Варвари

Сталася трагедія. На території сусідньої з нами держави впав літак, який летів із іншої сусідньої держави. Загинуло 96 людей. Жахливий символізм проглядається у цій катастрофі – ті, хто їхали вшанувати пам'ять помордованих польських військових під час Другої світової війни, враз самі стали жертвами катастрофи.

Випадково став онлайн-свідком тих трагічних подій. Зранку включив польський канал новин, щоб переглянути «на живо» трансляцію з Катині і направду занімів. Після того, як вперше повідомили про катастрофу літака важко вірилося у те, що сталося. Над лісом під Смоленськом запала зловісна тиша, тільки польські журналісти не втратили контролю над собою і продовжували працювати. Чесно скажу, в окремих моментах я неймовірно заздрив полякам, тільки, на милість Божу, не в тому, що сталася трагедія! Я заздрив, що в момент пережиття величезної трагедії їхнє суспільство єдине, що журналісти без істерик продовжують працювати, що інтерв’ю їхніх політиків – змістовні, лаконічні і по-людському щирі. Ніякої казенщини, жодних пересмикувань. А священики! Їхні проповіді – це дійсно настанови пастора для спільноти у важкий час.

І просто вбивчою виявилася реакція української інтернет-спільноти на катастрофу польського урядового літака. Зі всього зробив висновок – в анонімному Інтернеті люди показують себе тими, ким вони насправді є, бо в неті їх не зобов’язують жодні моральні-етичні норми, а особливо, коли вони є тільки позірною ширмою, коли не становлять каркас нашої особистості. Хочу сказати, що реакція на цю катастрофу та суспільні тенденції, які окреслилися, є не просто тривожними, а вражаюче небезпечними.

         Деякі аналітики поспішили першими описати подію і тихенько показати пальчиком в бік Росії, мовляв – без змови тут не обійшлося. Водночас, людяна реакція Росії на трагедію не залишилася непоміченою поляками. А от співчуття від України народжувалося якось дуже вже повільно, з огляданням на різні боки і ніби, узгоджуючи свої кроки з якоюсь вищою інстанцією. Більш швидкою стала реакція окремих українських форумчан, які кинулися доводити віртуальним полякам, що це для них кара Господня, бо ті посміли засумніватися в героїзмі Бандери. Так і писали: «Тепер поляки отримали знак, щоб задуматися чи варто було виступати проти Бандери». Особливо навіжені перераховували пункти (і не полінувалися!) «Декалогу націоналіста», ніби намагаючись продемонструвати, що для українців християнські заповіді не діють. Більш «аналітично» підійшли українські медія, які в біографічні інформації про президента Польщі Качинського вплели його політичне кредо. Говорили про те, що він мав протиросійські настанови і те, що схилявся до творення нової системи східноєвропейської безпеки, де ключова роль відводилася б Україні. Так, ми дійсно досить добре обізнані з політичними переконаннями покійного президента, але ми не маємо співчувати або ні, виходячи із подібності наших з ним політичних переконань. Той варварський шабаш на трупах, який влаштували, перш за все українські форумчани, свідчить про глибоку морально-етичну кризу українського суспільства, або ж ми і не помітили, як відмовилися від християнських заповідей і стали сповідувати стару-нову віру «Декалог націоналіста»?

Проте, сотні людей, які прийшли до Генерального консульства Польщі у Львові: квіти, свічки і щирі молитви за душі померлих, дають все-таки певну надію на те, що у нас лишилося більше людського, що ми не міряємо все (навіть людські життя) політичним хосеном. Мої глибокі співчуття полякам з приводу так великої втрати…