«Тінь великої гори»

У Польщі нарешті змінилася влада. Нашвидкуруч склепаний уряд Качинського-Моравецького прогнозовано не був підтриманий парламентською більшістю. А після цього вчорашня опозиція, як і очікувалося, проголосувала за нового прем’єр-міністра. Ним став найвідоміший і найпопулярніший у Європі польський політик, колишній голова уряду, колишній голова Європейської ради, колишній президент Європейської народної партії Дональд Франчішек Туск.

Попереднє речення написано не для того, щоб просто перерахувати славні віхи політичної кар’єри пана Туска – а щоб підкреслити важливість і, не побоїмося цього слова, незвичайність нинішньої ситуації. Людина, яка двічі очолювала уряд країни, яка керувала однією з головних інституцій Євросоюзу і стояла на чолі головної європейської політичної спільноти – не пішла на заслужений відпочинок, писати мемуари і розповідати про свій колосальний успіх (фактично Туск є першим після Кароля Войтили поляком, який досяг таких висот у Старому світі), а повернулася в національну політику. Досить брудну і неприємну, як показали свіжі парламентські вибори.

І як тут не згадати пісню легендарного польського рок-гурту Budka Suflera, винесену в назву цієї статті. «Тінь великої гори» (Cień wielkiej gory), вона була присвячена двом польських альпіністам, які загинули в Гімалаях рівно пів століття тому. У цій пісні є такі рядки:

Góry wysokie, co im z Wami walczyć każe?

Ryzyko, śmierć – te są zawsze tutaj w parze.

Największa rzecz – swego strachu mur obalić,

Odpadnie stu, lecz następni pójdą dalej.

(Високі гори, що змушує їх боротися з вами?

Ризик, смерть тут завжди йдуть в парі.

А найважливіше – зруйнувати мур свого страху,

Сотня впаде, але за нею підуть інші.)

Навряд чи можна всерйоз порівнювати альпіністську працю з політикою, але нинішня перемога Туска, перемога польської опозиції і ліберальної частини тамтешнього суспільства все-таки пов’язана з важким підйомом. І зі зруйнуванням стіни свого страху, страху щодо перетворення Польщі на авторитарну державу, схожу на орбанівську Угорщину чи фіцовську Словаччину.

До речі, про Словаччину. Буквально днями міністр закордонних справ цієї країни Юрай Бланар заявив, що готовий підтримати початок переговорів з Україною щодо членства нашої держави в Євросоюзі. Звісно, ці дві події напряму між собою не пов’язані, але є певні моменти, які дозволяють об’єднати їх в один процес.

Парламентські вибори в Польщі були важливими і для Угорщини, і для Словаччини. Перемога «Права і справедливості», продовження фактичного управління країною Ярославом Качинським означало б наближення ситуації в РП до словацької та угорської. Тож Орбан і Фіцо отримали б потужного, найпотужнішого у цій трійці партнера-євроскептика. Партнера, який дозволив би розвивати і поширювати антиукраїнську тему в Євросоюзі. Бо, попри всі попередні заяви Дуди, попри його слова українською мовою у Верховній Раді, останні місяці продемонстрували, що заради власної перемоги, заради влади Качинського «ПіС» готова до війни з Україною. Звісно, лише економічної – але нам і цього вистачило б у нинішніх, м’яко кажучи, непростих умовах.

Якою була б позиція польських правопопулістів, якби вони виграли вибори (особливо коли б довелося коаліціонуватися з відвертими українофобами з «Конфедерації») – не хочеться й думати. Але й не треба. Бо історія вчинила так, як вчинила. І в Польщі розпочалася нова політична епоха. А зважаючи на місце і значення цієї держави у всій постсоціалістичній частині Старого світу – ця епоха розпочалася у Східній Європі.

І ті ж Словаччина з Угорщиною, які чекали на перемогу свого ідейного побратима Качинського, будуть змушені зважати на той факт, що вони не матимуть підтримки з боку Польщі. А Україна, навпаки, з перших же кроків Туска почула те, що хотіла почути. «Ми вимагатимемо повної мобілізації Заходу, щоб допомогти Україні. Я більше не можу слухати політиків, які кажуть, що втомилися від ситуації в Україні. Напад на Україну – це напад на всіх нас», – більш ніж промовиста заява старого-нового польського прем’єра під час виступу в Сеймі.

Дональд Туск має серйозний авторитет у Європі. До нього так чи інакше будуть дослухатися і в Брюсселі, і в Берліні, і в Парижі. Його позиція певною мірою є ключовою – зважаючи на те, наскільки важливою для України є Польща, як у суто військовому, так і в економічному плані. І з першого ж дня своєї нової прем’єрської каденції – якої за всією політичною логікою не мало б бути, – він продемонстрував пряму і відкриту підтримку нашої держави. І недаремно ситуація з блокуванням польсько-українського кордону саме в ці дні почала нарешті вирішуватися.

Усе це поки що лише заяви і маленькі кроки в потрібному нам (та й самій Польщі з Євросоюзом, врешті, теж) напрямку. Важливість повернення Дональда Туска на посаду прем’єр-міністра його рідної країни світові ще доведеться оцінити пізніше. Але вже зараз видно, що російський план щодо створення на західних кордонах України ворожих режимів провалюється. І саме за це українцям варто подякувати полякам. Тим, які в непростих політичних умовах, у «тіні великої гори», на якій уже почали золотими буквами вибивати прізвище «Качинський», таки проголосували за власне і українське, за наше спільне нове майбутнє.

Яке – у цей історичний момент відверто хочеться в це вірити – таки завершиться вступом України до Євросоюзу. Ви пам’ятаєте, де саме, на якій ділянці українського кордону п’ятий президент нашої держави Петро Порошенко у червні 2017 року відкривав безвізові двері в Європу? Так-от, буде дуже правильно, красиво, символічно і прагматично, якщо ці двері будуть взагалі знесені саме на кордоні України і Польщі. України, яка остаточно виборе свої незалежність та європейський шлях, і Польщі, яка змогла побороти мур свого страху.