Місто Лева на цивілізаційній мапі Середземномор’я
Виноградники давнього Львова, сотні бочок вина на Ринку й улюблена винарня Франка
11 листопада вшановували Мартина Турського. Цей воїн-святий найбільш відомий в образі вершника, який відрізає частину свого плаща й передає його жебраку. Таке втілення можна знайти й у Львові. Зокрема, на фасаді чорної кам’яниці його увічнив знаний аптекар Мартин Анчевський (1620–1682). Святий Мартин – універсальний персонаж християнської агіографії, адже він патрон і заступник воїнів, злиденних і капеланів, а ще – шинкарів і виноробів.
Пам’ятник святому Мартину можна побачити в Мукачеві. У Львові такого монумента немає. Проте в нашому місті за цією фігурою цілий світ: тривалі процеси і складні явища, люди, їхнє життя і діяльність, про що сьогодні не так часто говорять. Це цінний пласт культури, важливі аспекти повсякдення. Водночас – ще й свідчення належності Львова до специфічного цивілізаційного простору Середземномор’я. Цього вічного годинника, невпинного мурашника життя, де, крім українців (тоді русинів), були також вірмени, євреї, греки, італійці, турки та ін. Зараз зосередимося на одному аспекті цього багатогранного питання – на вині.
Вино, засновники міста і їхні піддані
Чи вживав вино князь Лев Данилович, іменем якого названо Львів? Безумовно! Лев одружився з Констанцією, донькою угорського короля Бели (1206–1270). Володіння Бели віддавна мали славу винного краю й асоціювалися з чудовими виноградниками. Про тестя князя Лева також відомо, що він любив і плекав цю справу. Навіть запрошував до себе італійських і німецьких колоністів (виноградарів зокрема) для розвитку господарства й виноробства. За Лева Даниловича Мукачево увійшло до складу держави, започаткованої його дідом, виведеної на новий рівень батьком, а тепер очолюваної і ним. Лев продовжив справу Бели – він на 10 років звільнив іноземців від сплати мит. Відтак виноградарством займалися і за нього.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleЯкщо ж від загальних контекстів переходити до персони конкретно князя Лева, то і про нього є певні відомості. Скупі, але й на цьому дякуємо. Отож, під 1268 роком у Галицько-Волинському літописі подається опис бенкету в німця Маркольта. Були там руські й литовські князі. Василько, брат Данила, залишив завсідників, але бенкет продовжувався. Були князь Лев і литовський князь Войшелк. Вони пили вино, а по тому «диявол… вложив у серце Львові [злий намір], і вбив він Войшелка». Очевидно, через заздрість. Литовець вирішив стати монахом, а свої володіння передав не Леву, а іншому сину короля Данила – Шварну.
Відомості про вживання вин на землях Русі знаходимо і в працях українського історика Івана Крип’якевича. Описуючи галицьку кухню княжої доби, він зазначав, що «улюбленим трунком був питний мед… прироблювали також мед із перцем… Серед заможних людей досить вживали вина, яке привозили з грецьких країв».
Солодкий трунок в «альтані посеред раю»
Коли Львів був у складі Корони Польської (1349–1569), а згодом – Речі Посполитої (1569–1772), місто перетворилося на значний політичний, торговельний і культурний центр регіону. Недаремно купець із Ґданська Мартин Ґруневеґ (1562–1618) писав: «У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх куточків світу… Кожен, якою б мовою він не говорив, знайде тут і свою мову. Місто віддалене понад сто миль від моря. Але коли побачиш, як на ринку при бочках малмазії вирує натовп крітян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по-корабельному, видається, неначе тут порт відразу за брамою міста».
Писав Ґруневеґ не лише бігло, а й спеціально про вино: «Виноград з тутешніх садів не тільки носять кошиками на ринок, але й роблять вино до погребів по 50-60 бочок з одного преса. Завдяки умінню й пильності виноробів їхнє вино міцніє з року в рік, так що деякі вина приймають за привезені», «…вино їм привозять також з Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити в стосах більше тисячі бочок вина – там його склад». Після таких описів стає зрозуміло, чому Мартин Ґруневеґ називав Львів «альтаною посеред раю». Врешті, тут він осів і провів частину життя. Про виноградники (Високий замок, Клепарів, Личаків) у Львові та біля міста згадували й інші хроністи (Бартоломей Зиморович, Денис Зубрицький тощо).
Не менш цікаво, з деталями і в тому ж дусі, висловлювався на цю тему знаний львівський аптекар і міський урядник Ян Алембек (1567–1636): «Ринок служить як для справ громадських… так і для купецьких… Можна побачити натовп купців усіх народів, які напливають… майже з цілої Європи і Азії, найбільше греків, турків, вірмен, татар, волохів, угорців, німців, італійців… внаслідок воєн як торговельний центр Львів підупав, але сюди продовжують приїжджати купці з Туреччини, переважно греки… Щороку вони продають приблизно 500 бочок мальвазії».
До всього зазначеного залишається додати, що в ранньомодерний час Львів пережив, за означенням дослідника грецької громади міста Ігоря Лиля, справжній «винний бум». П’ята частина виробленого на острові Крит вина опинялася тоді у Речі Посполитій, а Львів був важливим транзитним пунктом на цьому шляху. Особливою популярністю користувалася мальвазія – солодке середземноморське вино. Воно добре надається для транспортування в бочках, а тут користувалося великим попитом у шляхти та міщан. З іншого боку, на вині робили цілі статки. У знаних місцевих родів (Корнякти, Боїми та інші) вино було визначальною статтею доходів. Щоправда, Боїм все ж більше асоціюється з угорськими винами – не грецькими.
Отже, у давньому Львові росли свої виноградники, з них робили досить якісне вино, а на ринку завжди був великий вибір привозного вина. Цей напій мав попит і давав змогу заробити чималі статки.
Шляхетний аромат далматинських вин і сонячний Дубровник
У XVIIІ столітті ситуація змінилася. По-перше, занепали торговельні шляхи, якими до Львова постачали вино. По-друге, наприкінці XVIII століття Російська імперія, Пруссія й Австрійська імперія поділили між собою Річ Посполиту. Наші землі відійшли до імперій Романових і Габсбургів. В Австрійській імперії (пізніше – Австро-Угорщина) почалася нова сторінка історії Львова. Ставши центром коронного краю Галичини та Лодомерії, Львів набув вищого адміністративного статусу – раніше він був центром воєводства. Тут діяв парламент, жила знать. Почався процес модернізації: залізниця, електрика, трамваї, автомобілі тощо. Вплинули ці процеси і на винні традиції міста.
За Габсбургів на ринку домінували угорські вина. З’явились нові заклади, а разом з ними – і нові практики. Навіть з тих відносно недалеких часів уже багато змінилося. Проте й сьогодні дух епохи можна відчути, відвідавши, наприклад, будівлю на вулиці Краківській, 9 у Львові. Колись там була популярна винарня і готель Людвіга Штадмюллера. Цей ресторатор і виноторговець приїхав до Львова і швидко став своїм. Він мав кілька закладів у місті Лева, а «Під трьома муринами» на Краківській довго був на слуху. Зараз про ці славні сторінки нагадують розписи інтер’єрів. Вивчаючи їх, розумієш, що тут була винарня і які саме вина тут смакували.
Колоритним закладом володіли хорвати Дідоліч і Прпіч. На початку сучасної вулиці Винниченка, у будівлі кінця ХІХ століття, була їхня винарня, де подавали вина з Далміції. Часто повз неї проходив Іван Франко. Не менш часто її відвідував. Очевидно, не він один. Ось слова письменника, поета й перекладача Юзефа Віттліна (1896–1976), який мешкав у Львові: «І знову вдихаю шляхетний аромат далматинських вин в крамниці фірми “Дідоліч і Прпіч”, дідолилося там і прпіло злотоперу златарицю і мріялося про сонячний Дубровник».
Нове життя давньої традиції
Описані моменти – лише вершина цієї глобальної теми – вина і Львова, вина у Львові. Можна згадати ще про вино й аптеки, про винні карти в меню львівських ресторанів модерного часу тощо. Особливо тішить, що в наші дні повертається ажіотаж, пов’язаний з вином. Зароджуються нові традиції. Львів – не лише місто шоколаду, кави та пива, а й вина. Останнє, на відміну від окремих категорій, перерахованих вище, дійсно має давню традицію у Львові. Традицію, яка, з одного боку, єднає місто зі світом Середземномор’я, а з іншого – багата на цікаві локальні контексти. Тут нічого не потрібно вигадувати й додавати. Хіба осмислювати, відновлювати й давати нове життя.
Святий Мартин з будинку Мартина Анчевського не дасть забути цієї незвичайної сторінки в історії нашого краю, цієї давньої і багатої на події, колоритні персонажі, традиції.