Українська наука (4). Лист-звернення

Лист-звернення

Голові комітету з питань освіти й науки

Верховної Ради України,

Віце-прем’єр-міністрові – Міністрові культури України

Президентові Національної академії наук України

Президії Національної академії наук України

Відділенню історії, філософії та права НАНУ

Загальні збори Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України звертаються до Вас у зв’язку з катастрофічним недофінансуванням діяльності інститутів НАН України, що призвело до прийняття Постанови Президії НАН України «Про фінансування НАН України у 2016 році» № 11 від 20 січня 2016 р., яка є загрозою для самого існування не лише нашого Інституту, а й інших установ соціогуманітарного профілю НАНУ.

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського був утворений згідно з Розпорядженням Президії Академії наук України у 1991 р. Інститут є спадкоємцем Київської археографічної комісії, Археографічної комісії ВУАН (заснована М. С. Грушевським і знищена 1934 р.), Археографічної комісії Академії наук України (ліквідована у сумнозвісному 1972 р.). Наш Інститут носить ім’я найвидатнішого українського історика Михайла Грушевського, який був одним з фундаторів багатьох напрямків української історичної науки, у т. ч. археографії та джерелознавства. У цьому році виповнюється 150 років від дня його народження. Від початку нашої діяльності ми дотримувалися того підґрунтя, яке цей учений заклав у науці.

За період свого існування Інститут став органічною складовою інтелектуального життя України, водночас тісно співпрацює з іншими інститутами НАН України, низкою університетів, науково-дослідних установ, громадських організацій та органів державної влади, а також з багатьма університетами та науковими інституціями у Польщі, Франції, США, Канаді, Росії та інших країнах. Інститут задумувався і сформувався як установа міждисциплінарного характеру, що відповідає сучасним світовим тенденціям. Фундаментальні археографічні видання Інституту та науковий доробок у галузі спеціальних історичних дисциплін забезпечують джерельну базу для гуманітарних досліджень.

Співробітниками Інституту виконуються актуальні наукові проекти, найважливішими з-поміж яких є публікація фундаментальних багатотомних видань: «Архів Коша Нової Запорозької Січі 1734–1775», «Універсали українських гетьманів», нова серія «Літопису УПА», «Український археографічний щорічник», повне зібрання творів Михайла Грушевського у 50-ти томах, Дмитра Яворницького у 20-ти томах, Дмитра Багалія у 6-ти томах, мемуарної та епістолярної спадщини Євгена Чикаленка та ін. Працівниками інституту самостійно або у співпраці з партнерами проведено десятки наукових та науково-практичних конференцій (у т. ч. міжнародних), опубліковано понад тисячу збірників документів, монографій та збірників статей. Понад 90% наукових видань Інституту побачили світ за позабюджетні кошти, які ми постійно залучали з різних джерел.

За час свого існування Інститут сформувався в авторитетний археографічний науково-дослідний центр, – один з небагатьох осередків гуманітарної науки, створених за роки незалежності. В Інституті здійснюється підготовка наукових кадрів в аспірантурі й докторантурі, де на сьогодні навчається 20 дослідників. За роки існування Інститут сформував і виховав археографічну школу, яка розробляє цілі напрямки в науці, що є унікальними.

Ми свідомі того, що нині в Україні складна ситуація у фінансово-економічній сфері, спричинена веденням військових дій, втратою частини території, розбалансованістю багатьох сфер життєдіяльності держави. Проведення системних реформ є нині одним із факторів майбутнього розвитку нашої країни. Однією із потужних реформ має бути реформування Національної академії наук України як флагмана науки й запоруки успішного розвитку та конкурентоздатності українців у світовому просторі. Проте сучасна НАН України у тій формі, що успадкована від СРСР, не має перспективи, оскільки не пристосована і не здатна пристосуватися до пострадянських ринкових відносин. Ми сподівалися, що ухвалення закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 26 листопада 2015 р. дасть старт глибоким реорганізаційним процесам, натомість Президія НАН України без будь-якого обговорення науковою спільнотою стану справ в Академії, моніторингу діяльності її Інститутів та діяльності самої Президії, довела до відома Інститутів Постанову №11 від 20 січня 2016 р. «Про фінансування НАН України у 2016 р.», якою пропонується механічне скорочення наукових кадрів. Постійне недофінансування нашого Інституту в останні декілька років і нинішня «оптимізація» є не що інше як свавільне знищення української гуманітарної науки, зокрема археографії та джерелознавства.

Нині в Інституті у семи відділах та Львівському відділенні працюють: 1 член-кореспондент НАН України, 16 докторів наук, 43 кандидати наук. Загалом у штатному розписі 105 ставок. На 2016 р. виділене Президією базове бюджетне фінансування на фундаментальні наукові дослідження складає 5246596 грн., що практично покриває лише 63 % від потреби Інституту на захищені статті. Уже три роки поспіль в Інституті застосовувалася практика неповного робочого тижня, а в січні 2016 року із 19 робочих днів оплачувалися лише 10. До того ж Президією так і не вирішено питання з приводу корекції виконання Технічного завдання з затверджених до виконання тем дослідження, оскільки плани науковці складали у відповідності з повним робочим тижнем. А це в свою чергу призводить до неможливості контролю за якістю роботи, підриває авторитет науковця у суспільстві. Механічне обрізання фінансування не розв’яже тих глибинних завдань, які стоять перед НАН України.

На нашу думку, слід невідкладно здійснити низку заходів:

1. Оприлюднити стан фінансування Президії НАН України та кожного інституту зокрема, вияснивши при цьому загальну цифру бюджетного недофінансування та показати застосовувану методику розподілу коштів.
2. Негайно розпочати аудит діяльності НАН України, інші дії, спрямовані на вияснення наявної ситуації в НАНУ. Важливе значення для розвитку академії має кадрове омолодження керівного складу і загалом менеджменту. Філософія реформування має передбачати виконання Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», де записано, що головним в науковій сфері є вчений, здатний дати конкурентоспроможний науковий продукт, а наукові досягнення – стати потужним поштовхом до модернізації України. Відтак усі реформаторські кроки мають бути підпорядковані ідеї створення правового та морального поля максимально сприятливого для справжніх вчених, а не чиновників та імітаторів науки.
3. Для обговорення стану НАН України скликати загальні збори.
4. Створити робочу групу з напрацювання змін і доповнень до Статуту НАН України, де передбачити інституційні зміни щодо кількісного складу Інститутів, мобільність їхньої структури тощо.
5. Головною інституцією з розпорядження бюджетних коштів, що надходять, мають стати наукові Інститути. Також потрібно змінити підходи до оплати праці науковців. Базовим фіксованим має бути посадовий оклад та доплати; другий тип фінансування: державні гранти на фундаментальні та прикладні дослідження, які виділяються на конкурсній основі науковим групам; третій тип – міжнародні гранти. Тільки в такий спосіб можливо гарантувати розробку необхідної саме для України тематики наукових досліджень (особливо це стосується соціогуманітарних наук).
6. Для відродження та повнокровного розвитку наукових шкіл конче необхідно створити механізми заохочення науковців, як тих, що ще працюють в Інститутах, так і тих, які емігрували з України, з метою їх повернення. Задля цього слід змінити й саму філософію стратегії розвитку держави і суспільства та науки в ній. Використовуючи потужну базу НАН України, за державної підтримки (на конкурсній основі), розпочати створення нових самоокупних наукових центрів з сучасними лабораторіями та житлово-комунікаційними комплексами. Якщо вище керівництво України буде зацікавлене в розвитку науки та в перетворенні України на високо технологічну державу, необхідні кошти швидко знайдуться.
7. Реформування НАН України має бути комплексним і підпорядковуватися інтересам держави, а не лише вузько академічним. Взаємини між Президією Національної академії наук і Інститутами, між посадовими особами Президії і науковцями мають базуватися на основі взаємоповаги, мають бути позбавлені непрозорості, бюрократичних перепон, зарозумілості і чванства. В основі має бути розуміння спільної відповідальності перед наукою, державою і суспільством, а не «вищестоящими установами».

Як відомо, за часи незалежності кількість дослідників на душу населення в Україні скоротилася майже вп’ятеро і на даний час є найнижчою у Європі. Отже, нинішній курс на «оптимізацію» кількості науковців і не врахування зміни якісних підходів до оцінювання наукової діяльності, веде до консервації пострадянських підходів до науки й науковців, породжує нездатність творити конкурентний науковий продукт, робить тим самим неконкурентною цілу націю, що в свою чергу неминуче робить Україну безпорадною в інформаційній та ідеологічній сферах, загрожує національним інтересам України.

Підтримуємо подібні звернення колективів Інституту археології НАНУ, Інституту народознавства НАНУ від 3 лютого 2016 року Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ 23 лютого 2016 року. Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАНУ від 1 березня 2016 року.

Ухвалено на загальних зборах Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Протокол № 1 від 1 березня 2016 р.