Однією з важливих стратегій залучення інвестицій в економіку регіонів є приватизація і оренда державного майна. Як саме це відбувається, поговоримо сьогодні з Владиславом Калинцем – начальником регіонального відділення Фонду держмайна по Львівській, Закарпатській і Волинській областях. Вітаю вас, пане Владиславе.
Доброго дня.
Давайте почнемо з того, чому взагалі виникає потреба в приватизації. Це неефективне управління держави, чиновників?
Насправді воно з цілого клубка, напевно, історичних подій. Вона, напевно, випливає з тої реальної ситуації, яка зараз склалася в режимі використання державного майна в частині його ефективності.
В чому полягає суть? Багато в нас дуже підприємств: в цілому, в Україні є 3600 підприємств державної власності. Це насправді дуже багато – для порівняння, в Польщі є 50 підприємств державної власності зараз. З них органом управління, який управляє ними, – це 96 міністерств і відомств, які здійснюють управлінську функцію по їх використанню.
Держава, коли створювала такі підприємства, вона створювала під певний функціонал. На жаль, вже довший час складається ситуація, що ці підприємства, багато з них вже не використовуються. Тобто там знаходяться директори…
Тобто вони не працюють, ви маєте на увазі?
Вони не працюють. Вони не працюють по своїй суті господарській, вони не здійснюють господарську діяльність як таку. Деякі є підприємства, які здійснюють господарську діяльність, але вони здійснюють з точки зору замовників, постачальників, вони є в комерційному ланцюгу своєї господарської діяльності. Тобто вони не виконують якоїсь специфічної державної функції в частині замовлення, наприклад, військового напряму й інших державних замовлень.
Тобто те, що не буде робити приватник?
Так. От буквально на днях завершився аукціон по Дашаві. Даний завод просто є в ланцюгу комерційної діяльності з точки зору ведення свого бізнесу.
Тобто ви маєте на увазі цей завод із переробки сажі?
Так, він називається Дашавський завод композиційних матеріалів. Це ось такого плану є підприємства і відомства. Виникла ситуація, що треба з ними впорядковувати… Навіть дивіться, там йде ще позиція не тільки те, що доцільно приватизовувати, тому що вони не працюють. А ці – вони насправді несуть збиток державі в ракурсі того, що є найняті якась охорона, якісь адміністративні підрозділи, бухгалтерія, керівництво.
От, зокрема, ми коли приватизовувати львівську колонію, то вони вже не працювали з 2018 року, вони були вже законсервовані. І на їхнє обслуговування держава витрачала 20 мільйонів гривень.
В рік.
Так.
Але якщо підприємство, як цей Дашавський завод, вбудовано в комерційний ланцюжок, то, теоретично, всі учасники ланцюжка мають отримувати прибуток, зиск.
Так, безперечно. І тут ситуація стоїть… Вони стоять на комерційних засадах – і вони мають тоді і діяти як комерційна організація. Вони не повинні бути гіршими, ніж інші. В них має бути легкий доступ до ресурсів, до кредитних коштів, до інвестицій і так далі. На жаль, міністерства і відомства, які ними управляли, – в них немає тих чи інших можливостей впорядковувати з точки зору своєї діяльності такі речі.
І, зокрема, держава зараз іде шляхом не нарощування державних підприємств, побудови державних підприємств як таких. А держава йде ракурсом вибудовувати правила поведінки.
І, зокрема, вже і ринок є, як показує практика, він сам себе впорядковує з точки зору ефективності використання таких своїх ресурсів. І, зокрема, при приватизації Дашавського заводу ми пропонували тим підприємствам, які є в ланцюгу господарської діяльності: беріть участь у приватизації (тому що там вони поставляють Білоцерківському шинному заводу) – беріть участь у приватизації. Цей завод явно потребував нових інвестицій. Насправді, хто бачив (приїжджали і журналісти, і потенційні покупці приїжджали на завод) – вони бачили, в якому стані знаходиться завод. Тобто це завод, який, по великому рахунку, в нас називається «господар сам собі склепав». Тобто це не завод, який був побудований ще при Радянському Союзі – це далеко не все підприємство. Воно було в формі модернізовано-оптимізовано, точніше не модернізовано, а оптимізовано. І з точки зору господарської діяльності, екологічних підходів цей завод просто потребує кардинальних змін.
Зрозуміло. А як взагалі відбувається підбір об’єктів для приватизації? В нас уже 30 років відбувається якась приватизація – і все ще так багато об’єктів, як ви кажете, лишається в державній власності.
Ну, дивіться, останні роки, в принципі, держава не мала такого комплексного підходу з точки зору політики виставлення підприємств на приватизаційний план. Тобто підприємства переважно виставлялися точково, це були якісь точкові речі.
Задля того, щоби поповнити бюджет – я правильно розумію?
Скоріш за все – поповнити бюджет. І далеко не всі міністерства і відомства… Бо переважно це виставлення йде в кінці року, коли дають пропозиції по виставленні. І міністерства, і відомства, в переважній більшості, ведуть позицію не дати, тобто залишити в своєму управлінні. І це йде для забезпечення бюджету – все-таки надходження, які планувало. А з кожним роком все менше і менше планувалося таких надходжень, тому що ті ж самі міністерства і відомства блокували виставлення на приватизацію.
А от коли міністерство віддає це на приватизацію, Фонд держмайна продає, гроші йдуть у бюджет – цьому міністерству щось дістається чи нічого? Може, тому і не хочуть?
Ну так, в тому десь якийсь сенс є. Згідно з законодавством, надходження від продажі йде повністю в державний бюджет. Тут позиція така: міністерство і відомство не є приватною структурою.
Це зрозуміло.
Вони є представником також держави. І в свій час, коли це підприємство будувалося, і воно зараз як актив держави є – це є державна власність. І тому під час приватизації кошти надходили в бюджет. Але для того, щоби надати певний поштовх з точки зору зацікавлення природного, були внесені зараз у першому читанні (вони вже проголосовані Верховною Радою, очікуємо ми в розгляді в другому читанні) цілий комплекс змін у законопроекті. Зміни, що стосуються і Фонду держмайна, і Цивільного кодексу, Господарського кодексу. Зачіпають, здається, близько 38 нормативних різних законодавчих актів зачіпає. І зокрема в цьому положенні є такий мотиватор, що по результатах продажів 20% коштів має надійти цьому органу управління, який зініціював відчуження даного майна.
І ще хочу сказати – це, напевно, для львівської громади, для глядачів цікаво, що 10% також передбачається (згідно з цим законопроектом) надходження коштів в громади.
У місцевий бюджет?
У місцевий бюджет, так. Я хочу сказати на прикладі. Було продано цього року, вже процес повністю завершений, об’єкт на Хуторівці оцієї колонії, що ми вже з вами назвали. От якби законопроект вже був би в повному читанні прийнятий, то Львівська громада би отримала 40 мільйонів гривень.
Часто такі от ситуації, зокрема у Львові, навіть якщо про цю пенітенціарну систему говорити. Є СІЗО в центрі Львова, і його не виставляють на приватизацію – його навпаки міняють з міською владою. Місцева влада виділяє ділянку, Мін’юст собі там може побудувати нове СІЗО, а це віддають уже в комунальну власність. Тобто тут не відбувається приватизації, коли виграє той, хто найбільше заплатить. Можливо, якби це виставити на аукціон, більше було б?
Дивіться, тут не тільки стоїть питання в отриманні бюджету. Так, одним з ключових елементів приватизації є наповнення бюджету. Але приватизація вбачає отримати ефективного власника, потрібного власника. Тому в державі є також впорядкована на законодавчому рівні можливість передачі державної власності в комунальну власність.
Тобто комунальний власник, я так розумію, місцева влада – ефективніший власник?
Я поясню. Йде мова про якісь соціальні проекти. От до мене, до речі, не одні звернення є місцевих громад про те, що, наприклад, передати об’єкт в комунальну власність. Зокрема, Дашавський завод наша Стрийська громада також ініціювала передачу Стрийській громаді.
Моя позиція була наступна –це позиція така, як фонду, політична: якщо місцева громада в бюджетному своєму розпорядженні вбачає, що вона буде інвестувати кошти зі свого бюджету, і вона вбачає таку доцільність в це підприємство інвестувати гроші – безумовно, ми тоді би такий процес розглядали і, можливо, навіть погодилися.
Тобто зберегти завод і розвивати його, а не забрати все…
Дивіться, слово не «зберегти», тут ключове слово «розвивати». Тобто якщо громада каже: «В мене є достатньо коштів, я маю плани на 2022–2023 рік інвестувати».
Я розумію. Інакше запитаю. От приватний власник у вас зараз купив цей завод. Це його завод, він завтра може вивезти обладнання і побудувати там висотки.
Не дуже так.
Чому місто не може так робити? Чому, наприклад, Стрийська громада – їм, можливо, потрібна була територія, а не сам завод?
Дивіться, Стрийська громада – це не є суб’єкт якогось бізнесового права. І була позиція наступна: якщо ви це бачите в позиції громади – безумовно, я, напевно, готовий сідати за стіл і обговорювати. Позиція громади, наголошую, яка? Інвестуйте гроші. Бо якщо ви бачите зовнішнього інвестора, комерційного інвестора – це є процес приватизації. Тобто будьте учасником, будьте активним промоутером цього процесу, нехай ваші промоції виходять на аукціон і його забирають з точки зору приватного інвестора. Тому така ситуація.
Відносно СІЗО, що ви питалися. Так, насправді десь обговорюється питання можливості передачі місцевій громаді, якраз розглядається в ракурсі соціальної якоїсь необхідності. Тобто якщо громада в подальшому вбачає доцільність використання СІЗО в якомусь соціальному, можливо, аспекті – я думаю, що такий процес можливий. Навіть не думаю – законодавчо це впорядковано.
Наскільки я розумію, це вигідно обом сторонам. Місто не дає живих грошей, натомість дає земельну ділянку для будівництва нового СІЗО. Для Мін’юсту, навіть якщо вони продадуть це на відкритому аукціоні, невідомо, скільки піде на побудову нового СІЗО. І відбуваються такі бартерні схеми.
Можливий такий розгляд, як ви кажете. Воно не є бартером – все-таки якщо місто виділяє якусь земельну ділянку, зрозуміло, що може хоче в паритеті отримати інший об’єкт.
Так.
Такі речі можливі. Але, знову ж таки, ми вбачаємо, що місто має це все-таки об’єкт, який реалізовувати, він все-таки мав би мати соціальне скерування. Тому що я вам пояснюю з таких причин – ми як фонд забезпечуємо прозору і якісну приватизацію. Ті інвестори, які зараз заходять – міг би їх зараз озвучити – це насправді інвестиційні інвестори, тобто ті, які будуть вкладати кошти. Навіть не будуть, а які вже вкладають.
От, наприклад, по спиртовому напрямку ви питалися, як держава (можливо, я зараз концептуально сформулюю розповідь в тому плані). Зараз держава розглядає декілька напрямків з точки зору комплексного підходу. Це, зокрема, продаж спиртового напрямку.
Так, відбувається це.
Вже продано 25 підприємств – це місця проведення діяльності вони називають. Держава отримала від даних продажів 1,75 млрд грн. Але у цьому випадку цікавий ще другий аспект – це хто їх отримує. Мене особисто тішить – ми по Львівській області продали вже 6 таких підприємств, і ми зараз робимо перевірки згідно з договором. До речі, є певні вимоги з точки зору виконання умов потенційним інвестором. Вони насправді не є зараз такі обтяжливі.
Тобто купив – і ще маєш умови?
Дивіться, ми, безперечно, не ставимо зараз собі завдання проставляти умови продажі, щоби вибудовувати під певного якогось покупця.
Ну, це би була корупція.
І держава, до речі, також питання, на щастя, врегульовує зараз. Достатньо мало є таких обмежень. В певній мері соціальні вимоги, з точки зору збереження працюючих людей, збереження, можливо, виду діяльності господарського напрямку. В цілому ці норми контролюються. І, зокрема, по спиртовій галузі в нас відбувалися зараз, буквально цього тижня, перевірки. І по результатах перевірки ми маємо результати, що інвестор зараз модернізує – тобто завозиться сучасне виробництво. І те, що він, зокрема в своєму бізнес-плані, вбачає це експорт. Для нас це цікаво.
Держава мала в планах ще продати поза 40 таких підприємств. Насправді якщо деколи інвестори казали: «Якщо ви тут запустите все на український ринок, то українському ринку не потрібно такого об’єму».
А скажіть мені, будь ласка, якщо говорити про спиртзаводи – це ж продається, фактично, не стільки обладнання (там, мені здається, на тих існуючих державних заводах не дуже було складне обладнання для виробництва спирту), скільки право, ліцензія виробляти спирт? Бо це ж державна монополія була.
Ні, якраз ліцензія впорядковується в процесі, якраз зворотно-діаметрально. Тобто насправді продаються споруди й обладнання, яке є.
І воно коштує по 150–160 мільйонів?
Так, так. Львівські об’єкти переважно були продані в діапазоні 50–60 мільйонів гривень.
Але в інший областях, я знаю, дорожче.
В інших поза сто заходило. В даному випадку це продаються споруди і обладнання, яке за ним є. І йде якраз питання – вони ліцензію повинні відновлювати. Тобто вони як господарююча структура повинні також впорядковувати свої всі права – і ця робота проводиться ними. І зараз ще деякі заводи не запушені, бо вони якраз той процес проходять.
Для держави це вигідно – позбутися монополії виробництва спирту?
Ну дивіться, деякі заводи вже не працюють роками, рік-два. Так, вони були… Хочу сказати, що державні оці заводи спиртові – вони не були розграбовані, вони не були знищені, вони насправді були в формі такої законсервованості. І новий власник, який зараз є, потребує, можливо, більше модернізувати, сучасніше обладнання і запустити в об’ємах.
Аналітики ринку говорять, що якби ті об’єми були запущені в комерційних засадах, якщо будуть зараз запущені, то український ринок такої кількості спирту не потребує на внутрішньоукраїнському ринку. Це насправді має бути історія експорту. І, зокрема, ті інвестори, з якими ми спілкувалися по Львівській області, вони якраз сконцентровані на пошуку і на праці на експорт.
Скажіть, будь ласка, можете назвати якісь цікаві об’єкти приватизації, які плануються? Недавно у Львові (в червні, здається) продали бомбосховище. У Вінниці виставили завод із виробництва діамантів. Щось ще, може, готується?
Так, у нас в Україні є цілий ряд цікавих інвестиційно привабливих об’єктів. Зокрема, по Львівській області ми готуємо такі заводи, як Львівський ювелірний завод.
До приватизації?
До приватизації. Скоріше за все, ця приватизація буде у 2022 році. До речі, по ювелірному заводу…
Це що, збитковий завод?
Дивіться, ще раз. Ми говоримо за ювелірний завод, зачепили – він є в ланцюгу комерційної діяльності. Він не має державних замовлень з точки зору використання для військових цілей і тому подібне. Він замовляє золото з ринку і продає його на ринку – тобто він є в комерції. Тому, виходячи з даних міркувань, з тих причин… І далі – він знаходиться під певним управлінням міністерства, це потрібно адмініструвати все, це потрібно кошти на чиновницький апарат, який його буде адмініструвати. І це ринковий є – це ринкові насправді відносини. І ми сподіваємося, дуже хотілося б, щоби був збережений завод як виробництво. Хоча, знову ж таки, можливості дальшої діяльності там можливі і в інших, можливо, формах.
Далі, що ми ще готуємо таке цікаве? НДІ «Еротрон» – це на вулиці Антоновича, це також, якщо їхати по вулиці Антоновича, це по ліву сторону знаходиться така занедбана п’яти- чи шестиповерхова будівля, вона просто знищена вже фактично є. На жаль, у держави не було зараз у господарюванні таких принципів, що зберегти – там знаходиться директор і головний бухгалтер, які підтримують чисто бухгалтерський облік з точки зору звітності. Зараз також цей завод має бути приватизованим, ми готуємо на приватизацію давний завод.
Що ще цікаво? Ще БУДНДІПРОЕКТ на вулиці Трускавецькій. Завод ще планується, Львівське конструкторське бюро, це на Науковій – також продажа.
І це все ви хочете зберегти профіль? Бо, скорше всього, вони будуть знесені і там будуть збудовані будинки.
Скоріш за все те, що я називаю – там, скоріш за все, не знесені, а реконструкція будівлі. Бо будівлі є, в принципі, збережені.
В доброму стані?
Так. Можливо, «Еротрон» потребує такого інженерного рішення – будівля зараз знаходиться трошки в плачевному стані. А інші, що ми говорили – це вони достатньо в робочому стані.
Я розумію. Пане Владиславе, фактично останнє питання, бо час добігає кінця. Ви Фонд держмайна очолюєте по Львівській, Закарпатській, Волинській областях. Є якась різниця регіональна в тому, що приватизують, як приватизують?
Глобальної нема. Тобто якщо ми зараз проводимо певний концепт, зокрема ми зачепили колонію… Цього року буде продана (зараз от готується на приватизацію) – очікує на приватизацію на жовтень, кінець жовтня – початок листопада Ковельська колонія (Волинська область). Також цікаві є підприємства аграрного напрямку – це і в Закарпатті, і в Львівській області, і в Волинській області такі підприємства є.
В нас у приватизації знаходяться певні недобудовані шахти. З таких великих об’єктів напрямку – от у Волинській області є шахта, яка недобудована. Готовність її близько 90%.
А є зацікавленість купувати шахти?
Ми зараз обговорюємо це питання, зустрічаємося на форумах – Львівському економічному форумі обговорювали, робили промоцію. Тобто інвестори, які оперують такими грошима (це йде мова за сотні, до мільярда гривень), такі інвестори, кажуть, що на ринку є. І ми думаємо, що ми з ними будемо відпрацьовувати.
Дякую, була цікава розмова – на жаль, час добіг кінця. Нагадаю нашим глядачам, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE був начальник регіонального відділення Фонду держмайна по Львівській, Волинській та Закарпатській областях Владислав Калинець.