«Великий Ґетсбі»: кіно на вечір

Розмова про акторську гру Леонардо Ді Капріо може тривати довго. Але ніж сто раз поговорити, краще один побачити. Рекомендуємо для тих, хто шукає на вечір чи вікенд добре кіно стильний фільм База Лурмана «Великий Ґетсбі», який у 2013 році відкрив Каннський кінофестиваль.

***

«Великий Ґетсбі»

Жанр: драма/мелодрама/екранізація

Чому варто подивитись? Екранізація відомого літературного твору, чудова робота художників та акторів.

Кому має сподобатись? Шанувальникам Леонарда Ді Капріо та Франсіса Ф. Фіцджеральда, а також золотої доби Голлівуду та історій без хепі-енду.

Кому має не сподобатись? Тим, хто любить тихе осіннє кіно, шляхетних героїв та щасливі фінали.

10 квітня 1925 року «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фіцджеральда вийшов друком.
Епоха джазу стала розкішним тлом для історії кохання, сумної та гіркої історії байдужості та зраді.

Хоча «Великий Ґетсбі» був інсценований на Бродвеї та екранізований в Голлівуді, за життя автора було продано близько 24 тис. примірників книги. Мода на нього прийшла у 50-ті й тримається досі.

У 1998 році роман був відзначений під №2 у списку 100 кращих англомовних романів 20 століття за версією видавництва Modern Library.

Розповідь ведеться від імені Ніка Каррауея. Нік оселяється у передмісті Нью-Йорка, по сусідству із розкішним особняком Джея Ґетсбі, де не затихають шалені вечірки. Нік відвідує і дім Тома і Дезі Бьюкененів. Виявляється, колись у Ґетсбі та Дезі був роман…

Ця «американська трагедія» проситься на екран, адже історія розгортається у стильних інтер’єрах та костюмах 20-х, під акомпанемент джазу та у супроводі розкоші в стилі ретро.

Тож не дивно, що перша екранізація поспішила слідом за книжкою, її здійснив Гектор Бренон у 1926-му році. Другу поставив Елліот Наггент у 1949.

Проте найвідомішою є екранізація Джека Клейтона 1974 року. Цікаво, що першим актором сценарію був знаменитий письменник Трумен Капоте, проте він додав до роману гомосексуальні стосунки і його було звільнено. Тож його місце посів Френсіс Форд Коппола. У головних ролях знялися Роберт Редфорд та Міа Ферроу. Коппола зберіг усі перипетії роману, а британець Джек Клейтон (наприкінці 50-х він прославився картиною «Місце нагорі») розповів сентиментальну історію. Проте обидва пожертвували суттю роману, його гіркотою та невимовним смутком.

Ще однією відомою екранізацією є британська телевізійна версія 2000-го року. Режисером став Роберт Марковіц, головні ролі виконали Міра Сорвіно, Тобі Стівенс та Пол Радд.

Саме її можна порадити тим, хто хоче бути в курсі, але не любить читати. Екранізація є дуже старанною, майже дослівною. Костюми та інтер'єри лише частково відповідають реальності двадцятих років. У підсумку маємо повністю зруйновану атмосферу того часу.

Баз Лурман запросив Леонардо Ді Капріо на роль Ґетсбі, Кері Малліган («Виховання почуттів») на роль Дейзі та Тобі Макгваера («Людина-павук») на роль Ніка. Тобто склад у нього найзірковіший, бюджет – найбільший (105 млн доларів), прем’єра – найпомпезніша. Чи вдалося Лурману передати суть роману? Здається, так. Це стильне, розкішне видовище, де гамірні вечірки та масові сцени межують з тихими та сумними спогадами. Яскраве кіно.