловіка, який втрачає наївність, свій юнацький оптимізм, поспішає, жертвує всім, щоб винести цю історію назовні. Важливо було знайти причину його сліпоти, чому він потрапляв в дивні кумедні ситуації».

«На проекти, які зберігають мову, у першу чергу урізають кошти»

«Свого часу вельська мова була витіснена англійською. Зараз витрачається багато грошей і часу на збереження вельської культури та спадщини. До прикладу, у Уельсі всі знаки двомовні: англійською та вельською. Це політика збереження культури, кожна дитина в школі має урок вельської мови. Якщо поглянути вглиб, на захід Уельсу, все ще більше людей говорять вельською у порівнянні з англійською. Ця мова взагалі дуже складна. Ви колись чули найдовшу вельську назву села? Це ніби хтось говорить жарт. Коли я був там і бачив назви міст – це було неймовірно, назви надзвичайні. Ми говоримо про важливі речі, проте на проекти, які зберігають мову, на жаль, у першу чергу урізають кошти».

«Події 30-их років минулого століття перегукуються із сучасними»

«Насправді події 30-их років минулого століття перегукуються із сучасними: страхи, сумніви, маніпуляція правдою, пропаганда. Під час роботи на стрічкою — просто кожного дня фільм ставав все більш і більш своєчасним».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук