В боротьбі за "Lebensraum"

Неохоче торкаюся політичних тем, але останні «одкровення» Президента України В.Ющенка мене просто вразили. Як історик Віктор Андрійович мене вже давно перестав цікавити. Трипільці, сто разів озвучені «скіфські кургани» - назавжди відбили в мене інтерес до історичних знань Президента. Не можу лише залишатися осторонь від політики пам’яті, яку Віктор Ющенко намагається реалізовувати в Україні. Про це написав окрему статтю на цьому сайті.

Одна справа, коли людина тішиться знаннями з прадавньої історії й щось як аматор приватно інтерпретує, а цілком інша, коли президент держави намагається «уніфікувати» під один копил, тобто насильно гомогенізувати цілу націю. Мене направду завжди цікавило, що і кого має на увазі Віктор Андрійович, вживаючи означення «нація». Як прочитав у його останній промові 9 березня на врученні Шевченківських премій, він дійсно ніби розуміє націю, як надетнічну спільноту громадян України. В багатонаціональній державі інакше і не можна, хіба що був би ворогом її самостійності і незалежності. Але все ж, мене дуже дивують заяви Президента про необхідність витворення єдиної нації, акцентуючи при цьому увагу на якійсь одній з історичних традицій в Україні.

Відкрити завісу таємничості президентської позиції несподівано допоміг новий т.в.о. голови ЛОДА п. Кміть. Відповідаючи на запитання журналістки Тетяни Нагорної про зміст розмови з президентом він відповів так: «Наші з Віктором Андрійовичем погляди на Львівщину дивовижно збіглися. Ми з ним обоє бачимо область як острівець України, який ще є українським. І є два варіанти: ця українськість пошириться на всю державу - і ми отримаємо монотонну націю, яка зберігає традиції, шанує все рідне, або те, що є створене Радянським Союзом на сході та півдні України, поширюватимуть і на захід. І тоді ми через якийсь час отримаємо зовсім іншу державу. Це дуже важлива річ. І львів'яни мають розуміти свою місію». https://www.vgolos.com.ua/press/1680.html Отже, Президент України не вважає до кінця «правильною» східноукраїнську традицію і, навпаки, визнає за такий зразок західноукраїнський варіант. Вже насторожує. Але найбільше мене лякає в цій ситуації рольовий розподіл: західні українці мають місію українізувати Схід. Все це вже було в недавній нашій історії. Закінчилася така політика поки що віртуальним розколом. Не хочеться загадувати на майбутнє... І ще, пан Кміть якось дивовижно обмовився, назвавши бажаною нацією не монолітну, а «монотонну». Сподіваюсь, всім зрозуміла ціна такої обмовки?

А тепер, прочитавши виступ В.Ющенка 9 березня, я зрозумів, що, можливо, це й не була обмовка. Віктор Андрійович цілком серйозно закликав нас до спільної мети: «Наша спільна місія - відродження Української нації як єдиного і життєствердного організму, який охоплює весь наш народ, всіх громадян України без різниці поглядів, походження чи віри. Перед нами стоїть історичне завдання - сформувати єдиний український гуманітарний простір. Саме він - як жива і динамічна форма громадянської свідомості - відобразить здатність нації ототожнювати себе з єдиною історичною спільнотою, її символами, мовою, культурою, державою, нашим минулим і нашим майбутнім», - зазначив Президент України». Від всієї цієї риторики мало того, що віє Третім Райхом, сталінізмом, брежнєвізмом і сусловщиною (саме вони творили "нову історичну спільність - совєтскій народ"), але й свідчить про те, що пан Ющенко мріє про «монотонну» Україну в прямому і переносному значенні, а може навіть і в політичному... Чим тільки не пожертвуєш заради «високої мети»... Я навіть підозрюю, якими методами і засобами підлеглі Президента будуть намагатися досягти «своєї» мети. Тільки зовсім не бажаю знову опинитися в центрі величезного бездарного соціального експерименту.