«Не треба маніпулювати, що одним дати – це в інших забрати»

Чому Центр опіки сиріт і облрада сперечаються про будинок в центрі Львова

СуспільствоZAXID.NET LIVE, 7 лютого, 22:47 1100 1

Після відмови Львівської облради безкоштовно передати будинок колишнього інтернату у центрі Львова, близький до УГКЦ Центр опіки сиріт оголосив про збір коштів, щоби викупити будівлю на аукціоні. Чому облрада не хоче віддавати його безплатно і чи справді Центру опіки сиріт потрібне таке велике приміщення? Поговоримо про це сьогодні у студії ZAXID.NET LIVE з головою Центру опіки сиріт – отцем Романом Прокопцем і керівником управління майном спільної власності Львівської облради Віктором Кусим.

Доброго вечора, панове. Для початку пропоную переглянути коротенький сюжет, який підготувала наша журналістка Вікторія Іваськевич.

***

Центр опіки сиріт збирає гроші, щоби викупити колишній інтернат на Короленка, 7 у Львові. Приміщення вже більше чотирьох років пустує. В організації не раз просили, аби обласна рада передала будівлю їм у користування, адже зараз Центр опіки сиріт працює із дітьми у понад 20 різних приміщеннях, розкиданих по місту. Це футбольна, кулінарна та іконописна школи.

Однак в обласній раді приміщення на майже 3000 квадратних метрів вирішили продати. Пропозицію вже розмістили на сайті ProZorro. Стартова ціна – 29 мільйонів гривень, тож у Центрі опіки сиріт вирішили збирати кошти, аби теж взяти участь у торгах. Аукціон відбудеться вже 27 лютого. Центру вдалося зібрати більше 250 тисяч гривень. Втім, торги ще можна зупинити.

Інна Свистун (депутатка обласної ради): Оскільки нічого не відбувалося, то наша фракція буквально кілька днів тому почала процес реєстрації проекту ухвали (як наша ініціатива, ініціатива фракції) власне про те, щоб вилучити з переліку об’єктів для приватизації цей об’єкт. А другим пунктом ми пропонували надати його в довгострокову оренду Центру опіки сиріт.

Потім проект ухвали має розглянути комісія з питань комунального майна та приватизації, далі рішення за депутатами. Якщо сесія облради проголосує за зняття будинку з продажу, приватизацію зупинять.

***

Отже, давайте, панове, почнемо з початку. Отче, навіщо Центру опіки сиріт таке велике приміщення?

Роман Прокопець: Христос рождається, вітаю всіх. Ну, напевно, те, що останнім часом ведуться такі розмови про діяльність Центру опіки сиріт, є така цікавість – це позитивно. Напевно, останніх тих 10 років, які Центр опікувався дітьми у місті Львові і в області, мало кого цікавило, хоча багато хто з того користав. І на сьогоднішній день, звичайно що, можемо дивитися на цю будівлю трошки з жахом – бо чи ми зможемо, справді, охопити її, загосподарювати всю.

Але дивлячись на цей обсяг, який роблять капелан і волонтери Центру спільно, я думаю, також є Служба у справах дітей міста та області, і базуючись на цій концепції, яка зараз є Дому милосердя – думаю, що цього приміщення може бути навіть і замало.

Що ви хочете зробити там? Зробити щось таке, як колись Будинок піонерів, де діти приходять і займаються чимось? Чи діти там мають жити?

Роман Прокопець: На сьогоднішній день зроблена робоча стратегія, концепція розвитку функціонування цього дому, Дому милосердя. Вона в собі охоплює такі-от основні пункти – які, зрештою, щойно були озвучені у сюжеті: це іконописна майстерня, це кулінарна школа «Казанок», це також функціонування футбольної команди «Копа».

Також виходячи з потреб сьогодення, умов, у яких перебувають діти в скрутних життєвих обставинах чи діти-сироти, випускники інтернатних закладів чи дитячих будинків сімейного типу, чи соціальних гуртожитків – ми плануємо також створити такий адаптаційний центр, який був би проміжною ланкою від цієї системи опіки державної, інтернату, і виходу до самостійного життя. Бо досвід, і співпраця, і опіка такими дітьми показує, що рік-два їм потрібен для того, щоби справді самостійно вже стати на ноги.

Я правильно розумію – ви вважаєте, що це все має бути вкупі? Тобто ви зараз так само провадите свою діяльність, просто в різних місцях. Можливо, сиротам зручніше, коли воно в різних місцях? Чи ви вважаєте, що воно обов’язково має бути все в одному центрі?

Роман Прокопець: Звичайно, однозначно. Бо на сьогоднішній день, коли ми говоримо про Центр опіки сиріт, ми змушені всім говорити, що це такий мобільний центр з двох капеланів, з 30 волонтерів, які їздять всюди, де є діти, по дитячих будинках, школах-інтернатах. Але справді було би корисно, ефективніше – і це є наша мрія – щоби Центр опіки сиріт мав юридичну адресу.

Окей. Пане Вікторе, поясніть (є ж аргументи у вас?), чому облрада не може просто взяти і передати це безоплатно? Чи чому відмовляється, можливо, це робити?

Віктор Кусий: Річ у наступному. Є будівля на Короленка, 7. Ще у 2015 році, як вірно сказали у сюжеті, ці приміщення стали вільними. І, по суті, четвертий рік пустують. 2015 року в нас було перше рішення про їх приватизацію. На сьогодні у жовтні місяці є друге рішення, яке управління майном (яке я сьогодні представляю) зобов’язане виконувати. Тобто це рішення про приватизацію. Обласна рада як власник визначилася, що дані приміщення йдуть на приватизацію. Питання – чому? Тому що приватизація – це спосіб наповнення бюджету, і це є бюджет розвитку.

На сьогодні перед управлінням майном стоїть завдання наповнити бюджет розвитку шляхом приватизації на 60 мільйонів гривень. А це, по суті, половина всього бюджету розвитку області. Що таке бюджет розвитку? Це ті ж самі соціальна сфера, сфера освіти, сфера культури. Тобто це видатки, які ми, наповнюючи бюджет, витратимо на конкретні заклади, перелік яких включається в програмі соціально-економічного розвитку.

Конкретно. Тобто ви продаєте, стартова ціна…

Віктор Кусий: Стартова ціна – 29 мільйонів. Грубо кажучи – 30 мільйонів. Ми сподіваємося, що є великі шанси того, що ми зможемо дійти і до 50 мільйонів шляхом аукціону. Це 50 мільйонів гривень, які через програму соціально-культурного розвитку підуть на конкретні об’єкти. Зокрема, сфера медицини – це дитяча клініка «ОХМАТДИТ», це Львівська обласна клінічна лікарня; сфера освіти – Ліцей героїв Крут. Це конкретні установи, по яких обговорюється їх включення в перелік об’єктів, де у нас буде реконструкція, де буде ремонт.

Якщо у нас приватизація не відбувається – тоді що ми маємо? Ми маємо, що в нас не виконується бюджет розвитку – і, відповідно, ця соціальна сфера залишається без коштів, і бюджет не виконується.

Я правильно розумію, питання стоїть таким чином: або Центр опіки сиріт отримує це безкоштовно – або хтось, якісь інші соціальні заклади залишаються без фінансування з боку обласної ради, так?

Віктор Кусий: Саме так. Плюс, річ яка є (також це треба для об’єктивності сказати). Як я вже сказав, 25 жовтня відбулося рішення про приватизацію, включення об’єктів на приватизацію. Питання громадської організації Центр опіки сиріт постало опісля – це листопад-грудень місяць.

Тобто вже коли ми визначилися з цільовим призначенням, що ми робимо з тими будівлями, у нас виникла дискусія по громадській організації. Обласна рада зрозуміла, що ми йдемо на поступки, ми йдемо назустріч, з отцем ведемо тісні переговори з приводу того, чим може допомогти обласна рада, чим може допомогти управління майном спільної власності.

От чим власне в цій ситуації ви можете допомогти?

Віктор Кусий: Зокрема, на сьогодні ведеться пошук приміщень для забезпечення діяльності в межах потреб Центру для забезпечення його приміщеннями.

У вас є ще такі будинки великі?

Віктор Кусий: Так. Зовсім нещодавно було спільно з отцем оглянуто приміщення на Короленка, 1, запропоновано, чим можливо забезпечити діяльність громадської організації в межах таких приміщень. На жаль, отримали позицію, що ні.

А чому? Менше приміщення?

Роман Прокопець: Власне, що йде мова за пошук альтернативного приміщення, а не будь-якого. І воно хоч і має цільове використання «освіта», але це приміщення на Короленка, 1, якщо я правильно розумію, за метражем – це близько 100 метрів квадратних, воно більше виглядає під офісне приміщення.

Віктор Кусий: Ще одна річ, також вельми важлива. На сьогодні обласна рада не має чіткої позиції, яка є потреба в громадської організації. Тобто ми чітко не розуміємо, що саме буде робити, для чого буде робити, які площі для цього необхідні. Оцієї конкретики ми на сьогодні також не почули.

Тоді поясніть ви, отче. Ви кажете, що у вас є концепція, що вам справді потрібно оці 3000 метрів – а обласна рада, виявляється, не в курсі, на що саме потрібні.

Роман Прокопець: Насправді це концепція, яка була представлена в понеділок.

Щойно.

Роман Прокопець: Так. І також представлена вже пану Ганущину, пану Синютці, була передана їм. Справді, на сьогодні тут описано всі ті найбільші проекти, які Центр робить, щоби можна було… Фактично по поверхах розписано – ми бачимо, ми можемо це робити. Це раз.

Друге – звичайно, що якби ми це пропонували однобічно, було би неправильно. Ми закликаємо (я говорив також з паном Володимиром Лисом), щоби долучатися до того, розробити таку спільну концепцію, стратегію в рамках навіть деінституалізації інтернатних закладів, щоби, закривши певні заклади, ми не отримали якусь таку величезну прогалину і потім не знали, що робити з тими дітьми, сім’ями чи особами.

Я говорив якраз перед програмою з паном Лисом. Він каже – так, все, що для сиріт – це добре. Але він теж не переконаний, що якраз Центру опіки сиріт потрібен власне цей будинок на 3000 метрів.

Роман Прокопець: Гаразд, можу показати на прикладі кулінарної школи «Казанок» – це в нас навіть вже є розпрацьовано, які мають бути приміщення і що би там мало бути, для кого це. На сьогоднішній день у навчальних процесах залучені понад 100 дітей, це вже третій рік існування цієї кулінарної школи. Вже є наші випускники, які працюють у ресторанах у Львові, які не просто для себе щось взяли (хоча це теж одна з важливих складових цього навчального процесу), але також мають уже супровід професійний, таких професійних шеф-кухарів в своєму розвитку, і вони вже самостійно дають собі раду.

Пане Вікторе, ви сказали, що розглядаються якісь альтернативні приміщення такої ж площі, які ще не виставлені на приватизацію. Де ці приміщення?

Віктор Кусий: Саме так, саме так. І проблема власне в тому, що щоби щось знайти – треба знати, що шукаєш. Я повторюю: знаємо, яке майно у нас є. Я повторюсь – ми не знаємо потреб Центру. А обласна рада готова йти на поступки, готова йти назустріч і вирішувати це питання.

Плюс, кажу: якщо у нас є концепція – це вузькофахова дискусія. Чому? Тому що це соціальна послуга, яку виконує держава. Є департамент освіти і науки, є Служба у справах дітей. Це їхня відповідальність і їхній обов’язок здійснювати ці речі, на яких настоює громадська організація. Треба проаналізувати, як вона забезпечується на сьогодні, є потреба в цьому чи немає потреби, як це покращити і так далі. Це вузька дискусія саме по напрямку і по концепції.

Тобто ви зараз ставите під сумнів саму потребу існування Центру опіки сиріт?

Роман Прокопець: Мені це теж виглядає так.

Віктор Кусий: Ні, це є не сумнів потреби. Це є сумнів у тому, що ми не бачимо концепції, яка має бути проаналізована.

Ну окей. Я так зрозумів, принаймні якась концепція є, і ви її розглянете. Шкода, вона пізно з’явилася.

Віктор Кусий: У нас концепція, наскільки я зрозумів, знову ж таки, прив’язана до будівлі на Короленка, 7. Я не вважаю, що це цілком правильно. Знову ж таки, повертаюся до того, що прийнято рішення, і на сьогодні воно виконується, по приватизації даних будівель. Не може бути концепція і напрям розвитку прив’язані до будівель.

Роман Прокопець: Чи я можу втрутитися? Ви бачите, ми можемо говорити про концепцію багато. Але тоді, коли нас не чує інша сторона – це далі буде якась візуальна концепція, яка нікому, зрештою, з іншого боку не потрібна. І якби було б цікаво, то за ці декілька місяців, напевно, можна би було організувати зустріч, принаймні поцікавитися про роботу Центру.

Це з одного боку. З другого боку, пан Володимир Лис, який від самих початків заснування Центру дуже тісно з нами співпрацює – і на сьогодні мені дуже прикро, коли він говорить, що не бачить доцільності...

Він не зовсім так казав. Він, як і пан Кусий, каже, що треба зрозуміти, яку соціальну функцію – і чи вона потрібна…

Роман Прокопець: Скажу так, що ті діти, які не потрібні нікому – ми ними опікуємося.

Віктор Кусий: Ви зрозумійте, що дітей, які не потрібні нікому, немає і не повинно бути.

Роман Прокопець: Ви вийдіть на вулицю, подивіться.

Віктор Кусий: Це обов’язок держави – обов’язок держави здійснювати соціальні функції.

Так, але державі було б по-дурному відмовлятися від допомоги громадських організацій, які цим щиро займаються. У мене питання, чи ви усвідомлюєте те, про що говорив пан Кусий? Що коли цей будинок передають (наприклад, безкоштовно) – тим самим ви станете таким (не хотячи) призвідцем того, що не отримають гроші «ОХМАТДИТ», наскільки я знаю, «Чорнобильська лікарня»?

Віктор Кусий: Перинатальний центр той самий – і так далі.

Роман Прокопець: Звичайно, ми можемо маніпулювати цими речами. І це, як на мене, є дуже неправильно. Бо я не претендую, щоби забирати від одних… Зрештою, була позиція від самих початків, від наших перших діалогів, коли нам пропонували посунути дітей з одного інтернату, дати нам, скажемо так, половину їхнього корпусу, щоби функціонував наш Центр там. І ми озвучували це з самих перших моментів нашої зустрічі, що це неприпустимі такі речі.

Тобто Центр мусить бути окремо, бо ми весь час є з тими дітьми, з тими працівниками. Ми надаємо послуги ті, зрештою, які держава, на жаль, до кінця не виконує свої обов’язки – і це констатація факту. Зрештою, якщо подивитися в історії: вже один період такий був – післявоєнний період, коли держава говорила, що все окей, все добре, все добре. І пізніше якби Церква не втрутилася, не взяла на себе обов’язки держави – навряд чи був би позитивний результат.

Скажіть, будь ласка, ви справді думаєте, що можливо зібрати 29-30 мільйонів (можливо, 50 мільйонів, як очікують в обласній раді) зібрати і взяти участь в аукціоні, викупити?

Роман Прокопець: Я особисто є свідком багатьох чуд, де Бог діє і робить нереальні речі. Я впевнений також, що це також є межа цього чуда. Не знаю, в який спосіб – можливо, хтось знайдеться, хто купить це приміщення і передасть на діяльність Дому милосердя. Можливо, насправді вдасться назбирати. Я усвідомлюю те, що ми не можемо конкурувати з бізнесменами, тому що ми не є бізнес-структурою, ми не маємо фінансів, щоби вносити такі суми.

Я розумію. Але ці суми, з іншого боку, підуть теж на благі цілі – на лікарні, інші осередки.

Роман Прокопець: Звичайно. Ми теж не говоримо, що ми ці кошти привласнюємо.

Церква, Греко-Католицька Церква, має достатньо багато нерухомості у Львові. Чи ви зверталися по церковній лінії, чи Церква, може, має такі приміщення, схожі? Бо я знаю, ордени чернечі мають багато нерухомості у Львові.

Роман Прокопець: Якщо йде мова за монастирі – це, напевно, неправильно знову ж таки це говорити.

Не про монастирі. Є нові будівлі – я знаю, салезіани будують, розбудовують центр.

Роман Прокопець: Але там є центр, де проживають хлопці-сироти, так.

Тобто Церква не може власним коштом…

Роман Прокопець: Ну, дивіться, салезіани розбудовуються теж не до кінця власним коштом – там також є дотації.

Благодійників, наскільки я розумію?

Роман Прокопець: Так. Але йдеться за те, що власне вони також беруть на себе ту функцію держави, про яку йшла мова. Розумієте? І в першу чергу держава користає з того, що монастир бере на себе ці обов’язки. Знову ж таки, ми теж хочемо закрити іншу ланку – для тих дітей, для тих сімей, з якими салезіани не працюють або інші монастирі. Тому навіть на сьогоднішній день у нас є насправді дуже хороші практики співпраці з державою і Церквою. Але цього недостатньо навіть для міста Львова.

Ще маєте щось сказати? Бо 30 секунд лишається.

Віктор Кусий: Треба сказати, що обласна рада буде йти назустріч. І я впевнений в тому, що ми знайдемо порозуміння в цій ситуації.

Тобто обласна рада протягує руку вам. Ви, сподіваюся, протягнете так само руку порозуміння…

Роман Прокопець: Ми відкриті.

Бо важливо є (можливо, не цей будинок, можливо – інший), але я думаю, і міська влада мала би до цього долучитися.

Роман Прокопець: Звичайно. В нас у Львові є багато добродіїв, які переживають за цю справу. І я впевнений, що Центр опіки сиріт буде таким місцем об’єднання – цей Дім милосердя, про який ми говоримо, буде місцем об’єднання зі всіх політичних ракурсів, всіх соціальних, суспільних боків, які просто будуть з різних сторін об’єднуватися. Бо тут є місце, де можна робити милосердя, не зважаючи на конфесійну приналежність, на колір шкіри і статус в суспільстві.

Дякую вам, отче. Дякую, пане Вікторе. На жаль, наш час вичерпався. Нагадаю, що сьогодні у нашій студії були отець Роман Прокопець – голова Центру опіки сиріт, і Віктор Кусий – начальник управління майном спільної власності Львівської облради. Мене звати Олег Онисько, побачимося через тиждень.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук