Два Еродії в одному театрі
Культура

Два Еродії в одному театрі

Актор театру імені Леся Курбаса Андрій Водічев про виставу «Благодарний Еродій»

Катерина Сліпченко, 20 листопада 2015 1114 1
фото Ольга Дмитрів
«Благодарний Еродій». 2015

Нещодавно у театрі імені Леся Курбаса відбулась прем'єра. Театр показав виставу за філософським твором Григорія Сковороди «Благодарний Еродій».

Поставив її Володимир Кучинський. Художник – Богдан Поліщук. Зіграли у виставі Тамара Ґоргішелі, Олег Онищак, Мирослава Рачинська, Василь Колісник, Андрій Водічев та інші.

Андрій Водічев. Фото: Театр ім. Леся Курбаса

Свого часу театр уже звертався до цього літературного матеріалу. Виставу 1993-го року також поставив Володимир Кучинський. Художниками були Андрій Гуменюк та Ніна Лапчик. Зіграли у ній Тетяна Каспрук, Наталія Половинка, Олег Цьона, Олег Стефан та Андрій Водічев.

«Еродій, лелека, та Пішек, мавпа, зустрічаються десь в африканських горах… Весь діалог умовно поділяється на притчі, в яких йдеться про виховання, вміння жити достойно та Благодарність. Говориться не дидактично, не нав`язливо, не з метою виховання. Твориться ритуальна гра, де з текстами Сковороди сплітаються вічні образи раю та пекла, життя та смерті, прочитані сьогоднішніми людьми, що крізь культурні нашарування, крізь народні обряди, живопис Босха та Брейгеля, крізь духовні канти 18 століття зазирнули у першоджерело, побачили коріння усього сущого. На наших очах відбувається ритуальна гра, що заворожує, яку не можна спостерігати, в ній треба бути співучасником. Немає ролей, немає акторів, персонажів, глядачів, є посвячені, що прагнуть поділитися своїми знаннями з усіма, хто готовий їх сприймати,» - йшлося у рецензії 1993-го року. Більшість цих слів справедливі і по відношенню до вистави 2015-го.

«Благодарний Еродій». 1993. Фото: Театр ім. Леся Курбаса

ZAXID.NET вирішив розпитати актора театру Андрія Водічева, який брав участь в обох постановках: у 1993-му він зіграв Еродія, у 2015-му – Батька.

Нам було цікаво, чому театр знову звернувся до цих текстів і що змінилось за цей час і у виставі, і у самому театрі.

Це вже не перший випадок, коли театр повертається до того ж самого літературного матеріалу? Чому так стається? Є відчуття, що ви щось недоробили колись? Чи є бажання переосмислити текст на новому рівні?

Думаю, друге. «Благодарний Еродій з’явився після пів року тренінгів в нашому театрі.  Кучинський шукав матеріал і наша тривала робота оформилася у виставу за текстами Григорія Сковороди. Потім в репертуарі з’явився «Наркіс», який і зараз йде в театрі. Зараз ми знову повернулись до «Благодарного Еродія», перш за все через тексти, по-друге, те, що саме зараз вкрай актуальним є дослідження механізму благодарності. В цій виставі я граю іншу роль, не Еродія, батька. Слухаю ці тексти, які знаю напам’ять, і щасливий, що вони знову звучать в театрі, що вони працюють.

Чи ця вистава якось пов’язана зі змінами у суспільстві, на які театр не може не реагувати? Чи почала відчуватись актуальність цих текстів?

Була така ситуація, коли я під час вистави побачив в залі Ірину Подоляк. Вона є людиною дуже обізнаною, чутливою. Зрештою, вона бачила обидві вистави. Але вона до того ж і народним депутатом. Довкола неї – аура теперішнього часу. І мені стало цікаво, як і для чого ці тексти звучать зараз, під час війни, коли події практично миттєво змінюються на стрічці новин. І відповів собі, що зараз є потреба нарешті зупинитися і усвідомити час і саме матеріал про благодарність є як ніколи вкрай потрібним всім нам. Він дає певну відстань, з якої можна подивитись на все, що відбувається зараз. Зрештою, реакція глядачів є підтвердженням цьому.  

Для тебе, як для актора, який грав в обох виставах, в чому полягає основна різниця між ними?

Мені подобається те, що ця вистава однозначно є інакшою. Вони без сумніву різні. Першу ми робили через тренінги та через ритм. Той «Еродій» був присвячений ритму. І ми шукали ритм в тексті, русі, співі. Вона була як злагоджений годинниковий механізм. Тепер Кучинський, як постановник, присвятив нову роботу насамперед змісту.

Але складається враження, що ця вистава є більш декоративною.

Частково так і є. Але я, як актор, у своїй роботі не хочу йти у декоративність. Ти точно зауважила декоративність в подачі матеріалу, це правда. Можливо, це залежить ще й від оформлення, адже простір першої вистави був дуже аскетичним, брейгелівським. Ми багато думали, яким чином збити цю декоративність і в оформленні, і в подачі матеріалу. Думаю, що ми і далі над тим працюватимемо.

«Благодарний Еродій». 2015. Фото: Ольга Дмитрів

Коли я дивилась виставу, то думаю, що та вистава була роботою молодіжного театру, а ця – академічного. Та гралася на шаленому драйві. А ця виплітається сцена за сценою. Я не кажу, що щось є кращим, а щось гіршим. Мені просто цікаво, чи ці зміни відчуваються на рівні театру.

Так. Театр змінився, без сумніву. Зрештою, і час змінився. Люди, які взагалі не знали того театру, зараз знайомляться з тими виставами по відео і дістають справді культурний шок, коли бачать рівень тих вистав, які були зроблені на ентузіазмі, за копійки. Пам’ятаєш, як ми випускали «Сни» за Достоєвським, по яких тільки смітниках ми не збирали лікарняні ліжка для декорації, а потім власноруч фарбували їх у білий колір?

Є у кіно такий феномен. Наприклад, Алехандро Гонсалес Іньяріту, який зняв за копійки «Суку-любов», звичайно, у Голлівуді не став поганим режисером, але фільму такого рівня більше так і не зняв. Він став надто правильним. Не боїшся, що так може відбутися в театрі?

Боюсь. Я завжди кажу своїм у театрі: давайте не будемо залежні на фінансуванні. Адже зараз вважається, що без фінансування ми не можемо випустити виставу. Потім гроші знаходиться і ми її випускаємо. При цьому акторський процес залишається таким, як і був. Просто його обгортають у гарну обгортку. Але іноді з’являється дивне відчуття, що щось помінялось, що тебе раптом обгорнули не у коштовне обрамлення, а у фантик. Весь час провокую: давайте, як тоді, зробимо матеріал. Ми ж можемо зіграти і на двох стільцях та зробити з цього повноцінну виставу, а не читку, як зараз роблять. Так були випущені «Сни», якими зараз всі захоплюються. У цій виставі на першому плані був Актор, Гра. Я завжди буду проти щоби нашу роботу, кропітку та досконалу, обгортали у блискітки, а не у коштовне обрамлення. При цьому коштовним обрамленням може бути і проста дерев’яна рама.

Все ж таки я не можу стриматись від порівнянь. Коли ви випускали «Еродія» у 1993 роціви всі були плюс-мінус людьми одного віку. Ви робили не лише виставу, а й театр усі разом. Тобто вистава стала плодом вашого спільного досвіду. Зараз на сцені – вчителі та учні. Як це впливає на виставу?

Ми - колеги передусім. Хоча, звичайно, є вчителі та учні. Ми справді випускали виставу як підсумок досвіду, який приходив до нас із кров’ю, потом, мозолями та багатогодинними тренінгами. Тепер працює наступне покоління, але вони весь час чекають на те, що мають прийти композитор, хореограф, хормейстер та режисер, які зроблять щось для них.

Тобто коли провокуєш їх принести щось своє, вони дуже довго думають, як це зробити, ставляться до самих себе, як до матеріалу, з якого треба щось ліпити. Так теж можна працювати, і так, зрештою, роблять вистави у багатьох театрах. Коли приходять професіонали та за місяць-півтора випускають виставу, але у нас інша школа, досвід. Ми і тепер воліємо бути художниками, а не палітрою фарб.

Тут інший метод і коли вони це спробували, то фактично вперше відчули, що придумали щось самі. І це для них це було вікриттям. Я не ставив рухи з минулої вистави, вони стали співтворцями матеріалу і, як на мене, тепер це вже їх досвід.

Все ж таки, якщо говорити лише про нову виставу, то що є для тебе у ній головним?

А от як раз у цьому нічого не змінилось. Це – Автор. Як була для мене головною фраза «Кожен є тим, чиє серце в ньому. Кожен є тим, де серцем сам» так і дотепер для мене вона все охоплює. І тоді, і тепер основним для мене є автор. Він є генієм такого рівня, що його  можна читати без кінця. На жаль, всі визнають, що він – геній, а читають його лише одиниці. Тим більше в оригіналі. Тож вистава присвячена йому. Не досвіду, не амбіціям, а саме йому.

«Благодарний Еродій». 1993. Фото: Театр ім. Леся Курбаса

До якого матеріалу так само хотілося б повернутись?

Увійти у ту саму воду не вдавалося нікому. Тому вважаю, це не дуже вдячна справа робити римейки. Краще взяти іншого автора та робити щось нове. Хоча в роботі над «Еродієм» ми не намагались робити римейк, це була серйозна тривала робота. Зараз очікується у планах платонівський «Бенкет». Думаю, це потрібне повернення - поговорити про Любов, але теж питання, яким він буде. Я люблю вистави в яких я грав, але завжди волію робити щось нове, розвиватися.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук