Що сталося?

Для мене стало вже доброю традицією розпочинати ранок з горнятком міцної і запашної кави на столі і відкритою свіжою сторінкою мого улюбленого видання ZAXID.NET. Не буду приховувати, за ці кілька років існування видання траплялися різні публікації: різного інтелектуального рівня та розмаїтих політичних забарвлень.

Але тепер щось сталося… Що? Напередодні Різдва та Нового року якісь дуже дивні метаморфози почали відбуватися із ZAXID.NETом. Замість підсумкових та різдвяних текстів віддані читачі змушені були ознайомитися із панегіричною статтею про 88-річного сотенного УПА пана Симчича. Як правило, ювілейні тексти (88 років – не є жодним ювілеєм) розміщуються десь на маргінесі, а тут центральна стаття, яка «провисіла» цілий Новий рік і є загроза, що ZAXID.NET годуватиме нас нею ще й на Різдвяні свята. Дискусія під нею вийшла препаскудною, бо інакше і не могло бути, якщо шанований національний герой називає другу половину України «москалями» і «голотою». Мене просто розпирає цікавість, а кому в редакції прийшла в голову ідея, привітати авдиторію читачів ZAXID.NET статтею про сотенного УПА? Чи бува не відправила редакція журналіста Данила Мокрика на інтерв’ю до сотника УПА «замолювати» гріхи? Данило Мокрик запам’ятався мені добротними текстами, де критично і безсторонньо писав в тому числі і про ВО «Свобода», то чому раптом він записався в глорифікатори?

Що сталося із УГКЦ? Львівський архієпископ Ігор Возьняк не тільки прийшов на мітинг з нагоди 102-ї річниці з дня народження Степана Бандери до його пам’ятника, він виголосив промову не гідну священика, але цілком у стилі послідовного націоналіста-бандерівця. Взагалі, дивно виглядає архієпископ під пам’ятником контраверсійному лідерові ОУН, яка сповідувала тактику революційного терору, зі всіма відповідними наслідками від такої політики для суспільства. Мене надзвичайно здивувало і обурило, що священик на мітингу виголошував лише сумнівні політичні тези і ні словом не обмовився про християнські цінності та християнську мораль. Мене також не полишає думка, чи може ультрапатріотичний виступ архієпископа Возьняка тепер треба розуміти як зміну позиції УГКЦ? На мою думку, політичних партій у нас аж забагато, а от справжньої християнської церкви треба пошукати…

Мені в голові не вкладається, як може Львівський архієпископ УГКЦ прославляти Степана Бандеру в 2011 р., якщо його славетний попередник митрополит Андрей Шептицький ще в 1934 р. мав сміливість так оцінити ганебний акт вбивства оунівцями директора Української гімназії І.Бабія: «Директор Бабій упав жертвою українських терористів, дрож жаху потрясла цілим народом. Убивають зрадливим способом найліпшого патріота, заслуженого громадянина, знаменитого педагога, знаного й ціненого всіми приятеля, опікуна й добродія української молоді. Вбивають без ніякої причини, хіба лише тому, бо їм не подобалася виховна діяльність покійного. Вона була перешкодою в злочинній акції втягування середньо-шкільної молоді в підпільну роботу. Якщо так є, то всі заслужені й розумні українці впадуть з рук скритовбивців, бо немає розумного українця, який не противився б такій злочинній акції… Немає педагога, ані вчителя, який не стверджував би, що допускається тяжкого злочину супроти молоді той, хто відводить її від праці, а втягає в підпілля. Немає одного батька ні матері, які не проклинали би провідників, що зводять молодих на бездоріжжя злочину. Якщо хочете зрадливо вбивати тих, що противляться вашій роботі, прийдеться вам убивати всіх учителів і професорів, що працюють для української молоді, всіх батьків і матерей українських дітей, усіх настоятелів і провідників українських виховних інституцій, усіх політиків і громадянських діячів. А передовсім прийдеться вам скритовбивствами угнути перешкоди, які у вашій злочинній і глупій роботі ставляє Духовенство разом з Єпископами. Бо ми від літ стверджували й стверджуємо й не перестанемо повторяти, що злочин є завсіди злочином, що святій справі не можна служити закривавленими руками. Не перестанемо твердити, що хто деморалізує молодь, той злочинець і ворог народу. Скритовбийник, доконавши зрадливо підлого душогубця, вважав себе, може, за героя, хоч, сповнивши свій злочин, утікав, як чоловік, що стидається свого поступку. Утікав перед дочасною карою, думав, що самогубством втече перед суспільною відповідальністю і вічною карою. Достойний ученик провідників українських терористів, що безпечно сидячи за границями краю, вживають наших дітей до убивства їх батьків, а самі в безіменній авреолі геройства тішаться вигідним життям, стягаючи жертви заграничних патріотів, призначені для народу, котрого добро нищать. Злочинну роботу українських терористів, яку ведуть божевільні, осуджує, осудила не раз і не перестане осуджувати українська преса й усі українські політики без огляду на партійну приналежність. А все ж є ще такі, що не здають собі як слід справи, до якого ступеня злочинна й безглузда ціла та робота. Тому-то всіх товаришів і учнів покійного дир. Бабія запрошую до зложення прилюдного свідоцтва про його прикмети й заслуги. Нехай цілий народ ясно видить, якою дорогою він, а якою убийники бажали вести нашу молодь. Поміж незвичайними прикметами покійного була ця рідка прикмета, яку виробляв він і в молоді – відвага. Знаючи на що наражається, той старшина української армії сповняв тяжкий обов’язок для наших дітей і з пожертвуванням власного добра і добра родини, не покидав становища. До жовніра, що не вмів утікати, з-за плота стріляв не так нещасний збаламучений заселений убийник, як радше боягуз, що втікав перед карою, відповідальністю, опінією, так само, як у війні тікали з фронту». Що ж мало статися останнім часом із Церквою, яка не тільки поміняла ставлення до вбивства і терору, а навіть прославляє їх як гідні і достойні методи боротьби за національну справу?

Що сталося з мером міста Андрієм Садовим? Багато разів чув його виступи, вони були обдуманими і толерантними. Його ж останній виступ під пам’ятником Бандері за рівнем націоналістичних зашкалювань може конкурувати хіба з виступом архієпископа Возьняка. Якщо Андрій Іванович в такий спосіб думає сподобатися «свободівській» більшості в міській раді, то він помиляється: при першій же нагоді вони розправляться і з ним. Пан Садовий має пам’ятати, що в «Декалогу та 44-х правилах націоналіста» є такий пункт: «38. Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу». Боюсь, що та тимчасова гармонія, яка ніби запанувала в міській раді є частиною тієї «підступної» тактики.

З нами дійсно щось сталося. Що?