Невідомі місця і пам’ятки з історії вірмен Львова
Храми на Підзамчі, центр вірменської мініатюри та унікальна у світі книжка
0
Усі львів’яни та гості міста знають вулицю Вірменську в середмісті та її величний собор, який є однією з найдавніших пам’яток Львова. Та перші храми вірменської громади Львова, як і весь квартал, були зосереджені на Підзамчі. Під час Днів європейської спадщини у Львові докторка культурології, доцентка ЛНАМ Ірина Гаюк провела лекцію-екскурсію «Вірмени на історичній крос-культурній мапі Львова», розказавши маловідомі факти.
Вірмени переселилися до України здебільшого з Криму і Молдавського князівства. У Львові їхня історія пов’язана з початковим періодом існування міста. Хоча є певні відомості, що вірмени жили на цій території ще в XII столітті, до офіційної першої згадки у документах про Львів. Як розповідає дослідниця, найстаріша згадка про Євангеліє – Скеврське Євангеліє, яке було у Львові, а зараз у Варшаві, – зустрічається під 1198 роком.
Мініатюра зі Скеврського євангелія 1198 року (малюнок з Вікіпедії)
У давній період у Львові було кілька вулиць Вірменських, храмів та монастирів з центром книгооздоблення. Вірмени займалися переважно купецтвом, були серед них аптекарі, дипломати, історики, архітектори, митці.
Найдавніший квартал на Підзамчі
Вірменський квартал був розташований у найдавнішому районі Львова – Підзамче. Він утворився довкола ключових об’єктів – храмів і монастиря, при якому існував центр вірменської книжкової мініатюри – однієї з найпотужніших на землях України рукописної майстерні, де створювали відомі вірменські мініатюри.
Вірмени-уніяти разом з вірменським архієпископом прибули сюди з Києва після його захоплення монголо-татарами в 1240 році.
«В одній зі старовинних рукописних книг є такий цікавий колофон про те, що князь Данило Галицький в 1246 році запросив переселитися сюди, на землю Галицько-Волинського королівства, представників двох народів з Криму. Це були вірмени і караїми. Караїми в основному осіли в Галичі, а вірмени пішли до Львова, до Луцька, Володимира і отут вони осіли», – розповідає Ірина Гаюк.
Давній монастир святого Онуфрія на Підзамчі (фото ZAXID.NET)
На Підзамчі з середини XII ст. була вірменська церква Святої Анни і монастир Богородиці, який виконує бажання («Хачкатар»). Він був розташований там, де зараз проходить залізнична колія біля вулиці Татарської, неподалік монастиря отців василіан св. Онуфрія.
Церкву Анни освятили на честь візантійської принцеси, дружини князя Володимира, яку особливо шанують вірмени, оскільки вона походить з вірменської Македонської династії. Як зазначає Ірина Гаюк, найдавніший надгробок з цвинтаря біля цієї церкви датується 1277 роком. Єдине зображення львівської вірменської церкви Анни збереглося на іконі св. Антонія Пустельника з монастиря «Хачкатар», зараз вона в Музеї історії релігії.
«Дві найстаріші вірменські ікони, які зберігаються в фондах Національного музею, – Святого Марка і Святого Матвія з вірменськими написами, потрапили до музею з церкви Параскеви П’ятниці, що теж на Підзамчі. А туди, я думаю, коли був зруйнований цей осередок», – каже дослідниця.
Церкву Святого Якова Нізібійського збудували 1340 року на кошти багатих львівських міщан-вірмен братів Бернатовичів. Її приблизне розташування – трохи вище сучасного монастиря св. Онуфрія на Підзамчі.
Монастир «Хачкатар» закрила австрійська влада у 1784 році, а потім по цьому місці проклали колію, будівлі всі розібрали. Надгробки цвинтаря при церкві Святої Анни перенесли до дворика вірменського собору.
Плити з давніх могил вірменського монастиря з Підзамча (фото ZAXID.NET)
Тюрма в монастирі
На вул. Замарстинівській біля Університету внутрішніх справ, стоїть церква Святого Хреста XVII століття. Відомості про неї сягають з XIV століття, тоді вона була дерев’яною і називалася Сурб Хач (у перекладі з вірменської – Святого Хреста). У 1629-1637 році багатий вірменин з Сучави Сагак Агопсович фундував будівництво цієї мурованої церкви, що збереглася дотепер. Там були знайдені вірменські надгробні плити.
Церква Святого Хреста на Замарстинівській, 9, вигляд з Чорновола (фото Вікіпедія)
У ХVІ ст. біля цієї церкви існував жіночий вірменський монастир терціарок. Потім там працювала школа ченців ордену театинців. Вони навчали вірменських, а потім і українських хлопців. Ще за австрійських часів його закрили, потім там була в’язниця. А вже після Другої світової війни це приміщення пристосували під навчальний заклад для міліції. Згодом у XVIII ст. колегію театинів перенесли на вулицю Кривоноса (тоді вона називалася Театинська).
Університет внутрішніх справ, а в минулому вірменський монастир і колегіум (фото ZAXID.NET)
Окрім церков, на Підзамчі був вірменський міст, лазня, шпиталь, Вірменська вулиця.
Руська чи вірменська?
Церква Святого Івана Хрестителя теж пов’язана з вірменами. Достеменно невідомо, хто і коли її збудував, але приблизно у XIV столітті тут точно молилися вірмени, каже дослідниця.
Первісний вигляд церкви Івана Хрестителя (макет, фото ZAXID.NET)
«Намісник Галичини, яка тоді вже перейшла до Польщі, Володислав Опольський у XIV ст. грамотою віддає вірменам руську, тобто українську, церкву святого Івана Хрестителя, яка стояла на місці майбутнього домініканського собору і монастиря. Згодом відбувся такий обмін: домініканцям віддали цю церкву Святого Іоанна Хрестителя, а вірмени перейшли на Підзамче і перенесли ту саму назву церкви», – розповідає Ірина Гаюк.
Згодом храм Івана Хрестителя реставрував відомий львівський архітектор Юліан Захаревич, який теж мав вірменські корені. А будівничий домініканського собору Ян де Вітте – кам’янецький вірменин.
Реконструйована Юліаном Захаревичем церква Івана Хрестителя (фото ZAXID.NET)
Три вулиці Вірменські
Другий осередок проживання вірмен почав формуватися у сучасному центрі Львова. До кінця XIX ст. там було три вулиці Вірменські: теперішня вулиця Лесі Українки називалася Нижньою Вірменською, її пересікала Поперечна Вірменська (Друкарська), а сучасна Вірменська називалася Верхньою Вірменською.
Перетин вулиць Лесі Українки і Друкарської, в минулому – двох Вірменських (фото ZAXID.NET)
Окрім відомих пам’яток вірменської історії у цій дільниці – кам’яниць, резиденції вірменських архієпископів, побожного банку «Монс піус», який підтримував бідних представників громади, освітніх закладів, дослідниця розповіла інші цікаві і маловідомі факти.
У Львові була четверта у світі вірменська друкарня. Ян Муратович впродовж 1616-18 років надрукував лише три книжки, але одна з них унікальна – єдина у світі книга, надрукована вірмено-кипчацькою мовою. Цей «Молитовник» нині зберігається у Лейдені (Нідерланди).
Окрім свого кварталу, вірмени мешкали і на площі Ринок та у русинській дільниці – вулицях Руській, бічній Руській (Федоровича). Богдан Доновакович жив і мав сап’янний цех на вул. Руській. На його кошти у XVII ст збудували один з міських шпиталів. У Богдановичівській кам’яниці жила мати Петра Могили, вдова молдавського господаря Маргарита Могилянка. Цій сім’ї допомагали вірмени, у них вона зберігала свої кошти.
У внутрішньому дворі будинку №4 на вул. Руській, де є вхід до кав’ярні «Під синьою пляшкою», над вікном другого поверху зберігся напис вірменською. Цей будинок XVI століття звели для доктора медицини Домініка Гепнера, 1610 року він перейшов у власність вірменського міщанина Вартана Агопсича і його нащадків, які й залишили напис старовірменською.
Напис старовірменською над вікном будинку на вул. Руській (Фото ZAXID.NET)
Кафедральний собор як історія львівських вірмен
Вірменський собор XIV ст. став центром всіх вірменських єпархій, які були на землях Речі Посполитої. Як розповідає Ірина Гаюк, він унікальний тим, що відображає увесь історичний шлях вірмен: тут помітні впливи вірменської архітектури саме Криму, а не Вірменії.
Найстаріші фрески XV ст. є у вівтарній частині – у глухому вікні зображають св. Йоана і Якова. Дослідниця припускає, що це зображення святого Якова з Сантьяго де Компостела – одного з найбільших паломницьких місць Європи.
Найдавніша фреска собору із зображенням святих Якова та Івана (фото Марії Цьомик, РІСУ)
«Якраз в той час починається Реконкіста в Іспанії. Вважалося, що її духовним покровителем був св. Яків. Можна відстежити різноманітні зв’язки між вірменами Кілікії, Криму, Трансильванії і наших земель. Не виключено, що хтось з нащадків цих кілікійських вірмен замовив цей розпис у соборі, тому що це ктиторська фреска (на замовлення) з надією на те, що не менш успішна реконкіста відбудеться в Малій Азії, де було Вірменське королівство», – зазначає Ірина Гаюк.
Собор пережив велику реставрацію у XVIII і XX столітті, які дуже змінили його вигляд. Сецесійні розписи стін Яна Розена XX ст доповнюють орієнтальні мотиви, що перегукуються з середньовічним вірменським мистецтвом.
Ікона Григорія Просвітителя (фото з Вікіпедії)
У вірменському соборі є чудотворна ікона хрестителя Вірменії святого Григорія Просвітителя, оздоблена стилізованим орнаментом зі Скверського Євангелія. Завдяки цій іконі 1640 року у Львові створили вірменське церковне братство. Ще одна ікона Богородиці Кам’янецької належала київським вірменам, які у XVII ст переселилися до Львова.
Ми використовуємо