Реальні люди на екрані та поза ним

Лише кілька днів минуло з того часу, як було оголошено імена переможців премії «Оскар». У прокаті можна побачити відразу декілька фільмів тріумфаторів: «Маленькі жінки» («Оскар» за костюми) та «1917» («Оскар» за операторську роботу, спецефекти та звук) уже досить давно йдуть у прокаті. Новачком цього тижня є «Сенсація» (на головному фото, «Оскар» за грим). Також повернувся у прокат найбільший тріумфатор року, південнокорейський фільм «Паразити» («Оскар» за найкращий фільм, найкращий міжнародний фільм, сценарій та режисуру). Сьогодні ми розповімо, що (точніше хто) стоїть за лаштунками створення картин-лауреатів.

Чому «Паразити» змогли

Після того, як корейська картина «Паразити» спричинила сенсацію, отримавши «Оскар» за найкращий фільм та за найкращий міжнародний фільм (а таке в історії премії трапилось вперше), прокатники вирішили випустити фільм у прокат ще раз. Ті, хто не встиг подивитися фільм раніше, можуть зараз, на хвилі оскарівського драйву піти у кіно та подивитись фільм-тріумфатор на великому екрані.

Справді, важко пригадати, щоб якась картина зібрала такий букет нагород: «Золоту пальмову гілку» (перший корейський фільм, що досягнув такого успіху) та два головних «Оскари» (а також «Оскари» за сценарій та режисуру). І це без нагород меншого ґатунку, отримати які, утім, був би щасливим будь-який режисер.

Наскільки «Паразити» заслуговують бути таким безпрецедентним тріумфатором (такого успіху не досягали фільми Фелліні чи Бергмана), тут думки критиків різняться. Проте про сам фільм написано багато, не менше зламано списів у різних дискусіях. Тож сьогодні просто спробуємо зазирнути за лаштунки його успіху та розповімо не про режисера Понг Чун-го, а про продюсерку Мікі Лі. Це та жінка, якій аплодував увесь голлівудський бомонд, змусивши організаторів надати їй додатковий час для промови. І саме з її іменем великою мірою пов’язаний успіх корейського кіно у світі.

Хто така Мікі Лі?

Нещодавно відомий журнал про кіно The Hollywood Reporter присвятив 62-річній Мікі Лі величезну статтю, розповівши світові історію цієї жінки. Мікі Лі є внучкою засновника компанії Sumsung, її теперішній голова – двоюрідний брат продюсерки. Сама ж вона є віце-президенткою корейського медіаконгломерату CJ Group: компанія займається виробництвом, фінансуванням, ліцензуванням, дистрибуцією, виставками. Фактично це велетенська імперія розваг.

Корейське кіно було мрією, пристрастю та амбітною метою бізнесвумен. Саме Мікі Лі побудувала перший у Південній Кореї мультиплекс-кінотеатр, стала однією із найбільших інвесторів компанії DreamWorks (одна з найуспішніших кінокомпаній США, заснована Стівеном Спілбергом), створила імперію, яка займається виробництвом та розповсюдженням фільмів, музики та вистав. Це допомогло становленню цілого покоління корейських режисерів, а також їх просуванню у світі. Серед них, звісно, є і Понг Чун-го з його «Паразитами». До того Мікі Лі (точніше її компанія) профінансувала три картини режисера: «Спогади про вбивство», «Мати», «Крізь сніг». Усі вони малі міжнародний успіх, хоча, звичайно, не такий гучний, як «Паразити».

Мікі Лі давно та дуже активно займається міжнародною промоцією південнокорейського кіно. «Я брала DVD і йшла з ними до Warners, Universal, Fox – до будь-кого, до кого могла. І пітчила, пітчила, пітчила корейські проекти. Ніхто не думав, що корейськім кіно варто займатись. Так було до 2004 року, коли у Каннах "Олдбой" Пак Чхан Ука взяв Гран-прі. Відтоді мені вже не доводилося аж так викладатись», – згадує продюсерка.

Мікі Лі на оскарівській церемонії (фото The Hollywood Reporter)

Компанія CJ була заснована 1953 року дідусем Мікі Лі Лі Бен Чхолем як торговельний підрозділ його головної компанії, Samsung. Понад 40 років по тому CJ розрослася, зайнялась також біотехнологіями та фармацевтикою, проте не мала нічого спільного з медіа. У той час Мікі Лі вивчала іноземні мови в університетах Кореї, Тайваню та Японії. Вона вільно володіє корейською, японською та мандаринським діалектом китайської. І, звичайно, англійською. Адже вона навчалась у Гарварді, де отримала ступінь зі сходознавства.

У 1987 році Лі Бен Чхоль помер, Samsung, був розділений між спадкоємцями: CJ Group відійшла брату Мікі Лі, Лі Джей-Хену. Сама ж Мікі на той час щойно закінчила Гарвард та приєдналась до американського офісу Samsung у Нью-Джерсі. Саме туди у 1994-го їй зателефонували з цікавою пропозицією: «Стівен Спілберг та Джеффрі Катценберг хочуть побудувати студію. Samsung це цікаво?». Компанія CJ інвестувала у студію 300 млн доларів.

Крім того Мікі Лі та її брат вирішили змінити ринок розваг у рідній Кореї. Вони почали масово будувати кінотеатри. Зараз компанії належить приблизно 50% ринку кінотеатрів Кореї. Мікі Лі за 20 років у чотири рази збільшила відвідуваність корейських кінотеатрів та вивела Південну Корею у топ-п'ятірку найбільших кіноринків світу. CJ Group також відкрила фонд для підтримки вітчизняних кіновиробників. Компанія також зосередилась на власному кіновиробництві у Південній Кореї та США.

Шарліз Терон, Том Хенкс, Марго Роббі а інші скандують «Up! Up! Up!», вимагаючи від техніків дати можливість Мікі проголосити промову (фото Twitter)

Родина переживала й непрості часи після виборів президентки Парк Ген-Хе, яку згодом було усунуто з посади через корупцію. Брат Мікі Лі Лі Джей Хен, якому вона подякувала у своїй оскарівській промові, був заарештований. Прокурори звинуватили його у розкраданні 208 млн доларів та ухиленні від сплати податків. Мікі Лі залишилася у США. Проте вона продовжувала займатись просуванням корейського кіно.

Після того, як у 2017 році були арештовані президентка Парк Ген-Хе та міністр культури Чо Йон-сан, стало відомо про існування «чорних списків митців», у якому опинились майже 10 тис. діячів південнокорейської культури. Список містив імена тих, кого потрібно було повністю відрізати від державного фінансування. До списку потрапив і режисер «Паразитів».

Але зараз у розробці CJ перебуває 17 стрічок, серед яких – копродукція з Universal та мінісеріал HBO за оскароносними «Паразитами». Ось така історія успіху, що частково містить і відповідь на запитання «Чому «Паразити» змогли».

Чому Айлз не зміг?

Якщо історія Мікі Лі є історією успіху, меценатства та, чого вже там, патріотизму бізнес-еліти, то «Сенсація» розповідає історію краху. Хоч теж стосується медіа-імперії. От тільки не корейської, а американської. Йдеться про медіа-імперію Мердока, а точніше про канал Fox News та безславний кінець кар’єри його засновника Роджера Айлза. Проте «Сенсація» вартує уваги з багатьох причин.

Одна із них – акторський склад. Головні ролі у картині зіграли Ніколь Кідман, Марго Роббі та Шарліз Терон. Терон була номінована за головну роль, Роббі – за роль другого плану. Кідман не номінували взагалі. Надто сильна конкуренція цього року залишила обидвох без «Оскарів». Проте це ніяк не зашкодило їх акторській грі.

Спочатку передбачалося, що картина називатиметься у прокаті «Секс-бомба», потім її змінили на «Сенсацію». Так що ті, хто чекав на нову картину, не пропустіть її під іншою назвою.

В основі сюжету – реальні події, які минулого року також були висвітлені у серіалі «Найгучніший голос». Головну роль там зіграв Рассел Кроу у фільмі цю роль грає Джон Літгоу і порівняння з Кроу явно йде не на його користь) та навіть отримав за неї «Золотий глобус». Йдеться про сексуальний скандал на каналі Fox. Проте якщо у серіалі центром розповіді є Роджер Айлз, а сексуальні домагання стали лише одним з епізодів його бурхливого життя, то у «Сенсації» центром розповіді стають жінки, які змогли виступити на захист своїх права.

Ще одним із хітів на цю ж тему є й популярний серіал «Ранкове шоу», де автори намагалися подивитися на цю тему відразу з кількох точок зору, проте в фіналі таки чітко зайняли одну сторону. Тема стала популярною на тлі компанії MeToo та процесу над Гарві Вайнштейном. Тема сексуальних домагань винесена у Голлівуді на перший план. І «Сенсація» є далеко не найгіршим прикладом.

Режисер відомого фільму «Трамбо» і у цьому випадку говорить про цькування і боротьбу з обставинами. Головним художнім засобом у фільмі є діалоги. Вони дотепні, швидкі та влучні. Ритм картини не дає глядачеві нудьгувати попри те, що герої у фільмі переважно розмовляють.

Традиційно, фільми, засновані на реальних подіях викликають великий глядацький інтерес. А тим більше, якщо йдеться про недавні події та про скандал, шлейф якого тягнеться досі. Отже, про що ж нам розкаже «Сенсація».

Хто такий Роджер Айлз та що трапилось на Fox News?

Протягом всієї своєї 50-річної кар'єри в ЗМІ та політиці Роджер Айлз вважався людиною, яка вміла знаходити вихід з найскладніших ситуацій. Тож новина про відставку глави Fox News Роджера Айлза у червні 2016 року стала топновиною у пресі. Також стало відомо, що телеведуча Гретхен Карлсон більше не працює на каналі, і що вона подала на 76-річного Айлза в суд за сексуальні домагання. Починаючи з 2014 року Карлсон використовувала смартфон, для того щоб таємно записувати їх бесіду на закритих нарадах.

Роджер Айлз

Це було сенсаційним падінням одного з найвпливовіших людей в медіаіндустрії, людини, яка збудував імперію Fox. До того Роджер Айлз працював консультантом зі зв'язків з громадськістю з президентами Річардом Ніксоном, Рональдом Рейганом та Джорджем Бушем-старшим.

Колеги називали Роджера Айлза «Доном Корлеоне». Як написали про Айлза в журналі «Rolling Stone» в 2011 році, «в дні роботи політичним консультантом він змінив образ республіканських політиків для епохи мережевого телебачення».

Важливою частиною успіху телепередач він вважав привабливість телеведучих. Всі жінки-ведучі мали носити сукні без рукавів, короткі спідниці, обов'язково робити яскравий макіяж. «Я витратив купу грошей на скляний стіл, не для того щоб вона носила штани», – заявляв Айлз. Жінки навіть на наради приходили в міні-спідницях. «Це світ хлопчиків. Ти не скаржишся. Ти просто одягаєш коротку спідницю, туфлі на підборах та йдеш на роботу», – розповідає одна з колишніх співробітниць.

Джон Літгоу у ролі Роджера Айлза

При цьому, жінки намагалися не залишатися з босом наодинці. Відчуття власної могутності стало плідним ґрунтом для розвитку в Айлза манії величі й багатьох інших видів манії, наприклад, манії переслідування. Як розповідають колеги, він був параноїком, впевненим, що на нього полюють терористи Аль-Каїди. Він їздив у супроводі численних охоронців, скупив сусідні будинки тощо. Одного разу він підняв страшний скандал, побачивши людину східної зовнішності у штаб-квартирі Fox News. «Терорист» виявився прибиральником.

Через страх, що на нього нападуть захисники прав ЛГБТ, Айлз встановив у своєму кабінеті броньовані вікна. Зрештою, він був відомим расистом та гомофобом. Через антисемітські висловлювання Айлз був змушений залишити роботу у CNBC, після чого його і підібрав Руперт Мердок. У репортажі журналу «New York» йдеться про те, що Айлз керував каналом «немов поліцейською державою» та навіть розпорядився встановити камери, щоб стежити за тим, що відбувається.

Айлз активно підтримував Дональда Трампа на виборах, готував його до дебатів та був радником. Помер Айлз у 2017 році.

Чи вартує «Сенсація» перегляду? Без сумніву. Проте краще про Айлза все-таки розповість «Найгучніший голос».