Історія ялинкових іграшок на Галичині

Щороку у грудні весь світ завмирає в очікуванні найзатишніших родинних свят. Діти з нетерпінням чекають на подарунки, дорослі метушаться в приготуваннях, а головним атрибутом зимових свят є оздоблена ялинка. Вічнозелене деревце символізує безсмертя, у давні часи ялинка сприймалася як символ райського дерева життя. Тому вона стала обовʼязковим символом Різдва і Нового року. Навіть сам процес прикрашання ялинки є особливим ритуалом, який зближує членів родини, вічно заклопотаних у своїх справах.

Що вішали на ялинку наші предки, якими були давні прикраси, хто і де їх виготовляв, про іграшки та талановитих майстрів, які навчились створювати диво з паперу, вати й скла, розповідають на виставці «Львівська ялинка: від давнини до сьогодення» у Львівському палаці мистецтв. Там демонструють еволюцію ялинкових прикрас, колекцію яких зібрала Марина Лукʼянова.

Марина Лукʼянова вдруге відкрила у Львові виставку ялинкових прикрас

На Галичину традицію встановлювати ялинку на свята та перші скляні іграшки привезли німецькі переселенці. Раніше ялинку прикрашали горішками, яблуками, пряниками і справжніми свічками. Часто виготовляли саморобні прикраси. Та вже у XIX столітті виробництво іграшок на ялинку стало комерційним заняттям, і закордонні технології почали адаптовувати місцеві майстри. Вони робили картонажі, іграшки, тваринки, ляльки на продаж та індивідуальні замовлення.

Перші неїстівні ялинкові прикраси робили з вати, паперу, тканини і дерева. У XIX столітті були популярні іграшки з дрезденського обʼємного картону. Марина Лукʼянова показує паперового ангелика на ялинку, якого створили у нас, на Галичині. Спершу їх завозили готовими з Німеччини, потім за німецькими зразками робили на місці: закуповували окремі деталі – літографію з голівкою ангела, а решту доробляли самі.

Львівський ангел з дрезденського картону

Самостійно родинами робили витинанки, їх вішали не лише на ялинку, але й прикрашали ними вікна, стіни. Матеріалом для цього слугував папір, а йому передувала шкіра. Таке дозвілля було популярним у селах. Робили також прикраси із соломи, воскові іграшки. А ще для ялинки власноруч створювали намисто: жіночі скляні прикраси з часом трансформувалися у спеціальне довге ялинкове намисто.

Щороку напередодні свят мешканці Львова могли як самостійно прикрасити вічнозелене деревце, так і купити фабричні іграшки чи навіть вже готову прикрашену ялинку. Іноді їх продавали навіть у цукернях. Напередодні свят влаштовували ярмарки, де продавали дрезденські фігурки, шишки, вітальні кулі з німецькими написами. Там же торгували і народні майстри.

Ялинковий базар біля Бернардинів у Львові. Листівка Станіслава Тондоса

«На площі Ринок куплено ціле деревце з ляльками-гуцулами, ангеликами, паперовими свинками і сріблястими кульками. Ціна висока, але пані Гроховська купила для внуків, бо “тільки раз на рік буває Різдво”», – писала львівська газета «Діло» у 1935 році.

У Львові можна було купити німецькі, польські, чеські іграшки, шопки, спеціальні порадники для самостійного створення прикрас із соломи, паперу, фольги, тканини та прикрашання хатнього інтерʼєру. Різдво святкували не лише в родинному колі: українські організації часто заохочували долучатися до громадських ініціатив, влаштовували святкові концерти. А газета «Новий час» у період міжвоєння закликала українців влаштовувати забави в народних традиціях.

Відтворені давні прикраси на ялинку зі соломʼяними, ватяними і їстівними прикрасами та восковими свічками

Після радянської окупації ялинка і Новий рік, за задумом влади, мали витіснити релігійне Різдво і водночас обʼєднати усі народи союзних республік, які за культурним спадком дуже відрізнялися. Ялинки встановлювали більше у загальних просторах – школах, підприємствах, палацах культури, міських площах.

Ще в 1930-х роках на підрадянській Україні зʼявилися артілі – художні обʼєднання, які виготовляли ялинкові прикраси хендмейд. Це були ватяні іграшки, в яких обличчя робили з папʼє-маше або тканини і розмальовували вручну.

Ватяні іграшки

У час війни вату використовували для медичних потреб, тому заводи почали робити дротові іграшки з перероблених гільз, уламків озброєння, а з використаних лампочок робили кульки. Сюжет іграшок завжди реагував на тему часу. У Першу світову на ялинку вішали іграшковий танк, у Другу – літак з переробленого дроту.

Згодом розпочалося масове фабричне виробництво скляних кульок та інших іграшок на ялинку. Символами радянського Нового року були казкові та мультиплікаційні персонажі, шишки, тварини і Дід Мороз зі Снігуркою. Тут вже не було релігійної символіки – ангеликів чи Вифлеємської зірки. Втім, коли підприємства почали створювати прикраси зі стеклярусу (його ще називали «пацьорками», «лускавками»), майстри схитрували і робили з нього різдвяних «павуків». Це при тому, що кожен ескіз іграшок треба було ідеологічно погоджувати.

На виставці у Палаці мистецтв можна побачити лускавки – ялинкові намиста і паперові гірлянди, іграшки з нині окупованих українських заводів на сході, сучасні і давні ватяні іграшки. А ще тут є різдвяні звізди зі села Мацьковичі Надсяння. Майстри зараз їх відтворюють на Львівщині, щороку їх використовують у різдвяній ході звіздарів.

Більш детально про історію ялинкових прикрас читайте у матеріалі «Ватяні, паперові, скляні: як змінювалися ялинкові прикраси».