«Нам би хотілось закрутити всю Україну на цій осі»

Театральна платформа «Пава» та Шкільний театр УКУ «На Симонових стовпах» ось уже кілька місяців втілюють у життя проект «Вісь Сковороди». Проект, що реалізовується за підтримки House of Europe, містить у собі акторську та музичну лабораторії з дослідження притчі Сковороди «Убогий жайворонок» і барокових піснеспівів, що були характерні для епохи мандрівного філософа. Важливим завданням творчої майстерні є постановка вистави та прокладення гастрольного маршруту із заходу на схід України, що й стане ключовим елементом проекту, отримавши назву «Вісь Сковороди».

«Вісь Сковороди» – це мандрівна театральна майстерня, яка є спробою дослідження й занурення в культуру епохи бароко, адже бароковий пласт культури є одним із найвиразніших та найвагоміших в Україні, що творить місток діалогу із Західною Європою. Також майстерня зосереджується на розкритті знакової постаті для української культури Григорія Сковороди крізь театральне дійство, спів та музику.

Про все це ZAXID.NET поговорив з ініціатором проекту та керівником Шкільного театру Євгеном Худзиком.

Євген Худзик

У чому суть вашого проекту?

«Вісь Сковороди» значною мірою збирається навколо постановки вистави «Убогий жайворонок». Зараз я веду театральну студію в УКУ. Там ми вже звертались до цього матеріалу чотири роки тому, але, оскільки люди в університетському театрі змінюються дуже швидко, прийшло вже зовсім інше покоління.

Крім того, я зберіг дорогий для мене досвід із часів роботи в театрі імені Леся Курбаса. Йдеться про можливість працювати з текстами у тривалій перспективі. Завжди у новому часі відкриваються нові змісти, особливо якщо тексти хороші.

«Убогий жайворонок» – одна з останніх діалогічних притч Сковороди і певною мірою його підсумкова робота. Цей текст особливий для мене. Велика цінність є в якості, у простоті пояснення важливих складних речей. А ще якась любов до людини, адже він ставить на чолі усього щастя. Хочете бути щасливими? Дивіться: треба так робити і так.

А крім вистави?

Ми пробуємо проходити паратеатральні практики, щоб це був не постановочний театр. Мені здається, що це дійсно лабораторія, хода, роздивляння для всіх, хто бере в цьому участь. Хочеться, щоби всі вони були вісниками того, про що говориться, а не просто передавачами на сцені, «колонками». Щоб десь їм відгукувалось те, що робиться.

Робота над виставою

Робиться у який спосіб?

У цьому контексті я вважаю змістовною подорож. Мандри ― це завжди, у хорошому значенні, випробування, творення колективу. І вони є не просто походами: ми плануємо відвідати Харківщину, зокрема Сковородинівку, Сумщину, Конотоп, Батурин.

Минулого року ми були на фестивалі «Хліб» під Харковом. Неймовірні люди його роблять: завзято, натхненно, створюють форпост української мови. Люди, що роблять фестиваль «Хліб», викупили квартиру Шевельова з Будинку «Слово» і роблять там резиденцію. І такі маленькі приватні ініціативи пробують тримати нашу культуру на достойному рівні. Хочеться долучатись до цих спільнот.

Ще одна ознака нашого проекту ― це спроба, з одного боку, долучитися до плеяди таких людей, а з іншого ― їм допомогти, зрозуміти, що ми не одинокі краплинки. У цьому теж для мене місія і радість. І, напевне, теж така краплинка ― наступний рік ювілейний, трьохсотріччя Сковороди.

«Убогий жайворонок» у Крячківці

Як географічно будується та вісь Сковороди?

З одного боку, так сталося, що ці культурні осередки, які нам близькі, лежать на паралелі 50° пн. ш. Львів трохи не дотягує, він на 49,5°, але символічно ми взяли цей градус. Він паралельний Чумацькому Шляху і йде аж до Сантьяго-де-Компостела. Ми ходили до мощей Якова. І для мене це саме той досвід, яким хочеться ділитись, для мене це шлях всеєвропейської єдності.

Мені б хотілось, щоб ця єдність ґрунтувалась на духовних засадах, а не суто на матеріальних, економічних чи «північних потоках». Хочеться відбудувати інший вимір. Разом з цим пробуємо намацати цю вісь Сковороди: навколо чого вона, як її вибудувати? Щоб справи, які ми робимо у різний спосіб, трималися цієї вісі, бо це хороший відлік координат.

Часто для себе повторюю, що нас дуже багато. Але мені бракує камертонів, які при будь-якій погоді дають правильно ноту. І Сковорода є одним з них.

А які особливості дослідження духовності театральними засобами?

Робота над виставою

У нас є кілька лабораторій. Одна співоча, де провідниками є Юрко Йосипович та Андрій Селецький. Ідеться про бароковий спів, його характер, бо це ж не тільки ноти, це віднаходження точки відліку пісні: те, з чого вона співається, часто визначає характер звучання. Не всяка радісна пісня співається з радості, не всяка сумна – із суму, і віднаходження парадоксів у пісні творить необхідну якість. А це майстерність, очевидно, що воно не робиться за місяць. Це досвід людей, які прийшли, але також це потрібно вирощувати.

Друга лабораторія – пластика. Я мав різний досвід викладання на курсах Володимира Кучинського чи Олега Стефана в ЛНУ. Ми брали тему, наприклад, Відродження, досліджували скульптури, відтворювали їх тілом. Це був цікавий досвід і насолода від результату.

Ця пластика часу, певної есетики, вона абсолютно різна. Не можна в пластиці Відродження творити бароко, чи співати ірмоси, чи робити Чехова. Вони теж мають свою пластику. Воно робить повноту Логосу: спів, слово, пластика. Ще й тому так важливі поїздки, щоб естетика певного часу закладалася у підсвідомість, щоб на рівні іконостасів чи скульптури барокової це осідало і щоб за потреби її можна було відтворювати.

Також важливою є робота зі словом. Це розбори текстів, пошуки зерна монологу. Адже то різні речі – розуміння тексту на рівні читання та на рівні відтворення. Необхідність відтворити текст потребує іншого занурення в нього.

Як цей проект працював поетапно?

Спочатку був відкритий конкурс, потім гастрольний період. Відвідали Харків, Високопілля, Крячківку, інші місця... Нам би хотілось закрутити всю Україну на цій осі.