У прокат вийшла комедія Дмитра Томашпольського «Ржака». На жаль, українському фільму виділили у Львові усього лише два денних сеанси, на які важко потрапити.
А потрапити варто, хоч назвати «Ржаку» комедією у звичному сенсі цього слова неможливо. І в цьому криється перша пастка, яких режисер розставив для глядача у фільмі чимало.
«Ржака» - фільм-сатира, фільм-провокація. Фільм-квест лабіринтами та манівцями світу кіно. Фільм про фільм, де дістануть в чоло і мейнстрім, і артхауз. Тут все доведено до абсурду, все перебільшено та висміяно. Але людиною, яка дуже любить кіно і добре на ньому знається. І це важливо.
За сюжетом банда невідомих змушує знаменитого режисера авторського кіно тортурами та погрозами замість чергового фестивального шедевра зняти комедію. Умови прості: якщо експерти не сміятимуться, режисера вб’ють. Тепер він мусить знімати «Ржаку», хоч у його розпорядженні є лише смертельно хвора клоунеса та юнак, якого вигнали з циркового училища за профнепридатність.
Томашпольський наповнює картину неймовірною кількістю штучок та мульочок «для своїх». Але часом і умовні «свої» ведуться на його провокації. Тут купа пізнаваних знаків, цитат та історій. Наприклад, коли бандити виносять з прес-конференції модератора (Алік Шпилюк) і він викрикує усі свої титули, мабуть, далеко не кожен глядач знає, що усі вони – правда.
Такого у картині дуже багато. Так що простір фільму наповнений кіношними алюзіями та є справжнім фільмом про кіно, яких у світовій практиці – безліч, а в нашому кінематографі - ні. Трохи псують справу декілька сцен, які виглядають штучними та штучні ж інтонації деяких акторів (аж ніяк не йдеться про чудоову Анастасію Євтушенко).
Проте подивитись «Ржаку» варто, хоч сміятись доведеться не так над ґеґами, як над таким ніби-то принадливим світом кіно. А ще крізь гротеск та умовність прогладає якась дуже особиста авторська інтонація, яка змушує усі ці нагромадження абсурду дихати та жити.
А ще говорити не лише про кіно. Кіно тут не відбиває життя, а стає його квінтесенцією.
Ми використовуємо