Чи дійсно в Німеччині відбувся той славний «Історичний поворот» – Zeitenwende, – який так пафосно проголосив федеральний канцлер Олаф Шольц, виступаючи перед депутатами Бундестаґу через кілька днів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну? Тепер уже майже впевнено можна сказати, що так. «Майже», бо все ще є певні нюанси, сумніви, застереження. Але щодо головної зовнішньополітичної та безпекової лінії Німеччини – однозначно так.
На тлі жорстокої російсько-української війни в найважливішій країні-члені Європейської Унії відбулися радикальні зміни. Німеччина відмовилася від низки своїх зовнішньополітичних догм, зокрема про заборону поставок озброєнь у кризові регіони, тобто до країн, які беруть участь у гарячих конфліктах. Упродовж десятиліть Німеччина дотримувалася цього правила у своїй зовнішній політиці.
Не отримувала й Україна німецької зброї з огляду на російську інвазію на Донбасі. Найяскравішим проявом такої німецької політики стала анекдотична історія з п’ятьма тисячами застарілих шоломів для ЗСУ, які, до речі, так до України й не потрапили.
Утім рік, що минув, засвідчив, що німці під тиском обставин здатні визнавати свої помилки й суттєво скоригувати свою позицію. З часу повномасштабного російського вторгнення ми отримали від Німеччини допомоги на загальну суму понад 14 млрд євро. Так, німецький маховик військової підтримки розкручувався вкрай повільно. Спершу німці обмежувалися наданням нам лише переносних протитанкових комплексів та ПЗРК, кулеметів, мінометів, набоїв, снайперських гвинтівок та іншої стрілецької зброї. Але згодом пішла й важка техніка, зокрема знамениті Panzerhaubitze 2000, зенітні самохідні установки Gepard. Далі – системи ППО IRIS-T і Patriot, РСЗВ MARS ІІ. І нарешті сучасні танки Leopard 2 і БМП Marder. А ще Німеччина прийняла на бойовий вишкіл на сучасній військовій техніці тисячі українських вояків, які незабаром візьмуть участь у довгоочікуваному українському наступі.
Цього тижня Олаф Шольц вкотре намагався переконати Швейцарію надати Україні набої до згаданого ЗСУ Gepard, які виробляють саме в цій гірській країні. Це відбулося під час візиту швейцарського президента Алена Берсе до Берліна. Річ у тому, що закон про нейтралітет Швейцарії забороняє їй експортувати зброю до країни-учасника гарячого конфлікту. Але чи не час робити корекцію законодавства? «Ми обговорювали це питання. Ця війна в Європі закликає всіх нас критично переглянути наше уявлення про себе й іноді бути готовими ухвалювати незручні, але правильні рішення», – сказав Шольц, натякаючи швейцарському гостеві на німецький досвід військової допомоги Україні. Проте швейцарець виявився невблаганним. «Ви не можете вимагати від нас порушувати наші власні закони», – відповів Берсе.
Така його позиція нівроку розчарувала Шольца. Голова комітету в закордонних справах у Бундестазі Міхаель Рот процитував слова обуреного канцлера: «Будь-хто, хто хоче бути нейтральним у такій злочинній агресивній війні, опосередковано сприяє російському агресору». Отакий опосередкований закид на адресу Берна.
Ба більше, Німеччина, яка завжди виступала за вирішення російсько-українського конфлікту дипломатичним шляхом (чого варті лишень зусилля Анґели Меркель у підписанні «Мінських угод»), нині стверджує, що наразі Україні вести перемовини з Росією немає жодного сенсу. Причому ця позиція характерна для представників майже всіх політичних сил (за винятком, звісно, прокремлівських Лівої партії та «Альтернативи для Німеччини»). «З пістолетом біля скроні неможливо вести перемовини. Хіба що про власну капітуляцію. Якщо Україна перестане захищатись, то настане не мир – настане кінець України», – сказав як відрізав Шольц, реагуючи на заклики лівих, популістів і пацифістів відмовитися від поставок німецьких озброєнь Україні і натомість сприяти початку мирних перемовин між Києвом і Москвою.
Ось таку радикальну, але правильну позицію нині зайняла Німеччина, яка ще відносно недавно вважалася головним економічним партнером Москви в Євроунії. Тепер Берлін став вірним другом Києва, що не може нас не тішити.
У цьому контексті досить показовим був візит федерального президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра до Польщі в день 80-ї річниці початку повстання у Варшавському ґетто. Звісно, Штайнмаєр першим ділом заявив про відповідальність німців за переслідування та масові вбивства євреїв у роки Другої світової війни. Він щиро вибачився, ставши навколішки перед пам’ятним монументом жертвам повстання. «Сьогодні я стою перед вами і прошу у вас вибачення за злочини, вчинені тут німцями. Німці переслідували, поневолювали та вбивали євреїв Європи, євреїв Варшави з жорстокістю та нелюдяністю, для яких у нас немає слів. Для нас, німців, відповідальність за нашу історію не має кінцевої точки. Вона залишиться нам нагадуванням і нашою місією в теперішньому та майбутньому», – заявив він.
Фактично Франк-Вальтер Штайнмаєр повторив жест першого соціал-демократичного канцлера Німеччини Віллі Брандта, зроблений ним понад пів століття тому. У грудні 1970 року він став теж першим федеральним канцлером ФРН, який прибув з візитом до Польщі. Брандт поклав вінок до пам'ятника загиблим учасникам повстання у Варшавському ґетто, вклякнув на коліна, опустив голову на знак пошани перед пам’яттю загиблих. Знимка Віллі Бранда навколішках стала культовою й увійшла до всіх підручників з новітньої історії.
Штайнмаєр, наслідуючи свого видатного однопартійця, вирішив усе ж не обмежуватися темами важкої історії. Він проклав місточок від тієї жахливої війни до актуальної. «"Ніколи більше!" – так звучить найважливіший урок історії Німеччини, і він означає, що в Європі ніколи не мала знову починатися війна, подібна до російського вторгнення в Україну. "Ніколи більше" – це означає, що ми твердо стоїмо на боці України разом з Польщею та іншими нашими союзниками. Ми підтримуємо Україну в гуманітарному, політичному та військовому аспекті», – заявив президент ФРН.
Чому ця заява Штайнмаєра є надзвичайно важливою? Бо треба не забувати, що до теми Другої світової війни та нацистських злочинів у Німеччині підходять надзвичайно обачно. До будь-яких порівнянь, паралелей, аналогій німецькі офіційні особи майже ніколи не вдаються, щоби це не сприйняли як релятивізацію тих злочинів. І те, що федеральний президент у своїй промові у Варшаві не лише сказав про примирення, прощення й історичну відповідальність своєї нації, але й окремо підняв тему нинішньої війни в Україні, воєнних злочинів росіян, варто трактувати як великий здвиг у німецькій ментальності. І як стверджують деякі експерти, саме згадка України стала центральним пунктом цієї промови.
Дехто з експертів йде ще далі й висловлює теорію, що в такий спосіб німці намагаються позбутися історичного іміджу головних злочинців Європи. Адже досі Друга світова війна, звірства націонал-соціалістів і передовсім Голокост були тими історичними подіями, які треба пам’ятати, які в жодному разі не можна забувати, щоб вони не повторилися «ніколи знову». Пам'ять про це висіла серйозним тягарем на шиї німецької нації. Але нині в Європі знову війна, і знову на окупованих територіях чиняться моторошні воєнні злочини. Росія майже не криючись заявляє про намір стерти з обличчя Землі українську націю і діє відповідно. А це не що інше, як геноцид.
Тобто Німеччина чітко демонструє, що криваві уроки Другої світової вона старанно засвоїла. А от Росія – аж ніяк. Що гірше, вона, паразитуючи на іміджі країни-переможниці, чинить воєнні злочини на рівні з карателями СС, а інколи і їх перевершуючи (згадаймо «молот Вагнера», вбивства дітей чи обезголовлювання військовополонених). І тут у росіян є всі шанси відібрати в німців роль головних злочинців історії. І, можливо, ще й з цієї причини Німеччина робитиме все можливе, щоб Україна перемогла, щоб над російськими воєнними злочинцями відбувся міжнародний трибунал на кшталт Нюрнберзького.
Ми використовуємо