Смерть від ЖЕКу

Сьогодні вранці я бачила, як, злодійкувато озираючись, двірник в супроводі невідомого чоловіка кидав у віконця підвалу маленькі згортки, рухаючись вздовж будинків від Драгана,16 і нижче. Я спустилась у підвал: знайшла акуратні кульочки, в яких лежали рожеві зернята, такі бувають цукерки вкриті глазур’ю. Судячи з усього, проводили дератизацію. Тим часом, жодного оголошення не було.

Тобто будь-яка дитина могла забігти до підвалу і вхопити пакунок з такими естетично привабливими зернятами, чи зайти туди з батьками. Уявіть собі й здригніться від страху. Дощ потрапляє у такі віконця, навіть, якщо щурі й не поласились, а в наших підвалах мишей і щурів давно виловили коти, розмокла отрута потече просто до пивниць з овочами. Уявіть собі це і здригніться ще раз. Не думаю, що це була ініціатива ЖЕКу, але виконувати злочинне розпорядження вищої інстанції вони не мусили. Дякувати Богу, за це тепер не розстрілюють.

 Вчора в дитячій пісочниці знайшли чотирьох мертвих (отруєних) котів, отже, це почалося не сьогодні.

 Бездушність нашого суспільства не так вражає, як його цілковита нездатність думати про наслідки того, що воно чинить. Чи за 100 гривень голосує за партію влади, яку ненавидить, чи лакомиться на куплену за його ж гроші гречку, чи розкидає отруту, жертвою якої може стати його родина. Воно отримає  врешті  те, на що заслуговує, і в історії залишиться суспільством егоїстичних, боягузливих, бездумних і жорстоких людей, людей-самогубців.