Початок Форуму видавців, який стартував вчора у Львові, затьмарився скандалом навколо дитячої книжки «Майя та її мами». Через погрози з боку праворадикалів організатори Форуму видавців скасували заплановану презентацію книжки.
Чому так сталося і чи має право будь-хто диктувати видавцям тематику їхніх книжок – поговоримо про це у прямому ефірі з Лілею Омельяненко та Іллею Стронговським, співзасновниками видавництва, що видало книжку «Майя та її мами». Ведучий програми – головний редактор ZAXID.NET Олег Онисько.
***
Доброго вечора! Спочатку пропоную переглянути короткий сюжет, який підготували наші журналісти.
***
«Скандал через дитячу книжку. Форум видавців вирішив скасувати презентацію твору київської авторки Лариси Денисенко «Майя та її мами». Вона розповідає історію 17-ти дітей, які виховуються у різних родинах.
Олександра Коваль президентка ГО «Форум видавців»: «Це батьки позбавлені батьківських прав, діти, наприклад, ромів, діти – переселенці з Криму і зі Східних областей, діти в кого батьки на заробітках і їх виховує бабуся і одна з цих дітей – це дівчинка, в якої є дві мами».
Власне, остання історія обурила активістів націоналістичних організацій. Мовляв, Майя із її двома мамами не вписуються у поняття традиційної української родини. З вимогою скасувати презентацію книжки вони звернулись до міської влади, організаторів Форуму та голови СБУ. На їхню думку, такі твори пропагують одностатеві стосунки. Сама ж авторка каже, писала книжку з іншою метою.
Лариса Денисенко, письменниця: «Я подумала, що варто загалом показати цей каскад родин, і показати, що ось це – існуючий стан родин в Україні, подобається він комусь чи ні – висновки робити не мені. Мені на меті і мені важить на тому, щоб дитина у будь-якому разі почувалась захищеною і улюбленою».
Зрештою, захід вирішили не проводити задля безпеки дітей.
Софія Челяк, програмна директорка Форуму видавців: «Ларисі Денисенко в приват і публічно почали з'являтися пости з погрозами, тобто це не були прямі погрози, за якими можна подавати подання в якісь певні органи, це були, наприклад, погрози підірвати на презентації пояс шахіда, але ні – «ну, це ж я просто емоційно висловився, в мене був поганий ранок».
Автори ж листа запевняють: від них погроз не надходило, діяли ж лише у правовому полі, тож тепер вимагають спростування. Тим часом, на скандал встигло відреагувати і Міністерство культури, яке звертається до правоохоронців з проханням вжити всіх заходів, аби не допустити під час Форуму інцидентів, що загрожуватимуть життю і безпеці його учасників та відвідувачів».
***
Отже, Ліліє і Ілля, про погрози публічно заявила авторка книжки і організатори Форуму. А до вас, як до видавців, безпосередньо надходили прогнози?
Ілля Стронговський: Вся історія почалася з того, що була оприлюднена програма Форуму видавців, назва книжки [«Майя та її мами»] у цю програму потрапила. На це націоналістичні кола Львівщини і зреагували, інших версій у мене нема.
Як зреагували?
Ілля Стронговський: Це стало початком травлі у приваті з напіванонімних акаунтів до Лариси, до мене, Форуму видавців. Все це збігається з оприлюдненням першої версії програми. Вони побачили назву і зрозуміли, що вони з нею не згодні. Книжці вже півроку, вона має півсотні захопливих рецензій, на «Арсеналі» («Книжковий арсенал» у Києві) презентували на ура, у нас була чудова презентація, ми не мали жодного негативу. І тут починають сипатися погрози, я тут скажу поіменно, бо я цим пишаюся, від Олега Куцериба. Це синонім українського гомофоба, він у 2015 році хвалився тим, що пішов з сином і побив двох білоруських геїв і йому за це нічого не було.
І чим погрожував?
Ілля Стронговський: Погрожував розчинити нас у чані з кислотою.
Лілія, скажіть, а от скасування презентації під цим тиском – це правильний крок?
Лілія Омельяненко: Справа у тому, що у нас була запланована дві презентації «Майя та її мами», одна – у дитячій бібліотеці і направлена саме на маленьких дітей, друга презентація, яку ми не скасували, називається «Жінки в темі», то більша частина цієї зустрічі була присвячена «Майї та її мамам».
Вона сьогодні відбулася?
Лілія Омельяненко: Так, вона відбулася спокійно. Але ми побачили, що не можемо забезпечити дітям абсолютно безпечне перебування у бібліотеці і вирішили, що якщо нам потрібно вибирати один захід, тому що ми мали принципову позицію не скасовувати обидві події, то ми вирішили скасувати саме для дітей, тому що не хотіли будь-яких незрозумілих ситуацій.
Чому не могли забезпечити безпеку дітей, якщо зверталися до поліції та СБУ?
Ілля Стронговський: Це питання не до видавництва.
Зрозуміло, але чи до вас доходила якась реакція правоохоронних органів?
Ілля Стронговський: З боку Форуму були гарантії, що вони будуть робити усю можливу роботу, щоб отримати реакцію від належних інстанцій. Ми зі свого боку можемо бачити, хто був, а кого не було. Я бачив, що у тому районі, де були наші намети також посилена охорона, якась увага є.
Лілія Омельяненко: Оскільки була посилена увага на обидва заходи, то ми не хотіли розпорошуватися. У нас не було гарантій, що буде повністю безпечний захід, тобто ми сподівалися і негласно підтверджували, що все має бути добре, але ви самі розумієте – якщо мова йде про дітей і нема 100% гарантії, то ми краще цього не зробимо.
Ілля Стронговський: Ідея в тому, щоб захищати дітей від захисників сімейних цінностей.
Я ще раз уточню, книжка була видана у березні і ви її презентували на «Книжковому Арсеналі». Тоді не було жодної реакції від праворадикалів?
Лілія Омельяненко: Взагалі не було. Перша презентація відбулася в Українському кризовому медіацентрі, це був дуже великий розголос, багато людей це бачили. Друга презентація була вже на «Арсеналі» і потім було декілька невеликих міст.
Пропоную послухати, у чому ж суть претензії праворадикалів.
***
«Юрій Дадак, голова ГО «Дух нації»: «Ця книжка викликала питання в першу чергу тому, що вона присвячена діткам віком від шести років. А коли ми подивилися прес-анонс і прочитали на сайті «Барабука», що ця книжка присвячена дискримінованим родинам – з підкресленням, що, власне, одностатевим, де є два татка або дві мами. Це нас обурило, оскільки одностатеві родини, вони не є притаманними для українського традиційного суспільства.
Чи не вважаєте ви, що ви таким чином зробили більше піару цій книжці? Бо, можливо, серед сотень і тисяч книжок на Форумі її би ніхто і не помітив?
Ми таким чином задекларували свою думку і це найцінніше. що в цій ситуації є. Ми показали, що є люди, які не сприймають, які не сприймають того, що хтось нав'язує дітям бачення інакшої сім'ї, ніж там, де є батько і мати».
***
Цей скандал, бо справді ця ситуація отримала досить гучний розголос, він якось вплинув на продажі вашої книжки?
Ілля Стронговський: Фантастично.
Лілія Омельяненко: Безперечно, це вплинуло на продажі. Щиро скажемо, що ми трохи були навіть не готові до такої реакції з боку наших читачів, але з іншого боку – ми зрозуміли, що підтримка настілька велика, що ми робимо правильні речі, тому що ми випустили чесну книжку.
На сайті видавництва вказано, що уже розкуплений другий тираж і готується третій тираж. Який загальний наклад цієї книжки?
Лілія Омельяненко: Ми невеличке видавництво, нам тільки один рік. Наклад цієї конкретної книжки був 2350 екземплярів, 1000 з яких розповсюджується безкоштовно по бібліотеках України та по тих родинах, які не можуть собі дозволити купити цю книжку.
Це два наклади разом ви маєте на увазі?
Лілія Омельяненко: Так.
Третій наклад який буде?
Лілія Омельяненко: Третій ми тільки зараз плануємо..
Ілля Стронговський: Про третій наклад ми оголосили вчора. Я зрозумів, що нам нема чого розсилати, не лишилось [книг] на жодному складі, ми мали мати достатньо примірників, щоб задовольнити інтерес на Форумі [видавців]. Складно сказати: «Люди, вибачте, чекайте жовтня».
Коли ви оголосили про скасування презентації, ви виклали книжку у відкритий доступ. Яка статистика скачувань?
Ілля Стронговський: Ми робили це в дуже авральних умовах, зрозумійте. Історія була така, що я з дружиною сів у BlaBlaCar до Львова і всю дорогу я відповідав журналістам, дзвонив, спілкувався, чатився, і намагався зрозуміти як діяти у стресових умовах, щоб вся ця ситуація показала, що коли нам погрожують, то це не працює у потрібний їм бік.
Так скільки скачувань?
Ілля Стронговський: Я маю статистику тільки починаючи з другої доби, і вона стосується тільки нашої сторінки на Facebook і нашого сайту. Зараз там 7,5 тис. скачувань.
Добре, я зрозумів. Ось вона ця книжка.
Лілія Омельяненко: Це вона.
Її, чесно кажучи, неспішно можна прочитати за 10 хвилин, от я прочитав. Цікава книжка, без сумніву. Тут пані Коваль казала, що [її героями] є 17 дітей, що у дуже різних життєвих складних ситуаціях описуються, зокрема, і з двома мамами-лесбійками. Я зауважив, що нема жодної дитини з фізичними вадами, а таких дітей справді набагато більше і вони переживають, можливо, складніші проблеми з адаптації.
Лілія Омельяненко: 17 родин – це такий невеличкий зріз. Насправді, таких типів родин існує набагато більше і ми не могли у одній книжці розповісти про всі, але, оскільки наше видавництво спеціалізується на соціальній тематиці, у нас будуть окремі книжки, присвячені діткам-інвалідам і як їм живеться. Там буде повністю вся книжка, що розповідатиме повністю про них. Тому саме про цю тему ми не переживаємо, вона в нас у планах і буде обов’язково покрита.
Ілля Стронговський: Питання у тому, що тут розповідається про родини, де можуть жити діти. Мені дуже імпонує погляд Лариси Денисенко, як вона планувала цю книжку, коли за ідеєю Лізи Кузьменко ми звернулись до Лариси з проханням її для нас написати.
Лариса прийшла до класу, вона спілкувалася з дітьми, вона автор трохи інших дитячих книжок, не настільки розпіарених, але все одно дитячих, і вона багато про це думає, приділяє цьому увагу. Вона зайшла у клас і вчителька їй показує: «А здесь у нас штучники». Ларису це страшно обурило, бо «их нет, потому что они болеют». Тобто дискримінація йде з боку вчителя по відношенню до своїх учнів..
Це очевидно, але я все-таки хотів уточнити. У книжці, наприклад, є історія дівчинки, яка має моноброву, і зокрема там є дидактичний такий момент, що не можна насміхатися над такими речами. Натомість чому там нема тих же аутистів? Зараз інклюзивна освіта – це тренд.
Ілля Стронговський: 64 сторінки дітям від 3 років…
Не знайшлось місця?
Ілля Стронговський: У Майї будуть нові книжки і нові пригоди. Ви розумієте, дитяча енциклопедія радянська налічувала 12 томів і там була лише частина…
Лілія Омельяненко: Ілля зараз правильно зауважив, що ми говоримо не про те, які там діти представлені, а про склад родини. Тобто тут акцент: якщо дитина неповносправна – це нічого не говорить про склад [її родини]. Якщо говорити про аутистів, то у нас є окрема книжка, яка говорить про це, де дитина представлена як кролик, тому що він не схожий [на інших].
Ця книжка, наскільки я розумію, видана за підтримки німецького Фонду Генріха Бьолля.
Лілія Омельяненко: Все вірно.
Скажіть, будь ласка, якби не було цієї фінансової підтримки, ви б видавали цю книжку?
Ілля Стронговський: Так ми ж видали дитячі книжки. Наш дебют – «Бути мною» Анни Хьоґлунд. Він дуже радикальний навіть для Швеції і він був підтриманий шведським інститутом за стандартами програми, якими постійно користуються українські видавці. Але книжка ця містить також феміністичний щоденник дівчини-підлітка, у якої …
Я розумію. Мене просто цікавить економіка видавництва. То це теж за підтримки фінансової шведів?
Лілія Омельяненко: Це була підтримка перекладу книжки.
Тобто ви би все одно видавали [«Майю та її мам»]?
Ілля Стронговський: Зрозуміло, що так.
Лілія Омельяненко: Я хочу вам трохи пояснити, щоб було зрозуміло. Є дві частини накладу. За один наклад, який повністю перебуває у власності фонду Бьолля, платив цей фонд. За наш наклад платили ми.
Ілля Стронговський: І фонд Бьолля використав свій наклад для поширення по бібліотеках, по багатодітних родинах, по хатах-читальнях, щоби там не було радянської літератури.
Чому б їм просто не купити у вас цю тисячу примірників? Вони ж натомість повністю фінансували видання?
Ілля Стронговський: Ні, стривайте. У них є свій статут. Вони його дотримуються. Вони не можуть купувати у якогось видавництва видання. Але вони можуть підтримати випуск книжок. Ви ж розумієте, що ми не продаємо книжку за собівартістю. Ми на ній заробляємо. Фонд Бьолля не може дозволити оплачувати наш заробіток. Але він може оплатити випуск книжки безпосередньо.
Лілія Омельяненко: Тим більше, що у книжці вказано Фонд Бьолля і про його підтримку, щоб коли книжка потрапляє у бібліотеки, вони бачили, що ця книжка потрапила до них безкоштовно завдяки цьому фонду.
Мене цікавить як узагалі відбувається видавництво таких книжок. Ви спершу отримали грант, а потім попросили пані Денисенко написати книжку? Чи вона спершу написала, а потім звернулась до вас, вам сподобалось і ви звернулись до донорів з проханням підтримати видання книжки?
Ілля Стронговський: Історія така, що Ліза Кузьменко…
Лілія Омельяненко: Це соціальна активістка, яка звернулась до нас з цією ідеєю.
Ілля Стронговський: Так. Вона… Давайте про статистику. Статистично ніхто не знає, скільки одностатевих родин в Україні. Тому що, якщо хтось дізнається скільки одностатевих родин в Україні, націоналістична риторика почне набувати якихось клоунських рис.
А ви знаєте цю статистику?
Ілля Стронговський: А ніхто не знає цієї статистики. Тому що з радянських часів будь-кого, хто має нетрадиційну орієнтацію, нещадно цькують.
Але я маю життєві приклади. Найкраща подруга моєї дружини, з якою вона виросла в спальному районі провінційного міста Житомир, виросла у лесбійській родині. Це кінець 80-х – початок 90-х. Зараз ця дівчинка вийшла заміж, народила дитину, вона абсолютно гетеросексуальна. І головне, що ї мама, і друга жінка, з якою вони жили і яку вона не називала мамою, товаришували з іншими одностатевими родинами Житомира. Ми говоримо про кінець 80-х.
Я так розумію, що статистики по дітях у нас взагалі немає, як і статистики неповних або проблемних сімей.
Ілля Стронговський: А звідки її взяти? «Радіо Свобода» дуже класну статистику дало у своєму ролику на цю тему. Статистично це виглядає так: мінімум 20% українських дітей ростуть в суперпроблемних сім’ях. Не просто тата нема, а реально все погано.
Добре. Сприймемо на віру цю статистику. Останнє питання, бо мало часу залишається. У вас справді молоде видавництво. У вас є три дитячі книжки і фактично перевидання класики кібер-панку. Ви яке видавництво, що ви видаєте?
Ілля Стронговський: Ми видавництво, яке має підняти планку рівня книжок, які виходять в Україні. Я 15 років мріяв [про це]. Я спробував себе як поет, прозаїк, перекладач, книжковий дизайнер…
Підняти планку чим?
Ілля Стронговський: Підняти планку якості. Типографія, яка нас друкує нашими книжками рекламує свої послуги на міжнародних ярмарках. От що означає підняти планку якості.
А чим погана якість інших видавництв, наприклад, тієї ж «А-ба-ба-га-ла-ма-га»?
Лілія Омельяненко: Ми не кажемо, що там погана якість Ми не кажемо, що хтось поганий. Ми просто кажемо, що ми на порядок по-іншому підходимо до якості книжки, починаючи з підготовки текстів і закінчуючи поліграфією.
Видавництво – це такий небезпечний спосіб діяльності. Можуть бути ще погрози. Ви готові до них?
Ілля Стронговський: Я людина не мстива, але я все дуже добре пам’ятаю. Я виріс в родині двох вчителів – вчительки музики і історика і я теж люблю вчити. Відповідно, я б хотів їх провчити.