У Львові презентували Антологію Авторського Зарубіжжя

16 вересня у львівській книгарні «Є» відбулася презентація Антології Авторського Зарубіжжя «Аз, два, три… дванадцять – лист у пляшці», яка вийшла в авторському проекті «Приватна колекція» Василя Габора, яку видає Літературна агенція «Піраміда».

Авторами ідеї, укладачами та натхненниками цієї автології стали Марія Шунь та Василь Габор. Географія цієї антології трансатлантична — від Латвії-Польщі-Німеччини-Чехії-Англії-Ізраїлю до США. У цих країнах, як і в решті цивілізованого світу, національний поет, коли він пише «своєю» мовою і хоче належати до своєї материкової культури, завжди належить до неї, незважаючи на те, в яких еміграційних галактиках він живе.

Як зазначила Марія Шунь, на обкладинці книги - скульптура, яку львів’яни називають «сидячою Статуєю Свободи», хоч насправді це «Ощадність» авторства Марконі, бо й справді тим, хто виїхав за кордон за різних причин, спочатку доводилося бути ощадними.

Антологія містить поетичні добірки дванадцяти авторів, серед яких Оксана Луцишина (Флорида, США), Оксана Максимчук (Чикаґо, США), Марія Шунь (Нью-Йорк, США), Тарас Девдюк (Чикаґо, США), Василь Махно (Нью-Йорк, США), Оксана Лущевська (Пітсбург, США), Дана Рудик (Варшава, Польща), Тетяна Мельник (Бонн, Німеччина), Вікторія Їхова (Прага, Чехія), Володимир Олейко (Лондон, Англія), Анна Хромова (Ізраїль) та Юрій Садловський (Рига, Латвія). Цікавою є концепція антології, оскільки окрім віршів, вона вміщує есе авторів про місця, в яких вони мешкають.

У передмові до книги, Дана Рудик зазначає, що «В епоху каравел, фрегатів та ґаліонів потерпілі від катастроф моряки, рибалки й флібуст’єри, яких хвилі викидали на береги безлюдних островів, писали листи з описом того, що і де їх спіткало та воланням про допомогу. Потім вкладали ці листи у міцно закупорені пляшки й закидали у море – у досить таки примарній надії, що вони допливуть до рідних берегів і принесуть благословенне спасіння... Ця книга – це своєрідний лист у пляшці. Щоправда, у ньому зовсім немає нарікань чи благань про допомогу. Це послання зовсім іншого штибу. Це, швидше за все, просто епістола – від нас усіх разом узятих і кожного зокрема. Мовляв, у нас все гаразд, ми вижили-прижилися-пустили коріння. Ми загалом не змінились. Лише до наших знань-досвіду-світогляду додались нові риси-грані-категорії-інтерференції... Наше майбутнє виростає не лише з нашого минулого, але й з нашого сьогодення. Ми – самодостатні, ми нічого у нікого не просимо. Ця антологія – це наше послання. Послання лише до тих адресатів, кому ми насправді цікаві та небайдужі. Ми – це аз, два, три, чотири...Дванадцять».

«У книзі буде зібрано не лише поезію. Я просив, аби кожен з авторів написав есе про місто, в якому живе. Книга дає перспективу. Показує органічне життя української літератури", - розповів Василь Габор.