Оскар-2020: хто переможе?

У Лос-Анджелосі 9 лютого вручатимуть найвідомішу нагороду у світі кіно – «Оскар». Саме він завершує кіносезон, а вже за кілька днів відкриється фестиваль Берлінале, який відкриє новий.

Напередодні церемонії, де будуть переможці та не буде переможених (адже бути оскарівським номінантом то вже не аби яке досягнення), де будуть передбачуванні рішення та несподіванки, ми робимо свої прогнози та розповідаємо про претендентів на головні нагороди.

Нагадаємо, що фільми змагатимуться у 24-х номінаціях. Головними неофіційно вважають п’ять – найкращий фільм, найкраща режисура, найкращі акторські роботи (дві номінації) та найкращий сценарій. Такий джек-пот мало кому вдавалося зібрати. Цьогорічний розклад не дозволить отримати його і цього року.

Отже, ми розповідаємо про фаворитів, а вже рано вранці у понеділок розповімо про тих, хто з них таки став переможцем.

За звання найкращого фільму змагатимуться дев’ять картин. По мірі того, як у кінотеатрах стартував прокат кожного з них, фаворити змінювались. Спочатку йшлося про те, що перемогти неодмінно має «Джокер», потім усі кинулись прогнозувати, що «Ірландець» відбере у нього перемогу. Згодом їх обох обійшов «1917». Проте ніхто не зміг перевершити «Джокера» за кількістю номінацій. Їх у нього одинадцять. Хоча за прогнозами букмекерів він не переможе. Розповідаємо докладно.

«Маска, я вас знаю»

«Джокер» абсолютно несподівано переміг на Венеціанському кінофестивалі, де зазвичай комікси навіть до конкурсу не пускають. Картина Тодда Філліпса, притулившись таким чином до фестивального кіно, стала й чи не наймасовішим видовищем року. Навіть нардеп Ківа, якого важко звинуватити у гурманському кіноманстві, прийшов на засідання Верховної Ради у масці Джокера.

Зауважимо лише, що Хоакіну Феніксу вона пасує набагато більше. У цього прекрасного актора з'явився шанс стати найтитулованішим та найвідомішим Джокером, перемігши одним махом Джека Ніколсона, Гіта Леджера та Джареда Лето. Запросити Фенікса на цю роль є одним із найкращих рішень Тодда Філліпса. Але не єдиним.

Режисер хитрує та мирить два ворожих табори. Він робить з жанрового авторське кіно, залишаючись, утім, грати на полі мейнстріму. Його картина позбавлена складної структури, проте має непередбачувані сюжетні перевертні. Адже глядач не може бути впевненим, де відбуваються події: в реальності чи у хворій уяві героя. Картина існує лише на одному плані, проте він є складним та повністю позбавленим голлівудського глянцю. Музика підказує глядачеві, які емоції він має переживати в той чи інший момент, проте сама по собі вона є небанальною. 37-річна ісландка Гільдур Ґуднадоттір легко може перемоги у поважних голлівудських композиторів (зрештою, уже перемогла на «Золотому глобусі» і не тільки).

Так Філліпс чинить з усіма складовими картини. Вона спочатку приголомшує, а потім так само швидко відпускає. Хоакіну Феніксу довелося схуднути для цієї ролі на 20 кілограмів. Але це не є чимось новим. А от те, як від епізоду до епізоду Фенікс міняє не лише пластику та манеру розмовляти, а й погляд, викликає захоплення.

Персонажа Фенікса шкода. Разом з тим він не на жарт лякає. Викликає огиду. З ним точно некомфортно. Як і з усім фільмом в цілому. Найімовірніше, з четвертої спроби Хоакін Фенікс отримає свого «Оскара». Букмекери вважають, що ймовірність цього перевищує 80%.

Врятувати режисера Мендеса

На рахунку військової драми Сема Мендеса «1917» – «Золотий глобус», премія BAFTA та безліч інших нагород. Ще й військова тема та масштабні зйомки додають творінню британського режисера справжнього голлівудського розмаху. Глядач спостерігає за двома британськими солдатами з тривогою та надією. Вони мають перейти лінію фронту, зупинити наступ та врятувати тисячі життів. Їм потрібно пройти усього кілька миль та не загинути.

Багато говорять про те, що ефект присутності досягнуто насамперед тим, що фільм знято одним кадром. Це не зовсім так. Монтажні склейки є, хоч заперечувати технічну майстерність авторів картини було би немудро. От тільки саме ця технічна складова стає головною, якщо не єдиною чеснотою фільму, який часто порівнюють зі знаменитим фільмом Спілберга «Врятувати рядового Раяна». Проте у Мендеса відсутня емоційна складова. Навіть попри те, що він розповідає історію свого діда.

Багато є і сюжетних недоладностей, які ніколи, утім, не зупиняли американських кіноакадеміків від вручення призів. Фільм сьогодні вважається фаворитом перегонів.

Також має шанси, окрім головного призу, отримати «Оскар» за найкращу режисуру. Сем Мендес, який нещодавно отримав титул лицаря за внесок у розвиток британської культури, є головним претендентом на статуетку. Він уже отримував її у 2000 році за стрічку «Американська краса». Якщо і цього року він здобуде нагороду, то поб'є рекорд «найдовший період між перемогами за найкращу режисуру», який поки належить Біллі Вайльду (15 років).

Операторська майстерність Роджера Дікінса також скоріше за все буде відзначена «Оскаром». Натомість букмекери прогнозують, що ймовірність перемоги фільму становить лише 30%, у Мендеса справи кращі – понад 50%. Нагадаємо, загалом картина претендує на десять нагород.

Славні хлопці

Якщо у «1917» всі події вкладаються в одну добу, то дія «Ірландця» Мартіна Скорсезе розтягнута на десятки років. Не набагато менше триває і сам фільм. Протягом 209 хвилин ми маємо можливість спостерігати за життям мафіозі Френка Ширана на прізвисько «Ірландець», на рахунку якого загибель двадцяти п'яти гангстерів, в тому числі знаменитого профспілкового діяча Джиммі Хоффи.

Першу годину фільму треба просто пережити, щоб потім насолоджуватись бездоганними акторськими роботами Роберта Де Ніро, Аль Пачіно та Джо Пеші.

Незрозуміло, для чого Скорсезе вирішив вдатися для спецефектів, щоб омолодити, а потім постарити їх. Виглядає, що ця компанія може зіграти що завгодно. Віртуозність усієї «старої кавалєрки», включно зі Скорсезе, нівелює усі недоліки першої частини, перетворюючи картину на справжню гру у бісер, від якої просто неможливо відвести очей.

Винятково на таланті та техніці, без жодних атракціонів усі вони, крізь дещо недолугі спецефекти та невиправдані паузи, дістаються геніального фіналу.

Щодо оскарівських прогнозів, то дивним дивом є те, що до номінації не потрапив виконавець головної ролі Де Ніро. Аль Пачіно та Пеші змагатимуться між собою (та з конкурентами) за роль другого плану. Загалом «Ірландець» має шанс отримати десять нагород.

Не отримає, звісно. Чомусь Скорсезе вважається оскарівським лузером. Свій перший «Оскар» він отримав лише у 2006-му році, з восьмої спроби, до того ж не за найкращий свій фільм. Судячи з підсумків усіх попередніх нагород, залишиться він ні з чим і цього разу. У букмекерів Скорсезе займає лише четверте місце (ймовірність перемоги 10%).

Подружитись із Гітлером

У протиборстві гігантів, «Джокера», «Ірландця» та «1917», картину «Кролик Джоджо» взагалі не розглядають як серйозного претендента на нагороди. Скоріше за все він справді не переможе. А дарма. На тлі важковиків трагікомедія про Голокост виглядає ковтком свіжого повітря. Без перебільшень.

Режисер Тайка Вайтіті не сміється ані з війни, ані з Голокосту. Проте він дивовижно поєднує в одній історії трагічне та комічне, змушуючи глядачів сміятись крізь сльози. Фільм є прикладом того, як лаконічно та просто можна говорити про найстрашніше, того, що висловитися влучно та сильно можна без масових батальних сцен. Навіть знятих одним кадром.

Для Вайтіті тема Голокосту є особистою: його батько – маорі, а мати – єврейка. В одному з інтерв’ю режисер сказав, що спеціально вибрав для себе роль Гітлера, адже це найкращий спосіб «покарати поганих хлопців».

У фільмі є і погані, навіть дуже погані хлопці (і дівчата), є ті, що прогнулись під систему, є корисні ідіоти, є ті, хто бореться з системою часто ціною власного життя. І дуже багато чорного гумору. Гумор цей, попри усю свою нестримність та несамовитість, ніде не перетинає червоних ліній емпатії та говорить насамперед про безглуздість фанатизму, дивним чином підкреслюючи трагізм подій.

Можливо, картину можна звинуватити у надмірній наївності, дитячості та м'якості. Можливо, їй бракує тої безкомпромісної сатири, якою оперує, наприклад «Смерть Сталіна». Проте Вайтіті смішно, але тактовно, розповідає про Голокост, поєднує гумор зі сценами, де неможливо стримати сліз. Фільм є своєрідним патронусом, який сміється в обличчя страху.

Дуже добре кіно, яке має мало шансів на нагороди попри усі свої шість номінацій. Що не заважає нам за нього щиро вболівати. А раптом?

Одного разу на «Оскарі»

«Одного разу в Голлівуді» Квентіна Тарантіно є ще однією картиною, якою багато хто захоплюється, яка має аж десять номінацій і в абсолютну перемогу якої ніхто не вірить. Картина отримала «Золотий глобус» як найкраща комедія. На «Оскарі» і комедії, і драми претендують на одну статуетку.

Абсолютно кіноманська картина Тарантіно скоріше за все здобуде нагороди за найкращий оригінальний сценарій та за бездоганного Бреда Пітта. От тільки загадкою так і залишиться те, як ділили Пітта та Ді Капріо на головного та другорядного героя. Але то не головне.

Тарантіно чомусь люблять нагороджувати за сценарій. Навіть «Кримінальне чтиво», яке стало етапним в історії кіно, отримало «Оскар» саме за сценарій. Проте воно хоча б перемогло у Каннах. А от «Одного разу в Голлівуді» на Лазурному березі проігнорували повністю.

Звичайно, ця картина не є поворотною, в ній багато того, що Тарантіно уже відкрив та експлуатував в інших фільмах. Проте, мабуть, ніде він не був таким ніжним та таким закоханим у кіно. Він завжди був диригентом, який керує емоціями глядачів. Тут він веде їх до блискучого фіналу вулицями Лос-Анджелоса 69-го року, бавлячись із великим та могутнім кінематографом як з власним плюшевим ведмедиком.

А ще своїм зіркам він дарує одні із найкращих ролей у кар’єрі. Вони у фільмі настільки прекрасні, що нагадують якийсь крутий незнаний спецефект.

З усіх своїх 10-ти номінацій фільм отримає скоріше за все дві статуетки. Хотілося б більше. Вболіваємо. Тим більше, що букмекери вивели фільм на перше місце та вважають, що ймовірність його перемоги – понад 40%.

За черговим золотом

А от «Паразитів» навпаки, а Каннах оцінили повною мірою (може навіть і переоцінили). За сюжетом бідна родина обманом проникає у заможній дім. Спочатку, підробивши диплом, на роботу влаштовується син. Згодом, так чи інакше, уся родина отримує там місця. Життя налагоджується, проте виявляється, що небезпека чигала на них у зовсім несподіваному місці.

Відомий корейський автор Пон Чжун Хо після не надто вдалих спроб роботи поза межами батьківщини (нетфліксівська сатира «Окча» про генетично модифікованих свиней у певних сценах викликала бажання просто заплющити очі від сорому за режисера) повернувся додому. І це явно пішло йому на користь.

«Паразити» є напрочуд добре сконструйованим кіно. Гра з жанрами (шахрайська комедія, чорна комедія, фарс, трилер та соціальна драма) є віртуозною та невимушеною. Попри те, що майже вся дія відбувається в одному будинку, картина є дуже динамічною, адже режисер наповнює фільм неймовірною кількістю винахідливих вигадок та прийомів. Все працює бездоганно: сценарій, актори, оператор.

Навіть будинок, що, за сценарієм колись належав відомому архітектору, є ідеальною декорацією для подій, що розвиваються динамічно та доволі непередбачувано. Вийшло дуже дотепне, дуже професійне, проте «одноразове» кіно.

Скоріше за все фільм отримає «Оскар» за найкращий міжнародний фільм (саме так тепер звучить колишня номінація «найкращий неангломовний фільм»). Тут ніби все ясно (хоч і сумно). У «Паразитів» є нашс створити сенсацію та стати найкращим фільмом і в основній, і в «міжнародній» номінаціях. Минулого року мексиканській «Ромі» Альфонсо Куарона не вдалось.

Щодо букмекерів, то вони дають фільму лише 20% шансу на перемогу (і третє місце), а от Пон Чжун Хо може стати найкращим режисером з імовірністю у 30%.

Мотори та перегони

Про «Аутсайдерів» чомусь не говорять ані критики, ані букмекери. Однак Ford та Ferrari, змагаючись між собою, докотилися до головної номінації. А от виконавці головних ролей Крістіан Бейл та Метт Деймон «пролетіли». Як і режисер Джеймс Менголд, якому вдається творити в будь-якому жанрі. Цього разу він розповідає історію з магічним для Голлівуду титром: засновано на реальних подіях. Справді, це історія реальної боротьби двох автокомпаній. Але за розповіддю про гонитву за славою та про те, як Ford скидав з п'єдесталу Ferrari, стоять історії живих людей. І саме вони є у фільмі головними. А ще вони добре зняті та добре розіграні. Чи принесе картині це нагороду? Побачимо зовсім скоро.

Вінтаж та антураж

«Маленькі жінки» – дуже красива та дуже стильно зроблена класична американська історія. Молода американська режисерка Ґрета Ґервіг звертається до культової у США книги Луїзи Мей Оклотт, яка вже була екранізована сім разів (ця екранізація – восьма). Найвідомішою є екранізація 1994 року з Вайноною Райдер, Кірстен Данст та Клер Данст у головних ролях. Цей фільм отримав три «Оскари». Картина Ґервіґ претендує на шість.

36-річна Ґрета Ґервіг починала як актриса у незалежному кіно, потім долучила досвід сценаристки. Тепер стала режисеркою. Її перша повнометражна картина «Леді Бьорд» два роки тому справедливо отримала купу нагород та номінацій. Зокрема й оскарівських.

Після камерної історії дорослішання дівчинки з рідного для режисерки міста Сакраменто Ґервіґ продовжує цю тему, але уже в багатофігурному костюмованому антуражі, у декораціях ХІХ століття.

Ґервіґ знімає добре кіно, насичуючи костюмовану мелодраму сучасними сенсами та динамікою. Може, надмірною. Але це не точно. Скоріше за все головних призів їй не дадуть, а от «Оскар» за роботу художника та за костюми мав би фільму перепасти. Було би справедливо, адже Ґервіґ, як виявилось, має бездоганне відчуття кольору та ритму, вона створює кожен кадр за принципом живописного полотна.

Історія одного розлучення

У картині «Шлюбна історія» Ноа Баумбах розповідає, попри назву, не про сам шлюб, а про його завершення. До того ж шлюб цей (як і розлучення) є його власним.

Звичайно, це не документальне кіно й повної аналогії зі справжньою історією Баумбаха та актриси Дженіфер Джейсон Лі шукати не варто. Для режисера це скоріше спроба художніми методами препарувати та відрефлексувати те, що відбулось.

Попри те, що він говорить про особисте, фільм не втрачає інтересу та актуальності для непосвячених в історію глядачів. Шлюб, професійні зв'язки режисера та актриси, залежність одне від одного, жертви та здобутки, усе це препарується, досліджується та сортується в ході важкого процесу розлучення. Баумбах нікого не робить винним, нікого не робить жертвою. Зрештою, він великою мірою говорить сам про себе в усіх своїх фільмах.

Історію блискуче розігрують Скарлетт Йоханссон та Адам Драйвер. Для обидвох, попри колосальний акторський досвід, ролі саме у цій картині стали можливістю піднятися вище у професії, відкрити у своєму обдаруванні додаткові грані. Камерна сімейна драма цілком достойно протистоїть масштабним історичним картинам.

Це дуже добрий фільм, який варто подивитись не залежно від того, чи вдасться йому отримати нагороди.

До слова, режисери Ґрета Ґервіґ та Ноа Баумбах з 2011 року живуть разом та мають сина. Саме завдяки фільмам Баумбаха Ґервіґ стала відомою актрисою. Цього разу вони змагаються у в одній номінації.

Свого часу чоловік та дружина уже змагалися за головний приз: у 2009 році це були Джеймс Кемерон («Аватар») та Кетрін Бігелоу («Володар бурі»), але на той час вони вже були 18 років розлучені. Нагадаємо, несподівано перемогла Бігелоу.

А ще ці два фільми пов’язують чудові акторські роботи Лори Дерн. Хоча номінують її лише за «Шлюбну історію». І пророкують перемогу за роль другого плану.

Акторки та актори

І на завершення трохи про акторські номінації. Вище йшлося про те, що у чоловічій номінації максимальні шанси букмекери віддають Хоакіну Феніксу. Скоріше за все йому вдасться перемогти Антоніо Бандераса («Біль та слава»), який є його найближчим конкурентом та має за роль у фільмі Педро Альмодовара «Золоту пальмову гілку».

Кінозірка Леонардо Ді Капріо є просто ідеальним у ролі кінозірки («Одного разу в Голлівуді»). Він змагається за найкращу головну роль. А от його партнер по фільму Бред Пітт – чомусь за роль другого плану. Адам Драйвер («Шлюбна історія») вдруге номінований на «Оскар».

А от його партнерка по фільму Скарлетт Йоханссон – вперше. Цікаво, що її номінували відразу у двох категоріях (найкраща головна роль та роль другого плану). За всю історію «Оскару» таких акторів було 11. Серед них – Сігурні Вівер (1989), Аль Пачіно (1993), Емма Томпсон (1994), Джеймі Фокс (2005) та Кейт Бланшетт (2008). Щоправда, досі ніхто не перемагав у цих категоріях одночасно.

Аль Пачіно знову номінований (лише за роль другого плану). Для нього це – дев’ята номінація (актор має одну перемогу).

Приз за головну роль також може отримати Джонатан Прайс («Два папи»). Він єдиний номінант в цій категорії, який грає реальну людину, папу Франциска. Інші, Леонардо Ді Капріо, Антоніо Бандерас, Адам Драйвер та Хоакін Фенікс, зображають вигаданих персонажів.

А от у жіночій номінації все навпаки: Рене Зеллвегер втілила на екрані акторку і співачку Джуді Гарленд, Сінтія Еріво – активістку, що боролася проти рабства Гаррієт Тубман, а Шарліз Терон – журналістку Fox News Мегін Келлі.

Головною претенденткою на «Оскар 2020» вважають Рене Зеллвегер за фільм «Джуді». Букмекери вважають це ймовірним на 80%. А от сама стрічка не отримала головних номінацій. До речі, культова американська акторка Джуді Гарленд ніколи не отримувала «Оскар». Її вважали фавориткою оскарівських перегонів 1954 року за фільм «Зірка народилася». Перемогла тоді мало відома Грейс Келлі за роль у стрічці «Сільська дівчина». Так що цьогорічний «Оскар» може стати не просто другою нагородою в кар'єрі Зеллвегер, а й відновити історичну справедливість.

А от якщо виконавиця головної ролі у фільмі «Гаррієт» 33-річна Синтія Ерайво переможе, то вона, маючи уже Emmy, Grammy та Tony, стане наймолодшим в історії членом клубу EGOT, акторів, які отримали всі чотири нагороди одночасно. В її активі дві номінації – за найкращу жіночу роль та найкращу оригінальну пісню.

Отже, фаворитами серед акторів є Хоакін Фенікс, Рене Зеллвегер, Бред Пітт та Лора Дерн. Непогана компанія. Залишилось лише дочекатись понеділкового ранку. А до того можна подивитись кіно.