Як допомогти школярам соціалізуватися під час та після онлайн-навчання

Новий навчальний рік для українських школярів знову проходитиме в форматі онлайн: для когось частково, для когось – повністю. Один з викликів, що стоїть перед батьками – соціалізація дитини. Це, насамперед, завдання саме для батьків, а не для школи чи викладачів.

І дорослим, і дітям важливо відчувати себе живими серед живих, особливо під час війни. Виникає відчуття, що життя стоїть на паузі, є лише постійне очікування. Дуже важливо пристосовуватись до оточуючої дійсності. Тому ми, дорослі, маємо створювати умови, які б допомагали дітям в навичках комунікації, взаємодії зі суспільством.

Юлія Тукаленко, психологиня фонду «Голоси дітей», розповідає, як онлайн-навчання впливає на соціалізацію дітей і що з цим робити.

Соціалізацію можна шукати деінде поза школою

З особистого досвіду і спостережень можу впевнено сказати, що формат навчання не є основним в питанні соціалізації дитини. Згадаємо період пандемії ковіду, коли діти перебували на домашньому навчанні, вони все одно не виходили у світ асоціальними особистостями. З того часу є кілька досліджень, які говорять: частина дітей, що були на дистанційному навчанні, покращили свої показники знань і не втратили в соціалізації. Як це сталося? Якщо ми говоримо про соціалізацію, то це відбулося саме завдяки батькам, які створили умови для того, щоби дитина не втратила навичку живого спілкування.

Діти справді страждають від відсутності живого спілкування, коли бачать один одного лише онлайн або листуються в чаті. Бо це надто відрізняється від звичного спілкування, яке відбувається, наприклад, в школі на перерві чи після уроків. Це можна компенсувати, якщо дати можливість отримувати цю навичку в іншому місці – в спортивних секціях, в гуртках, на майстер-класах, в таборах та виконувати різні соціальні ролі, наприклад, самостійні походи в магазини.

Ми з колегами проводили цього літа майстер-класи для дітей шкільного віку з різних куточків України. Було помітно, що вони відвикли від живого спілкування. Тому цікаво було спостерігати за динамікою в групах: як вони спілкуються між собою, виконують завдання, засвоюють навички, як беруть участь у тренінгах з налагодження комунікацій. І як діти раділи в кінці, що знайшли нових друзів, як змінилось їхнє спілкування. У них була можливість зустрітися з однолітками й разом виконувати якісь дії. Окрім того, вони будували відносини із нами, дорослими. Бо соціалізація – це не тільки спілкування з однолітками.

Однак треба пам’ятати, що перехід від онлайн до офлайн діяльності і навпаки є стресовим, як для дорослих, так і для дітей. Тому цей процес має бути поступовим.

Після онлайн-навчання або канікул дитину потрібно адаптувати до офлайн

З 1 вересня деякі українські школи почали офлайн-навчання після перерви у рік. Це стало можливим завдяки ремонту укриттів. Але повернення до офлайн після тривалого дистанційного навчання – це теж випробовування. Якщо дитина довгий час була ізольованою, у неї виникає страх нових знайомств: їй починає здаватися, що її не приймуть, з нею щось не те, вона не такий/не така. Дитина втрачає впевненість. Всі ці страхи зумовлені віком, а також певною обмеженістю віртуального спілкування, скутістю у живому. Через цей дискомфорт підлітки часто відмовляються виходити назовні, відвідувати секції, спілкуватися із однолітками наживо.

Через те, що не вдасться знайти друзів, у дітей може виникати тривожність. Особливо зараз, коли старі друзі поїхали в інше місто або країну. Через все це можуть проявитися страхи, які прогресуватимуть, переходитимуть в тривожність та депресивні прояви у дітей будь-якого віку. Батьки мають це розуміти та уважно слідкувати за станом своєї дитини.

Буває також, що проблема не в самому дистанційному навчанні, а в батьках, які ненавмисне створюють умови для розвинення тривожності, позбавляючи дитину живого спілкування з однолітками. Зазвичай це стається, коли з міркувань безпеки дорослі починають все вирішувати за дитину, навіть ходити замість неї у справах. Завжди знайдеться причина не випускати дитину з дому. Коли ми кажемо про високий рівень тривожності дітей, то це перш за все проблема батьків.

Якщо ж у дитини є певний рівень тривожності, то родина має розробити алгоритми дій: обговорити з дитиною правила безпеки під час повітряної тривоги та інші важливі моменти. Якщо дорослий демонструє обізнаність, проговорює з дитиною можливі варіанти, то це вже допомагає дитині та вчить її реагувати на різні події. Важливо за допомогою розмови створити контрольовану ситуацію. Батьки мають пояснити, що вони поруч, але водночас дати зрозуміти про наслідки тих чи інших дій, навчити дотримуватись правил.

Що робити зі страхом колективу

У дітей, які певний час вчилися онлайн, може з’явитися страх колективу. Це додатковий стрес. Тому, якщо такі діти з нового навчального року перейдуть на навчання офлайн, їм потрібна буде адаптація. У цей період батьки мають дати дитині максимальну підтримку та адекватне навантаження. Чути дитину, розуміти її почуття і потреби, стан – дуже важливо.

Варто готувати дитину до того, що спілкування стане більше – відвідувати заходи, майстер-класи, враховуючи інтереси дитини. Можна піти кудись разом, щоб була комунікація і дорослих, і дітей. Тобто, потрібно створювати умови, де дитина перебуватиме у живому спілкуванні. Не має бути різкого переходу, коли кілька місяців дитина сидить вдома, а потім, раптом 1 вересня йде в школу.

З підлітками може бути важче. Адже в цьому випадку триває конфлікт сприйняття – батькам складно прийняти, що це вже не зовсім дитина, а підліток, який будує та відстоює власні кордони. Тож дорослим варто вчитися відпускати дітей від себе, створювати певні домовленості. Але інколи треба трохи директивно заявити, що ви разом підете на якусь подію. І ця подія, звичайно, має бути в зоні інтересів підлітка. Після заходу варто обговорити, що сподобалось, що ні.

Я бачу багато прикладів, де, не зважаючи на умови, в яких ми перебуваємо, батьки намагаються допомагати і налагоджувати спілкування. Ділитися один з одним, як пройшов день, розповідають історії. Кожна родина вибудовує власний формат. Важливо, коли в нестабільних умовах зберігаються традиції або створюються нові. Наприклад, що б не відбувалось, ми збираємось на вечерю, граємо в настільну гру або за сприятливої погоди їдемо гуляти на велосипедах, їсти морозиво. Такі моменти є ресурсом, точками опори для дітей, а також для дорослих, знижують рівень тривожності і, врешті-решт, допомагають соціалізації поза межами родини.

Чи втручатися у особисте онлайн-спілкування дитини?

Коли спілкування дітей переходить в онлайн, у батьків виникає спокуса його ретельно контролювати. Тут – ще одна небезпека. Адже коли батьки порушують кордони, це завжди неприємно.

Батьківський контроль за дитячою поведінкою в інтернеті, безперечно, має бути. Причому, чим молодший вік дитини, тим він ретельніший. Маю на увазі обмеження щодо певного контенту, який може зашкодити. Але якщо йдеться про особисте спілкування підлітків, я проти того, щоб батьки втручалися в особисті чати, читали їхнє листування та підслуховували розмови.

Познайомте дитину із правилами онлайн-безпеки, але довіряйте дітям і дайте їм простір. Спілкування підлітків між собою має свої особливості: хоч онлайн, хоч офлайн. Ніхто не розмовляє із друзями так само як з батьками або вчителями. Це природний процес і намагатися його контролювати – хибне бажання, яке подекуди може обернутися психологічним насильством щодо дитини.