МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Григорій Нудьга – дослідник величі української пісні

Дожилися вже ми до того, що українській пісні стає щоразу складніше вийти на столичні телевізійні екрани: “неформат”! Розумій вже це табу як хочеш. А саме дослідженню світової величі української пісні й присвятив своє плідне творче життя один із найавторитетніших вчених в цій галузі - Григорій Нудьга.

Про здобутки вченого свідчить двотомна монографія “Українська дума і пісня в світі”, хоча й вона вмістила далеко не все із  підготовленого ним до друку. Однак і опубліковане розгортає перед нами широку панорамну картину торжествуючого лету народних перлин світовими обширами. Ми маємо змогу дізнатися про зацікавлення українськими піснями і думами вчених, письменників і діячів мистецтва з різних країн, їхні захоплені відгуки та роздуми над ними, переклади й переспіви, використання тем і образів у творчості багатьох найвизначніших митців.

Народився Григорій Нудьга в селі Артюхівка поблизу Ромен на Сумщині 1913 року. Фахову освіту зачав здобувати у Гадяцькому педагогічному технікумі, де мав щастя причаститися духом Олени Пчілки і Лесі Українки, брав участь в описі архівних матеріалів у будинку-музеї М. Драгоманова, про деякі винайдені ним цікавинки описував у місцевій газеті.

Учителювати почав у своєму рідному краї, де саме тоді лютував Голодомор. Своєю скромною зарплатою не зміг порятувати від голодної смерті батька, що потім мучило Григорія все життя…

З болем про ті часи розповідав уже пізніше. Розповідав, як учителів змушували брати участь у проведенні обшуків і трусів, у рорзкуркулюванні. Згадував і такий епізод, у своїй основі символічний. Весна, влада вимагає, щоб були засіяні всі поля, здається, трохи схаменувшися, підвезли посівне зерно, зачали варити сівачам обіди, бо ж люди буквально на ногах не трималися. І от одного разу на бригадному стані скликають на обід – суп з квасолею. Суп занадто рідкий, сівачі ремствують. І тут районний уповноважений підскакує до куховарки, зриває з неї фартушок – а там потаємна кишенька, а в ній жмень зо дві квасолі… “Тепер бачите! – закричав до сівачів, - бачите, чому в нас голод, хто обікрав Україну!..” І загриміла бідна жінка на кілька років до Сибіру, полишивши діток помирати – бо це ж саме заради них і вкрала ті дві жменьки квасолі…

Того ж року Григорій виривається із села, вступає до Харківського університету. Потім був університет Київський, і вже активніше прилучення до творчої праці. Із примітних досліджень того часу варто відзначити оригінальну студію про свого краянина Івана Золотаренка, долучивши до неї записи пісень і власних творів видатного кобзаря і поета.

Деякий час Григорій Нудьга працював у Полтаві викладачем Педагогічного інституту. Там 1941 року й застала його війна. Пішов на фронт. Далі було оточення, важкі часи  окупації, знову армія. Звідти був відкликаний для праці у Львівському відділенні Інституту літератури Академії наук України.

Мирним життя тішитися довелося недовго: 10 травня 1945 року, напередодні захисту кандидатської дисертації, Нудьгу заарештовують у Києві. Військовий трибунал за стандартним звинуваченням у «антирадянській агітації» засудив Нудьгу до десяти років ув’язнення і ще п’яти років обмеження громадянських прав.

Далі звичне для багатьох: після смерті Сталіна зняття судимості й скасування обмеження в правах.

1955 року Г. Нудьга переїздить до Львова, влаштовується працювати в редакцію журналу “Жовтень”. З 1957 р. –– молодший науковий працівник Інституту суспільних наук. І хоча зміг захистити кандидатську, домогтися мало не світового визнання як оригінальний дослідник – з чорного списку таки не був викреслений, і відразу після досягнення пенсійного віку в розпалі творчих сил і надій був відправлений на пенсію... в ранзі молодшого наукового працівника…

Але й далі працював, і то ще з більшою наполегливістю. І хоча публікація його місткої кількатомної праці про світову велич української думи і пісні затягувалася й затягувалася, попри повторне схвальне рецензування і захоплені відгуки, - надії не втрачав. Зрештою, дещо було таки опубліковане, вийшло друком і згадуване дослідження, щоправда, скорочене до двотомника. Паралельно виходять і книжки про визначних українських піснярів минувшини, укладаються репертуарні збірники пісень, дум, балад, чумацького епосу, кілька випусків давньої сатири і гумору, окремими виданнями чи в пресі – нові дослідження.

Саме завдяки Г. Нудьзі повертаються до наукового обігу імена багатьох українських діячів культури й мистецтва, розглядається поетична і пісенна творчість близьких авторові Т.  Масенка, А. Малишка, М. Нагнибіди, С. Крижанівського та ряду інших.

Однією з найвідоміших була його стаття "Балада про отруєння Гриця і легенда про Марусю Чурай", написана 1967 року. Нудьга навів неспростовні аргументи щодо того, що  М. Чурай не була історичною особою, а лише літературним і легендарним образом.

Колеги відзначали його самозречливу одержимість при розробці напрочуд обширної теми. Це ж вимагало не просто копирсання в архівах та бібліотеках, а й встановлення зв‘язків із багатьма авторитетами саме цієї галузі, передзвонювання, листування, пошуки зустрічної інформації. Можете тільки  уявити, яких зусиль вартувало спілкування із закордонними спеціалістами – при пильному наглядові спеціальних служб, які й без того підозрювали вченого в найтяжчому гріху супроти комуністичної ідеології – любові до свого, рідного, - адже саме звідси проростало коріння «буржуазного націоналізму».

Ми були близькими – вже передусім як земляки. Не те, щоб дуже часто, проте зустрічалися, переважно в його заставленому книгами кабінеті, кілька разів на його днях народження. Двічі чи тричі Григорій Антонович запрошував “на гриби” – возив нас за Судову Вишню своїм допотопним «Москвичем», ладним розсипатися на більшій вибоїні.

Зрештою, мені випадало писати про дослідження Г. Нудьги – з приводу його роковин чи й просто так.

Ще дорогий він мені своїм своєрідним уроком. У 1975 р. мене звільнили з роботи кореспондента “Літературної України” і виганяли з партії – за публікацію в журналі “Вітчизна” вірша “Бранка”. Сам одіозний секретар компартії республіки В. Маланчук наполягав на вжитті найсуворіших заходів – визначивши, що у вірші автор має на увазі в ранзі бранки Україну. Перед партійними зборами Григорій Антонович відвів мене вбік. «Я вже знаю, - пояснює, - що тебе чекає, але повір моєму досвідові: не кайся, не падай на коліна, не проси прощення…» 

Могила Г. Нудьги на Личаківському цвинтарі у Львові

Вже після смерті видатного дослідника (14 березня 1994 р.) було створено спеціальний фонд його імені, побачило світ дещо з неопублікованого раніше, проте чимало готового до друку чекає кращої долі.

Сподіваємося, що вона таки настане.