На каруселі «гусь» кружляє

Свого часу голова Держкіно Пилип Іллєнко розпачав із приводу того, що досі українці спілкуються цитатами з радянських фільмів і сподівався, що колись їх замінять цитати з українського кіно. Очевидно, що 20 вересня на українські екрани виходить фільм цілком придатний для того, аби розібрати його на цитати. Сцена на каруселі та фраза однієї з героїнь «Мужчіна, гуся зупини мені» відразу після показу розійшлася кулуарами Одеського фестивалю, де відбулась українська прем’єра картини (там вона отримала приз за режисуру).

«Герой мого часу» Тоні Ноябрьової – комедія, яка дозволяє реготати від душі. Проте фільм говорить про важливі речі, про те, з чим ми стикаємося щодня. І тоді стає трохи сумно. Але не так, щоб аж до сліз.

Молодий хлопець Жорик переїхав до Києва, де вирішив шукати собі кращої долі. Ті, хто пильно стежить за молодим українським кіно, пригадає короткометражний фільм режисерки «День Незалежності», знятий на цю ж тему із тим самим актором у головній ролі у 2012-му році. Жорик влаштовується на роботу, доглядає за квартирою тітки. Проте загострене почуття справедливості жене героя з місця на місце.

Своєрідна «одіссея» Жорика столицею, від магазинчиків у підземному переході до мегасучасної арт-галереї, дозволяє подивитись на столичне життя з різних боків, посміятися не лише з наївного провінціала, але і з навколо мистецьких столичних «штучок».

Саме сцени в картинній галереї, що спеціалізується на актуальному мистецтві, дозволила частині глядачів порівнювати фільм Тоні Ноябрьової з торішнім Каннським лауреатом, фільмом Рубена Естлунда «Квадрат». Проте у «Герої мого часу» ми бачимо усі перипетії очима чесного, трохи наївного Жорика, який, проте, має власну непохитну громадянську позицію. І це лише один з епізодів, одна зі спроб героя прижитися у Києві.

Безсумнівною принадою фільму є його сучасність. Реалії в кадрі легковпізнавані, проблеми, хоч і не глобальні, проте завжди актуальні, мова жива. Може вона і не тішить слух, проте так розмовляють живі люди на вулицях Києва.

90% героїв на екрані – непрофесійні актори. Головну роль у фільмі виконав Євген Бушмакін, який раніше зіграв у фільмі Тоні Ноябрьової «День незалежності». У фільмі також знялися телеведучі Наталка Якимчук та Василіса Фролова, а також головна редакторка ELLE Україна Соня Забуга. А ще Марина Шевченко, учасниці кулінарного телешоу «МастерШеф».

Звичайно, можна дорікнути (і такі критики знаходились), що фільм знову говорить про непривабливі місця Києва, що мова героїв далека від літературної, що вони не проголошують палких промов і проживають аж ніяк не героїчне життя. Не знаю, чи має бути така критика. А от в тому, що має виходити кіно, де ми пізнаватимемо на екрані своїх сусідів, кіно, яке намагається говорити про актуальні проблеми, осмислити сьогодення, впевнена. Негероїчні, часом несимпатичні, проте живі персонажі нашого часу викликають набагато більше позитивних глядацьких емоцій, ніж підняті на котурни фанерні кінопам'ятники.

Фільм зовні дуже простий, але не запаморочливі ефекти чи карколомний сюжет, а правдивість є його головною метою і, у підсумку, принадою. А ще коли таке кіно є смішним, дотепним та добре зробленим, то це є гарний привід піти до кінотеатру.

Фото: Артхаус Трафік