Невидимі лінії фронту, або війна за таланти

Перший Дзвоник! Квіти та пісні, радісно-схвильовані посмішки школярів, батьків, вчителів. Навряд чи комусь з учасників цієї ідилії спаде на думку, що прямо посеред їхнього свята, посеред класної кімнати та шкільної парти проходить лінія фронту. Фронту, на якому геополітичні гравці зійшлись в боротьбі за критично важливий ресурс майбутнього – талант.

Зустріч з делегацією німецьких політиків у Львові, смачні страви, вишукані напої, розмова про спільну нелюбов до нашого північного сусіда, про співпрацю у галузі екологічних програм, про співфінансування їхнім урядом наших муніципальних проектів. Аж тут дискусія з одним із закордонних колег виводить нас на питання інтенсивного «полювання» німецьких урядових інституцій на талановиту українську молодь. Німецький політик щиро зізнається, що «brain drain» (відтік мізків) – це глобальна проблема. Сполучені Штати полюють на німецьких вчених, а Німеччині ж потрібно якось компенсовувати дефіцит, особливо в сфері природничих наук. Ось вони і звертають увагу на країни Східної Європи. Мова вже йде не лише про молодих вчених чи обдарованих студентів, в центрі уваги школярі 9-11 класів.

В такий момент переживаєш змішані відчуття: з однієї сторони гордість за українських дітей, таланти яких затребувані в найрозвинутіших країнах світу, з іншої – відчай за українську державу, яка виглядає безпорадною в боротьбі за збереження та розвиток свого людського капіталу.

Хтось може запитати: а що поганого в тому, що нашим школярам випадає можливість навчатись за кордоном? Хіба не про таке «краще майбутнє» для своїх дітей мріють українські батьки?

Відповідь на це питання потрібно шукати не стільки в етичній системі координат «добре-погано», скільки в економічній – «вигідно-не вигідно» країні.

Основним джерелом болю є не факт навчання юних українців за кордоном, але факт того, що коли талановиті українці, зрощені українськими вчителями на кошти українських платників податків, починають активно створювати суспільні блага, то українська економіка не отримує від цього жодних дивідендів.

Основне стратегічне завдання у «війні за таланти» полягає не в тому, щоб перекрити молоді можливість навчання за кордоном, а в тому як забезпечити повернення “людського капіталу” у різних економічних формах.

Чи має взагалі Україна хоча б якісь шанси в цій боротьбі?

Проведемо детальніший аналіз факторів, які впливають на рішення «їхати - не їхати», «лишатись - не лишатись», «повертатись - не повертатись». Адже саме відповіді на ці питання є основними плацдармами на яких розгортаються «бойові» дії «воюючих» сторін. Якщо «загарбники» наших талантів орієнтуються на комбінацію «їхати - лишатись - не повертатись», то наші дії можуть спрямовуватись на «їхати - не лишатись - повертатись».

Після спілкування з багатьма молодими людьми, які є учасниками «круговороту талантів у світі», я можу виділити три основні чинники, що визначають вектор мобільності юних ( і навіть не дуже юних) обдарувань.

1. Почуття гідності. Молода людина прагне їхати туди, де до неї будуть гідно відноситись, запропонують гідну винагороду її зусиллям та гідну перспективу її амбіціям. Молода людина хоче відчувати себе значимою.
2. Доступ до передових ідей та технологій. Талановиту людину завжди тягне на «перший ряд».
3. Емоційна прив’язаність. Враження та переживання, емоційний досвід: наявний та очікуваний, в значній мірі впливають на вибір молодого покоління.

Отже, проаналізуємо слабкі та сильні сторони України по даним позиціям.

Слабкості:

Гідність несумісна з корупцією. Наші учні зі школи знають, що часто участь та перемога на «олімпіадах» і т.п. заходах вирішується не на «ігровому майданчику», а за кулісами. Корупція призводить до несправедливого розподілу винагороди та встановлює штучне обмеження для переходу на вищі щаблі професійної ієрархії. Тому, будь-яка картинка світу, в якому «все залежить лише від твоїх зусиль», буде дуже привабливою для талановитої дитини.

Передові ідеї та технології. Ні для кого не є секретом, що зміст та матеріально-технічна база більшості освітніх закладів нашої держави є застарілими. Школи та ВУЗи частіше орієнтовані на виживання, ніж на розвиток. «Нафталін», який консервує «шкільні шуби», є згубним для таланту.

Емоційна прив’язаність. Який образ «Альма матері» формується у наших школярів? Школа - це «добра мама», яка любить і приймає, чи «зла мачуха», яка вимагає, знецінює та карає? Який відсоток випускників завершує школу з жалем, розуміючи, що «їхня частинка назавжди залишиться в цих стінах», а який з невимовною радістю і відчуттям «ноги моєї тут більше ніколи не буде»?

Сильні сторони:

Гідність. Наша країна може запропонувати талановитим фахівцям багато вільних ніш для здійснення їхніх творчих задумів. Якщо в розвинутих країнах, практично в кожній сфері, існує надзвичайно жорстка конкуренція, яка часто унеможливлює розвиток та просування творчих ідей, то Україна – це «Дикий Захід» на Сході Європи, де є простір для розгортання та реалізації амбіцій.

Передові ідеї та технології. Відсталість у технічних та природничих галузях, ми можемо частково компенсувати унікальним досвідом в гуманітарній площині. Феномен майданів та волонтерського руху демонструє нові соціальні моделі, які можна сміливо маркувати «made in Ukraine».

Емоційна прив'язаність. Для української молоді характерний високий рівень національної лояльності. Зв’язок з родиною, Батьківщиною є значимим, цінним для більшості хлопців та дівчат.

Таким чином, стратегічні ескізи ведення боротьби за таланти можуть виглядати наступним чином:

• Виїзд української молоді на навчання за кордон – факт. Заперечувати, ігнорувати або стримувати (на даному етапі) цей процес видається марним. Навпаки, цю тенденцію варто використати для підсилення як внутрішнього, так і зовнішнього іміджу країни в якості «інтелектуальної житниці Європи».
• Основні зусилля варто скерувати на формування в молоді установки «на повернення». Для цього:
  • Цілеспрямовано популяризувати в молодіжному (учнівському, студентському) середовищі приклади молодих українців, які навчались/працювали за кордоном, але пізніше повернулись на Україну ( а таких є достатньо і у різних галузях).
  • Публічні обговорення «переваг» навчання за кордоном завжди доповнювати повідомленнями про «переваги» повернення додому.
  • Стимулювати українські школи та ВУЗи до створення дієвих «спільнот випускників» (alumni) з особливим акцентом на підтримання зв’язку з тими випускниками, які виїхали за кордон.

Переконаний, що кожен небайдужий читач, зможе доповнити цей перелік своїми пропозиціями. Дана публікація не претендує на звання «комплексного аналізу» питання. Це радше спонтанна рефлексія, основною метою якої є привернення уваги та початок публічного обговорення і спільного пошуку шляхів до збереження та раціонального використання «національного багатства»: Талантів Української Молоді.