Улюблений дядько Лесі Українки, якого критикували українські націоналісти

На честь Михайла Драгоманова названі вулиці у різних містах України, але чимало українців не знають про його життя та роль в історії. Він був рідним дядьком Лесі Українки, розглядав майбутнє України у складі федерації, а також його гостро критикували націоналісти.

ZAXID.NET розповідає цікаві факти з життя Михайла Драгоманова, які ви могли не знати.

***

Михайло Драгоманов народився 18 вересня 1841 року у місті Гадяч, що на Полтавщині. Він походив із родини дрібних дворян. Сестра Драгоманова стала відомою письменницею під псевдонімом Олена Пчілка, а її донька Леся Українка вважала свого дядька головним учителем та кумиром.

Дитиною Михайло навчався у Гадяцькому повітовому училищі, продовжив навчання у Полтавській гімназії. Він дивував учителів своєю освіченістю та працьовитістю. Сестра згадувала, що Драгоманов любив читати й виходив далеко за рамки шкільної програми.

Вищу освіту здобував на історико-філологічному факультеті Київського університету святого Володимира. У 1861 році Михайло Драгоманов виступив від імені студентства під час панахиди за Тарасом Шевченком. Стоячи біля труни, він сказав: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим покладає на себе терновий вінець».

20 серпня 1864 року Михайло Драгоманов одружився із Людмилою Кучинською. З весіллям пара поспішала через стан здоров’я тещі, яка померла наприкінці серпня.

З часом Драгоманов став професором історії, вів публіцистичну діяльність, видавав безліч наукових праць з історії, педагогіки, фольклору. Він був також одним з організаторів «Старої громади» у Києві – осередку української інтелігенції, що займався громадською, культурною та просвітницькою діяльністю.

Члени «Старої громади», Михайло Драгоманов – другий від вікна у третьому ряду

У 1870 році університет відрядив Драгоманова за кордон, де він пробув три роки, відвідавши Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Львів тощо. Для молодого вченого це відрядження було плідним, він зіставляв свої переконання з західноєвропейським досвідом.

Особливо помітним був вплив Драгоманова на український радикальний рух на Галичині. Для нього поганим був той радикал, який не став свідомим українцем.

Наприкінці ХІХ століття набув поширення правопис, відомий як «драгоманівка», одним із розробників якого був Михайло Драгоманов. Видання ґрунтувалося на фонемічному принципі, за яким кожна літера мала позначати один звук.

У 1875 році Михайла Драгоманова звільнили з роботи через «політичну неблагонадійність» за доносом русофіла Михайла Юзефовича, одного з ініціаторів «Емського указу». Після цього Драгоманов емігрував у Швейцарію, де заснував безцензурну друкарню. Там побачили світ твори Тараса Шевченка, роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та багато інших.

У спеціальному додатку до «Емського указу» цар Олександр II згадав Драгоманова як «положительно опасного в крае агитатора».

Михайло Драгоманов приніс в Україну соціалістичні ідеї. Він також прагнув, щоб українці переймали європейський досвід, а російське православ’я вважав неприйнятним для українського суспільства.

Його політичний ідеал – федеративна держава, побудована на самоуправних принципах на всіх рівнях – від сільської громади до державного управління. Він розглядав різні конфігурації федералізму з росіянами. Драгоманова критикував його учень Іван Франко, а також Дмитро Донцов. Останній вважав, що орієнтація на «вселюдські» інтереси шкодить українському національному рухові та висловлював невдоволення через прихильність Драгоманова до космополітизму.

Михайло Драгоманов приніс в Україну соціалістичні ідеї

«Найкраще про нього свого часу сказав Грінченко і не тільки він, а й геніальний український мовознавець Павло Житецький, який разом із Драгомановим належав до “Старої громади” у Києві. “Стара громада” дистанціювалася від Драгоманова після того, як він потрапив у космополітичну пастку ліберальних ідей. Для “Старої громади” це був шок, бо вона вважала, що Україна буде собою лише тоді, коли розвиватиметься на національних засадах. Натомість Драгоманов вважав, що найголовніше – це соціальний захист і спільно з російським народом звільнятися від соціально-економічного рабства», – розповідала професорка Ірина Фаріон.

Борис Грінченко критикував Котляревського, Куліша, Костомарова за те, що вони іноді писали російською. Він заявляв, що «у кого мова московська, у того й думки – московські», а кожен рядок російською – це крок до зради. Драгоманов же вступав у суперечку.

«Драгоманов говорив, що російський уряд, мовляв, лихо робить не лише нам, а й своїм. Але ж є уряд, а є російські ліберали. А ідеї європейського лібералізму вперше в нас з’явилися не в українській, а саме в російській одежі. Українці, продовжував, знайшли самі себе, лиш коли пройшли європейську школу, в чому нам найбільше помогла російська література. Бо за браком своїх шкіл саме в “школах московських” прилучалися до світової культури й Микола Костомаров, і Тарас Шевченко. Він без пієтету ставився до класиків – навіть до Шевченка. Протиставляв націоналізм – і російський, і український – космополітизмові», – пише Gazeta.ua.

У 1889 році на запрошення уряду Болгарії Михайло Драгоманов поїхав до Софії, де працював на кафедрі історії в тодішній Софійській вищій школі (тепер університет).

Помер Михайло Драгоманов 2 липня 1895 року на 54 році життя в Софії, його там і поховали на Центральному кладовищі. На могилі встановлено пам’ятник роботи українського скульптора Михайла Паращука.

Ім’я Михайла Драгоманова присвоєне Національному педагогічному університету, на його честь названі вулиці у Львові, Києві, Івано-Франківську, Чернівцях, Рівному, Луцьку та інших містах України.

При підготовці матеріалу використано дані Українського інституту нацпам’яті, Педагогічного музею, Gazeta.ua, програми «Велич особистості» з Іриною Фаріон, «ВВС Україна».