«Я відкриваю дітям світ технологій із конструювання роботів»

Давид Кузьмич із Борислава став одним з переможців національної освітньої премії Global Teacher Prize Ukraine 2026. Вчитель технологій та інформатики академічного ліцею переміг у номінації «Вибір українців», набравши понад 1500 голосів. Президент також присвоїв освітянину звання «Заслужений вчитель України».

На своїх уроках Давид Кузьмич вчить школярів збирати роботів, працювати на 3D-принтері та знайомить із різними технологіями. У інтерв’ю ZAXID.NET він розповів, чому вирішив стати вчителем, як ШІ впливає на сучасних підлітків та чи варто обмежити використання гаджетів учнями у школах.

***

З чого розпочалася ваша історія? Чому ви захотіли стати вчителем?

Я народився у сім’ї пастора Євангельської церкви – це було досить визначальним, тому що ти ростеш у сім’ї та родині, де є постійна духовна опіка за оточуючих. Батько їздив у поїздки з старшими людьми, відвідував незрячих, організовував табір для дітей. У моєму житті це було фундаментом.

Ближче до підліткового віку батько навчив мене грати три акорди на гітарі, я почав трішки розвиватися і друзі просили їх навчити. Тоді я почав передавати знання, вміння іншим. Мені сподобалося, що ти ділишся чимось. Фактично нічого нового не створюєш, не витрачаєш кошти, лише свій час і енергію. У недільній школі при церкві мені запропонували вести урок і це було моїм першим педагогічним досвідом.

Це мене спонукало йти навчатися в педагогічний університет і уже на 3-4 курсі я для себе прийняв остаточне рішення, що піду працювати в звичайну школу.

Як обирали спрямування? Чому вирішили викладати інформатику та технології?

Мені завжди подобалася інженерія, будівництво, архітектура. Я обирав між навчання у Львівській політехніці та інженерно-педагогічним факультетом у Дрогобицькому університеті. Назва факультету мене захопила, там було усе, що я люблю. З цього факультету я вийшов вчителем технологій та інформатики.

Скільки років ви уже в професії?

Уже 13 рік.

Як ви шукали свою першу роботу? Чи бути на шляху труднощі?

Труднощі були. Це був 2013 рік, я завершив 4 курс. Не знаю, як у великих містах, але в нас у школах не було годин, особливо для молодих спеціалістів. Тобі треба було попросити у когось зі старших, хто йшов на пенсію, щоб він віддав тобі свої години. Такий трохи схематоз. Мені це не подобалося.

Я написав заяву у відділ освіти Бориславської міськради, що я шукаю роботу. Мені тоді сказали, що у Східниці в школі є дві години інформатики. Я тоді подумав, що зачепитися можна, але з Борислава їздити у Східницю – я ж буду в постійних мінусах. Начальник відділу освіти мені сказав, що є ще Бориславська державна гімназія, вони шукають вчителя трудового навчання, так тоді називалася посада, на повну ставку, але там конкурс. У мене було відчуття, ніби мене відфутболили. Думаю, якийсь конкурс, а що то за гімназія, але внутрішній голос казав спробувати.

Пам’ятаю, як сьогодні. Вийшла моя тепер уже колега, заступниця директора, привіталася, записала, коли я маю прийти. Мені організували пробний урок. Для мене було не складно провести гарний урок, я в університеті їздив на Всеукраїнські олімпіади. Після уроку усі одноголосно були за і запросили на роботу.

Чи були моменти, коли хотіли усе покинути? Можливо, піти у комерційний сектор, ІТ-сферу?

Надходили пропозиції, була така спокуса залишити школу. Здебільшого причиною ставало фінансове забезпечення. Як би ти не любив справу, яку ти робиш, відчував поклик, але рано чи пізно стикаєшся з вибором. Щось ти любиш, щось мусиш робити.

Давид Кузьмич на сцені під час нагородження

Я був просто вчителем, моя дирекція на той час досить мудро зробила. Мені знаходили додаткові заняття, класне керівництво, додатковий предмет, навантажили більше годинами. Не скажу, що з педагогічної роботи ти розбагатієш, але кінці з кінцями зводив і щось залишалося. На початку своєї педагогічної праці я ще був молодий, неодружений, навіть певний час жив з батьками, тому мені вистачало. Коли створили сім’ю, то теж були випробування, але ми їх пройшли.

Як зараз проходять ваші уроки?

Раніше так були складені навчальні програми, що вчителі були ніби в лещатах. Мусив вичитати, або хоч записати, що ти вичитав ті чи інші теми. Сьогодні, коли ми говоримо про реформу Нової української школи, то ми маємо академічну свободу вчителя. Це великі зміни. Я не цілком підтримую реформу НУШ, бо вона здійснена не цілком так, як би хотілося через війну та інші причини.

Академічна свобода дала мені можливість обирати творчі проєкти, які цікаві дітям, також це можливість обирати кількість теоретичних уроків. Наприклад, я обираю творчий проєкт на 8–10 уроків, бачу, що дітям бракує певних теоретичних знань, і я розподіляю скільки уроків ми будемо вчити теорію, а скільки практику. Академічна свобода розв’язала руки багатьом вчителям.

Моєю родзинкою є робототехніка. У навчальних програмах НУШ робототехніка виділена навіть як окремий предмет, але, коли її впроваджували, був такий нюанс, що предмет технології ділиться на групи, а робототехніка – ні. Я хотів впровадити робототехніку у предмет технології. Коли діти переходять у п’ятий клас до нас у ліцей, у нас нема початкової школи, то я відкриваю для них свій технологій із цікавого та зрозумілого для них – конструювання роботів. Ми створюємо 5–6 роботів – це буквально 8–10 уроків. Їм це цікаво, очі загорілися і тоді я переходжу до традиційних технологій – робота з деревом, з різними матеріалами, металом, креслення руками, на комп’ютері, 3D-моделювання, 3D-друк. Це поєднання сучасних технологій з традиційними.

Хто допоміг обладнати клас для занять з робототехніки? Що потрібно для таких уроків?

У Львові і у Бориславі створюють приватні робототехнічні школи, батьки водять туди дітей після школи, платять немалі гроші за ці заняття. Коли я побачив розвиток цієї сфери, то шукав можливостей зробити це у школі. Чому діти мають ходити на щось цікаве у позашкільний час, а у школі їм дають щось нецікаве?

У міському бюджеті та у школі завжди обмаль коштів. Я побачив грантову програму від Київської школи економіки Talents for Ukraine. Вони шукали талановитих українців, я подав заявку і переміг. Мені нарахували на той час чималу суму на особистий розвиток, я міг вільно їх використовувати. Значну частину я вклав у свій кабінет, подарував 3D-принтер, сушарку для кабінету інформатики, а також я купив ще один принтер для університету, де здобував освіту, щоб наступні вчителі технологій уже були з цим знайомі.

Я також купив сім комплектів робототехнічних наборів Lego. Порахував, що цього достатньо, бо якщо в мене 14–16 учнів на технологіях, то двоє дітей працюють за комплектом. Ці набори одні з найкращих, бо з одного набору можна скласти більше 100 роботів. Це не вершина робототехніки, бо ці набори найпростіші. Є складніші, але вони значно дорожчі. Це, напевно, та ціль, до якої я буду йти далі.

Розкажіть про проєкт або тему, яка викликала найбільший «вау-ефект» у класі.

У нашому ліцеї є STEM-команда, ми кожного року беремо участь у різноманітних фестивалях. У нашому місті проводили фестиваль між школами. Чесно скажу, коли я років шість тому вперше почув про STEM-освіту, то у мене було таке відчуття, як і у більшості вчителів, коли приходить щось нове. Я думав: «Знову щось нове, додаткова робота буде». Потім я почав вивчати цю тему і STEM-освіта – це дуже цікаво для дітей.

Проєкт Sustainability (фото Бориславської міськради)

Ми поєднали математику, літературу, мистецтво, технології, інженерію і створили різноманітні проєкти. Одним з них був Sustainability (сталий розвиток). Ми зробили таку платформу і кожен учень був за щось відповідальним. Одна учениця з вчителькою біології висаджувала мікрозелень, інша учасниця команди вивчала добрива, якими можна підживлювати рослини у сільському господарстві, завданням ще одного школяра було очистити воду. У нас був водоспад, звідти текла вода по трубках. Очищення води було природне: вугілля, каміння, пісок і тканина. Проєктував водоспад інший учень, а також ще один хлопець зробив водяний млин.

Такі проєкти – надихають. Вони потребують більше часу і клопоту, але у дітей і вчителів це залишається у пам’яті.

Зараз епоха технологій, штучного інтелекту. На вашу думку, як ШІ впливає на школярів та як його використовувати, щоб він приносив користь?

Штучний інтелект – це потужна технологія, відкладати її у далекий ящик не можна точно. Вчителі повинні перші нею оволодіти і тоді навчати дітей. Я бачу в цьому трішки проблему. Зоя Литвин, засновниця «Освіторії», коли ми були на зустрічі з прем’єр-міністром, запропонувала знайти кошти і закупити для вчителів платні акаунти ШІ, які генерують достатню кількість зображень, відео. Коли вчитель обмежений у чомусь, а учні мають можливість розвиватися швидше, то вчитель починає відставати. Той, хто надає освітні послуги, має бути попереду. Мені здається, що прем’єр-міністр підтримав цю ідею.

Завдання школи – не просто навчити, щоб ШІ виконував роботу за учня. Важливо з дітьми проговорити про академічну доброчесність: коли ти працюєш з ШІ, то повинен вказати це в роботі. Дітям важливо пояснити, що ШІ – це інструмент.

Я згадую себе в школі, коли мені однокласник у 7 класі дав книжку «ГДЗ» (Готові домашні завдання). Це був початок мого падіння з алгебри та геометрії. Якщо я до того вчився на 8–9 балів, то після цієї книжки я був щасливий недовго. За кілька місяців я з’їхав на 3–4 бали. Коли я позбувся книжки «ГДЗ», я знову почав виростати. Чому? Тому що книжка дає готові результати, я просто їх списую і деградую. ШІ теж має цю загрозу. Якщо учні будуть користуватися ним для вирішення задач – це деградація. Треба з учнями це проговорювати, щоб ШІ був для розвитку дітей.

Головний освітянин Львівщини зараз рекомендує закладам освіти заборонити використання учнями гаджетів у школах. Як ви ставитеся до цієї пропозиції?

Тема на слуху, тому що гаджети сильно забирають увагу дітей. Заборона гаджетів потрібна, але слово заборона звучить неприємно. Коли щось забороняють, діти будуть проти цього боротися. Я б це назвав, можливо, мудрим використанням гаджетів у школах. Є велика різниця, чи учень користується своїм телефоном на уроках, чи ми використовуємо навчальні гаджети. Україна зараз немає можливості закупити навчальні планшети, на яких би були лише підручними та навчальні програми, тому особисті гаджети є виходом для проведення навчальних вправ.

Тему гаджетів треба піднімати, бо рівень освіти падає через них, але їх мудре використання в навчальному процесі також важливе.

Залишати їх для освітньої мети?

Так, але на великій перерві думаю, що школярі теж можуть взяти свій телефон і розважитися, разом пограти. Зараз діти так спілкуються. Я б, мабуть, не хотів, щоб була повна заборона, але на уроках і коротких перервах це можна було б обмежувати.

Як змінилися діти та їхнє сприйняття технологій за останні 5 чи 10 років?

Мені важко бути об’єктивним, бо і я розвиваюся весь час. Технології – це предмет, де діти вивчають щось практичне для свого життя. Дехто з дітей не розуміє, для чого їм вчити математику, де вона в житті знадобиться. Дитині треба пояснити, що математика є всюди. Технології – це простіший предмет, школярам не треба пояснювати для чого він, бо вони уже використовують технології в житті: автомобілі, заводи, виробництва, мобільні телефони, будівництво…

Я бачу, що діти змінюються у хорошу сторону. Хоч багато людей кажуть, що технології заполонили світ і людство деградує, але я думаю, що проблема не в технологіях і людях, а в тому як ми навчаємо користуватися цими технологіями у повсякденному житті.

Чи бували випадки, що ваші учні розповідали вам щось нове про технології та тренди?

Звичайно, для мене це один із способів саморозвитку. На початку моєї педагогічної діяльності мені здавалося, що це незручно, коли учень говорить про щось, чого я не знаю. Потім я зрозумів, що це дуже крутий інструмент і ним треба користуватися. Дехто з колег цього ще боїться. Особливо старше покоління, коли їм треба допомогти, наприклад, з технікою, вони бояться звернутися до дітей. Насправді дитині буде приємно допомогти вчителю.

Коли мені хтось з учнів розповідає якусь ідею, то зараз я цю тему розвиваю. Учень мені підказує, я не знаю і ми можемо просто на уроці подивитися якесь відео про це або я даю йому слово і він може розповісти детальніше.

Особисто для вас, як це – бути вчителем під час війни?

Я більше звертаю увагу на емоційний стан дітей. Якщо раніше я вважав, що руханка чи відпочинкові вправи на уроці – це для того, щоб діти розслабилися, то зараз я розумію, що дітям треба дати зрозуміти, що вони потрібні, що вони в безпеці. Головне завдання школи під час війни не навчання, а виховання. Вчитель має бути поруч з дитиною. Якщо дитина неактивна, не хоче працювати, то причина може бути глибша. Дитина може бути в стресі, може хвилюватися, можливо, батько давно не виходив на зв'язок із сім’єю. Під час війни треба дивитися глибше.

Ви самі подали заявку на Global Teacher Prize Ukraine?

Я уже втретє брав участь у цій премії. Першого разу мене номінували, вдруге я подавав заявку сам і цьогоріч також подався сам. Вирішив, що це вже востаннє я подаю анкету. По своїх досягненнях та відчуттях вирішив, що спробувати ще раз вартує.

Що для вас було найскладніше під час конкурсу?

Найскладнішим було заповнення анкети. Вона дуже об’ємна. Я виділив на заповнення анкети 2–3 доби. Звичайно, що я не постійно сидів за комп’ютером, але виділив достатній час, щоб усе заповнити, перевірити. Колеги з «Освіторії» ділилися, що анкета відіграє найважливішу роль, бо деколи педагоги її недбало заповнюють.

За вас проголосувало близько 1500 українців, ви перемогли з суттєвим відривом від колег. Чи були ви здивовані, що перемогли саме у цій номінації? Проводили агітаційну кампанію?

Я очікував, що, можливо, переможу у цій номінації. У мене були гідні конкуренти, я за ними спостерігав, бо ми уже всі познайомилися. Роман Романчук з Полтави теж був дуже активним, його підтримували люди, приїздили журналісти. У нас Бориславська громада дуже об’єднана. Я думаю, що 1/3 голосів точно вдалось отримати завдяки містянам. Міська рада поширювала повідомлення. Дрогобицький педуніверситет підтримував, бо я їхній випускник, а також підтримувала християнська спільнота. 25% від усіх голосів – це гарний результат.

Голосування доволі непросте, особливо для старших людей. Потрібно зареєструватися, вийти, оновити застосунок. Можливо, «Дія.Освіта» це доопрацює, щоб людям було легше.

Ви виграли освітню подорож, чи відомо вже, куди поїдете?

На сцені під час нагородження до мене підійшла представниця компанії «Київстар» та сказала, що це сюрприз. У попередні роки переможці у цій номінації їздили у Фінляндію, де вивчали їхній досвід, знайомились з освітою та культурою.

Про що ви зараз мрієте?

У нас в Бориславі академічний ліцей створили шляхом злиття двох закладів: мого рідного ліцею (колишня Бориславська державна гімназія) та загальноосвітньої школи №7. У мене є мрія, щоб це об’єднання було на краще. Наш ліцей завжди у списку найкращих, торік ми були найкращим ліцеєм області за результатами НМТ, після сімох львівських шкіл.

У мене зараз така мрія, щоб насамперед в Україні настав мир, а освіта у Бориславі вийшла на новий рівень.