Перемога львівської ІТ-компанії SoftServe на аукціоні з продажу закинутої виправної колонії стала очевидною несподіванкою: по-перше, ціна під час аукціону зросла майже втричі; по-друге, купили айтішники, а не звичні забудовники. Упродовж кількох тижнів представники компанії давали обтічні коментарі на тему майбутнього цієї території. Але сьогодні у нас є нагода розпитати про все детальніше у співзасновника SoftServe Олега Дениса. Вітаю вас.
Доброго дня.
Дякую, що прийшли.
Завжди раді.
Ми дуже цінуємо готовність бізнесу розказувати про свої плани перед тим, як вони будуть втілюватися. Давайте почнемо з того, як виникла взагалі ідея купити саме колишню колонію?
Розумієте, ідея такого кампусу, такого середовища в нас у голові живе вже дуже багато років, ще до початку проекту по ІТ-парку, який ще так само живе – і , сподіваюся, буде реалізований.
Ми його ще зачепимо. Я правильно розумію – вам територія була потрібна, так?
Ні. Айтішники живуть, в першу чергу, ідеями, майбутніми перспективами, якимись новими трендами, нестандартними рішеннями. І ця ідея – що треба створити середовище у Львові, де в одному місці багато кампусів, багато офісів ІТ-компаній, які не розкинуті по території, де крім офісів існує ще додаткова інфраструктура для комфортної роботи, для проживання – її ми втілюємо у ІТ-парку. Вона народилася давно – ще років п’ять тому, напевно. Це були такі довгі дискусії між різними ІТ-компаніями, із залученням експертів DTZ, коли ми створювали концепцію самого ІТ-парку. І ми розуміємо, що мають бути присутні кілька компаній в одному місці, мають бути присутні якісь навчальні заклади, інфраструктура як по харчуванню, так і по відпочинку, по дозвіллю. І тоді це надихає людей до творчої роботи. Наше завдання – створити таке середовище творче.
Я це розумію. Але ви самі згадуєте про проект ІТ-парку, який не далеко від того місця, яке ви купили. Але це все одно інший проект. Планувалося, що там будуть зосереджені львівські ІТ-компанії, в тому числі і ваша компанія. Навіщо вам ще?
Ми у тому проекті залишаємося. Просто по наших розрахунках, по очікуваннях, на жаль, ця ситуація з пандемією досить сильно вдарила по цьому проекту, по ІТ-парку – він затримався на два роки.
Так. Ніби там уже є кредит, погодження.
Так. І ми сподіваємося, що все одно вони перші почнуть будувати, і ми той офіс, який запланували, все-таки будемо там мати. Тому що А – потреба в офісах, а Б – це є середовище і спілкування з іншими компаніями в одному місці.
Але ми прорахували, що це, мабуть, не закриє всі наші потреби, всі проблеми компанії. Ми насправді дуже швидко ростемо, розвиваємося. І ми турбуємося про місто Львів як про наш основний розробницький центр. Розумієте, компанія SoftServe народжена в місті Львів, і у Львові є основний центр розробки, наш основний офіс – європейський офіс. На сьогодні ріст працівників становить приблизно 200-300 чоловік у місяць плюс – у Львові, зокрема, 150-200 чоловік плюс кожен місяць.
А сукупно їх скільки є?
У Львові – поза чотири тисячі. Всього компанія нараховує вже більше 10 тисяч працівників.
Я так розумію, ви прогнозуєте, що за чотири-п’ять років, поки ви втілите ці будівельні проекти будівельні, ще кількість зросте?
Безумовно. Це є вирішення проблеми офісної – в нас на сьогодні у Львові поза 10-12 офісів в оренді в різних куточках міста. Ми хотіли би зібрати їх в одне місце, не всі. Для економічної моделі ІТ-галузі купівля-будівництво власних офісів не зовсім правильна, вона не притаманна. ІТ-компаніям набагато вигідніше орендувати офіси: сьогодні – один, завтра – другий, трошки більший, трошки менший…
Це дозволяє бути динамічними і більш гнучкими, так?
Але крім економічної складової цього проекту, в нас є складова мотиваційна, суб’єктивна, більш емоційна, скажімо так. Яка спонукала нас у такі проекти входити, шукати варіанти додаткові, розширяти цей проект. Крім ІТ-парку, ми хотіли мати ще власний SoftServe-кампус, де хочемо поєднати кілька наших офісів, створити середовище для людей. Одним із важливих дуже моментів для такого кампусу має бути, в першу чергу, освіта. Я би хотів трошки торкнутися тої теми, щоби ви зрозуміли, чому.
Поясніть.
На сьогодні кількість випускників при тому темпі росту в галузі явно недостатня. Нам треба збільшувати кількість, збільшувати якість. При тому всьому, що дуже позитивні тренди в освіті на сьогодні існують разом зі спільними програмами різних ІТ-компаній, ІТ Кластером, SoftServe – в тому числі. Ми бачимо, що треба ті теми росту якості освіти піднімати. І такий приклад: SoftServe має свій університет, який має свої курси. Але паралельно з цим в цьому році відбувся перший приклад успішного проекту, спільного з Університетом Франка – перший випуск 20 студентів дуальної освіти. Дуальна освіта, про яку досить багато говорять в Україні, реалізувалася на пілотному проекті в цьому році: тиждень тому 20 студентів отримали диплом ЛНУ ім. Івана Франка про завершення навчання з елементами дуальної освіти на базі компанії SoftServe.
І це вже ваші майбутні працівники?
Ми сподіваємося. Це, звичайно, не факт – ми вчимо всіх, хто проявляє бажання і хоче вчитися.
Тобто якщо повернутися до колишньої колонії: ви там хочете, в тому числі, і цей університет?
В тому числі, так, має бути присутній і наш університет. Але ідея… Розумієте, ми дивимося на кожну проблему, кожну ідею трошки під іншим ракурсом. Освіта – то не просто прийти в університети і зробити комп’ютерні класи (це був перший крок). Це не просто привести своїх експертів, які допоможуть розробити, змінити програму навчання або приходять викладати.
Наступний еволюційний етап в дуальній освіті – перші два роки наші експерти вчать – на третій рік студенти (80%, може 70%) будуть проводити свій час навчальний на базі роботодавця. Тобто всі лабораторні роботи, дипломні роботи виконуються безпосередньо на робочих проектах у командах реальної робочої компанії. Для цього потрібно якесь мати середовище, площі вже в себе, щоби студенти теоретичні знання вже принесли в компанію.
Тому це має бути кампус реального університету, де також є ідея (обговорювалася ще з ІТ Кластером) створити сучасні лабораторії, оснащені по різних напрямах ІТ-галузі, які працювали би не тільки для нашого університету, не тільки для якоїсь спеціальності конкретної університету. Ми хочемо, щоб ті лабораторії працювали нон-стоп 24/7 для різних університетів, для різних вишів, щоби студенти приходили, обмінювалися досвідом між собою.
А яким чином? Тобто «Політехніка», наприклад, як – орендує у вас, платить вам гроші за те, щоби їхні студенти приходили?
Питання грошей… Ми розуміємо, що це, напевно, така умовна буде оренда. Якась має підведена бути [фінансова] складова, щоб існувала та лабораторія. Але це точно не є джерело заробітку для компанії, це не є суть нашого бізнесу. Кожен з тих напрямків було б добре, щоби був самоокупний. Але основна ідея: щоби різні студенти з різних кафедр приходили в нашу лабораторію, щоби вона не простоювала ні хвилини. Бо коли ми створюємо лабораторії і комп’ютерні класи в університетах окремо, все одно їхня ефективність не є на 100%.
Добре, я зрозумів – там будуть офіси, освіта, лабораторії, університет. Ще що там буде? Це ж цілий міський квартал досить великий.
Я би волів також ще трохи розширити діалог. Я би хотів говорити не лише про ті 10 гектарів, про цей квартал – треба дивитися ширше на весь мікрорайон, включаючи Сихів.
Давайте ширше говорити.
Бо у нас чудові сусіди тепер – ми маємо гуртовий ринок «Шувар» з його так само цікавими проектами по побудові спортивного комплексу, вже затверджений є проект. Навпроти нас є УКУ і семінарія, частина бізнес-школи там присутня. Наскільки я знаю, є плани через дорогу будувати спортивний комплекс водних видів спорту, теж поруч. Якщо подивитися в іншу сторону Наукової – там є купа колишніх науково-дослідних інститутів, включно з НДРТІ, які також частково перебудовуються, засвоюються. Там же присутня «Школа вільних і небайдужих».
Так, і нові офіси там будують.
Це дуже перспективний район для розвитку ІТ – недалеко аеропорт, і генплани міста по розв’язках у Львові дуже нам деякі імпонують, пасують – зробити до кінця ту вулицю до Ряшівської, є виїзд з міста на Стрийську, є проект по Вернадського і додатковий виїзд на об’їзну. Тобто ця інженерія і локація, розв’язки дуже важливі, щоби проект був успішний. І, на нашу думку, той район на то надається. Але тільки, мабуть, завдяки тому, що буде синергія і розуміння між сусідами, між громадськістю, між владою.
Але ви розумієте, що це житлові райони, це не лише бізнесмени, це і мешканці, з якими все одно доведеться знаходити спільну мову. І, як свідчить досвід, єдиної думки стосовно того, як розвивати місто, у львів'ян нема.
Безумовно, ми розуміємо, що в людей може бути багато різних [побажань]. Врешті комусь доведеться приймати рішення, яке рішення краще, яка ідея. Хотілось би створити на території якусь знакову споруду, ідею (я ще не знаю, що саме), яка би притягувала не тільки мешканців, а й туристів – і локальних туристів, й іноземних туристів.
Але дивіться, ви ж якось вже собі фантазували, напевно, що це має бути – ультрасучасні будівлі, більш традиційні? Що?
Ми орієнтуємося на відомі кращі зразки, що є в світі, подібних кампусів. З останніх ми бачили у Відні, бачили проект Erste Bank, бачили проект економічного факультету в Відні.
Тобто це сучасна архітектура?
Так, це сучасна архітектура.
Бо у вас власне навпроти є така більш традиційна церковна архітектура. З іншого боку – промисловий ринок, де промислові будівлі.
При доброму діалозі і розумінні, при синергії все можна поєднати дуже цікавими ідеями й рішеннями сучасними – переходами, трошки зміною архітектури. Повірте, цей корпус економічного факультету у Відні стоїть в районі не зовсім сучасному, навколо є багато старовинних будівель – але він дуже гарно вписується, підкреслює ту архітектуру.
Безумовно, що офіс і цей кампус наш буде у сучасному стилі. Але враховувати, що навколо все середовище, ми будемо безумовно. Розумієте, кожна та ідея, що ми закладаємо в той проект, вона ніби проста і стандартна. Те, що місто виписало перед тим – ми хочемо, щоби там було менше житлової забудови, був садочок, школа, спортивні майданчики, зони рекреації – все підходить.
Тобто ті пропозиції мерії, що вони ще перед аукціоном казали, що це червона лінія…
Так, це попадає на нашу філософію, нашу ідею. Питання в деталях: питання, як це має бути, в якому розмірі, в якій кількості. Дуже зрозуміло пояснити на прикладі школи. Безумовно, школа там потрібна. Але ми хочемо шукати партнера і робити школу англомовну, тому що є велика потреба, щоби приїжджали іноземці з сім’ями, експати, професіонали, яких запрошують.
Але в будь-якому разі це буде приватна школа?
Принаймі я не чув, щоби держава робила англомовні школи.
Можливо, місто від вас вимагало, щоби ви збудували школу і віддали в комунальну власність?
Про це не йдеться. Ми ж розуміємо, що є речі реальні, є нереальні. І ви розумієте, що успіх цього проекту буде в тому, що ми підберемо правильних партнерів. Школа й освітній бізнес – не наш. Ми можемо розбиратися в освіті вищих закладів, допомагати – це галузеве, з нашої галузі. Але ми не так багато розбираємося в середній освіті. І наше завдання – знайти правильного партнера. Вони з’явилися на ринку, вони з’явилися в Україні достатньо успішно.
Ну так, кілька приватних шкіл є відомих.
Нам треба розпочати з ними діалог, що ми хочемо мати таку концепцію. Хто з них запропонує краще рішення, того берем в партнерство і будемо разом будувати – чи вони, чи ми, чи завдяки якомусь інвестору. Питання відкрите. Але вертаючись до того, що має бути школа – так. Тільки на скільки класів, яка велика, хто там має бути присутній?
Мерія навіть чітко писала: 18 класних кімнат і дитячий садок на 180 місць.
Ну, бачите, це стандартний підхід. Ми не заперечуємо проти самої ідеї – навпаки, ми підтримуємо. Але чому 18 класів? Якщо це буде школа для експатів англомовної школи, я не впевнений, що вони наберуть таку кількість дітей. Якщо будуть бажаючі, і це буде успішний бізнес для партнера, і партнер, який займається освітніми закладами, скаже: «Знаєте, ми бачимо клієнтів на 18 класів, це будуть 18 класів англомовної школи і це нам вигідно». Ми тільки порадіємо за таке рішення, за такого партнера. Те саме з садочком.
Зрозуміло. Але дивіться, те, що ви розказуєте – це створення в цьому місці якогось такого конкретного ІТ-шного… Я би не сказав, що це гетто – бо це не буде загороджено чи ще щось… Це буде відкритий простір, правда ж?
Однозначно.
Але все ж це якась концентрація… Це виправдовується? Ви вдома – як на роботі: ті самі люди сусіди.
Коли ви останній раз були на Козельницькій в УКУ? Я думаю, досить часто.
Буваю, так.
Досить часто. Коли ви заходите на ту територію, ви відчуваєте атмосферу середовища. Ви дивитеся на тих студентів, які сидять у тіньочку під деревами чи на стільчиках вчаться, ви бачите молодих креативних людей, ви бачите молоді сім’ї, які з візочками там гуляють. Досить часто в нас там ділові зустрічі, бо це правильне місце. Ми бачимо правильне середовище. І цю ідею хотілось би перенести (можливо, з трошки іншим напрямком у бізнес-робочий) на ту локацію.
Але це творення середовища – як дерево ростити. УКУ 20 років чи й більше тим займається. Айтішники завжди прагнуть швидких рішень, швидких результатів. Чи ви тут надовго? Це такий марафон.
Повторюся, компанія SoftServe народилася у Львові. І ми хочемо надалі жити, процвітати у Львові, розвиватися у Львові. Ми хочемо, щоби наші працівники цінували це місто і нікуди не виїжджали. Якщо виїжджали – тільки за досвідом, за новими проектами, за роботою. І щоб всі поверталися, щоби всім хотілося повернутися додому.
Добре. Долучитися до вашого середовища якимось чином звичайні мешканці зможуть? Купити там квартиру, орендувати офіс?
Безперечно, що те, що питають час від часу – такі слова мені дуже ріжуть вуха. «Гетто» – це несерйозно. В першу чергу будуть знесені ті паркани з колючим дротом і, звичайно, їх там в принципі не буде.
Ну зрозуміло.
Територія буде відкрита абсолютно для всіх. Звичайно, офіси, які мають робочий режим, – там, напевно, буде якийсь обмежений доступ для зовнішніх людей, бо це є робота. Територія буде відкрита, як територія УКУ – будь ласка, ми тільки заохочуємо, щоби люди приходили, дивилися, яке майбутнє можна створити разом, що побудувати разом, яке майбутнє може чекати не тільки нас, а в першу чергу наших дітей і внуків.
Я маю на увазі: звичайна людина зможе купити там житло чи орендувати офіс? Якщо буде місце, звичайно.
Офіси, я думаю, ми з радістю будемо, якщо в нас буде надлишок офісів. Не стоїть мета на офісах заробити. Звичайно, всюди має бути правильна економічна модель – однозначно вони мають бути нам вигідні, самоокупні, все має бути побудовано правильно. Бо коли існує конфлікт душі й тіла, це в кінці кінців йде до поганих наслідків.
Якщо будуть офіси збудовані, які можна здавати в оренду, – ми будемо тільки вітати, щоб молоді компанії приходили, орендували. Багато говорять про розвиток стартапів, і ті середовища – їх має бути багато у Львові і в Україні в принципі локацій. Ми будемо дуже тішитися, що буде в ІТ-парку середовище для стартапів. Напевно, буде середовище в «Креативного кварталу», де трамвайне депо.
Я розумію. Житло?
Офіс будується на Стрийській – так само буде. І ми будем раді, що будуть ще в нас стартапи – чим їх більше, тим краще.
Житло. Знову ж таки, айтішники дивляться на всі речі по-іншому. Ви розумієте, що тренд купівлі житла у світі чим далі, тим падає – набагато вигідніше і легше житло орендувати, особливо в такій галузі, як наша. Люди чим далі, тим менше прив’язуються до конкретного місця проживання. Він сьогодні один – йому потрібна однокімнатна квартира. Завтра вже молода сім’я – потрібна двокімнатна. Він сьогодні у Львові, завтра у Сан-Франциско, через рік повертається сюди – і вже троє з дитиною. І той тренд дуже набирає обертів – подивімося, що відбувається на Заході.
Тобто ви плануєте, що це орендоване житло, переважно?
Це на рівні ідеї. Але ми так бачимо, що цивілізований ринок орендованого житла, де є кілька великих будівель під одною управляючою компанією, яка тобі пропонує: хочеш сьогодні – одно-, дво-; післязавтра – трикімнатну з усіма комунальними, з гаражем, ось тобі садочок поруч, ось тобі школа поруч. Воно якраз створює атмосферу, де люди свій час ведуть на творчість і на роботу. Вони не думають про ті проблеми, де йому винайняти, там треба з квартири з’їхати, там треба ремонт зробити.
Залежить від того, скільки це коштувати буде.
Безумовно, це напевно буде… То треба все рахувати, ми не готові… Знову ж таки, ті бізнеси у світі існують, ми не придумуємо нічого нового, беремо модель.
Хто буде займатися безпосередньо розвитком цього проекту? Компанія зосереджена на цифрових рішеннях, девелоперський бізнес – я так розумію, що це для вас щось нове. Напевно, ви будете шукати підрядника, який цим буде займатися?
Насправді досвід ми деякий маємо. Ви знаєте наш офіс на вулиці Садовій, який побудований.
Перебудований, наскільки я пригадую.
Перебудований – але на той час це був найкращий офіс у Львові. Після того вже з’явилися альтернативи. Досвід ми набули в управлінні таким проектом. Звичайно, що ми не ліземо в девелопмент будівельний – і безумовно, що це буде генеральний підрядник, будуть субпідрядники. Зараз ми тільки формуємо проектну команду, яка буде тим займатися. Але всі речі треба починати правильно – почати треба з концепції.
На сьогодні ми завершуємо процеси документальні по завершенню аукціону, вже право власності на ділянку ми отримали. В п’ятницю приїжджали представники і Фонду держмайна, і Мін’юсту, нам то передали. Зараз розпочнуться процеси відведення земельної ділянки. І ми плануємо, напевно, вже спільно з містом продумати, як ми будемо оголошувати вперше конкурс на концепцію. Після того пройде ряд дискусій. Після того (я сподіваюся), напевно, до нового року ми саму концепцію опишемо, обмалюємо. Після того будуть оголошені конкурси на архітектурну частину – тоді вже можна приступити до детального плану території. І тоді я зможу відповісти на ваше питання більш детально.
Ви десь в одному з коментарів коротко казали, що п’ять-шість років ви розраховуєте до втілення?
Це така непрофесійна оцінка. Але, дивлячись на практики, що існують в Україні і на Заході, ми собі так прогнозуємо. Сподіваємося, що за п’ять-шість років ми завершимо той проект. Звичайно, що буде поетапно. Якщо все складеться добре, то рік піде на проекти, документи. Через рік почнемо будівництво. Можливо, через два роки якийсь перший етап ми завершимо.
Зрозуміло, наш час вичерпався, на жаль – цікава розмова. Нагадаю, що сьогодні в нашій студії був співзасновник і член ради директорів компанії SoftServe Олег Денис. Мене звати Олег Онисько, дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.