«Чорна пані», яка започаткувала український феміністичний рух

8 березня – Міжнародний день боротьби за права жінок. Український фемінізм дещо відрізнявся від світового: наші жінки не лише виборювали свою рівність з чоловіками, але й національну ідентичність в умовах бездержавності. Зачинателькою українського феміністичного руху на Галичині є Наталя Кобринська. Вона створила першу феміністичну організацію і видала перший жіночий альманах. Через те, що рано овдовіла, часто усамітнювалася і на щодень носила чорний одяг, Кобринську називали «чорною пані». Ця жінка була настільки загадкова, що дослідники її біографії не можуть назвати ані точного року народження, ані дати смерті. Про неї на лекції, яку організував Центр гендерної культури, розповіла авторка монографії про Кобринську, докторка філологічних наук Алла Швець.

Офіційною датою народження Наталії Озаркевич (Кобринської) вважають 8 червня 1855 року. Однак Алла Швець зазначає, що брат Наталі Лонгин Озаркевич на звороті однієї зі світлин зазначив, що вона народилася 1851 року, а не 1855, як вказано у всіх її біографіях. Ймовірно, вона хотіла виглядати молодшою в товаристві, тому приховувала свій вік.

Наталя завжди гарно одягалася, мала шарм і власний стиль. Про манеру одягу підкреслила її посестра Михайлина Рошкевич: «Аристократів Кобринська приймала у сукні з треном (шлейфом), а демократів – у хустці на голові. Але добирала відповідну і дбайливо вив’язувала її перед дзеркалом».

Про Наталю Кобринську говорила, що вона справжня дама товариства (фото з Вікіпедії)

Вона народилася на Снятинщині у родині священника Іван Озаркевича, який був депутатом Галицького сейму й австрійського парламенту, а мама походила з давнього відомого роду Окуневських. Перша лікарка Австро-Угорщини Софія Окуневська була її двоюрідною сестрою.

Вже у 19 років (або у 23) Наталя Озаркевич вийшла заміж за майбутнього священника Теофіла Кобринського. Подружжя домовилося про особливі умови їхнього співжиття: не переобтяжувати Наталю хатньою роботою, не народжувати дітей, а працювати на користь народу. У це поняття вона вкладала й боротьбу за жіночі права. Чоловік її підтримав, хоча з такого подружжя не раз кепкували. «В Галичині добрих ґаздинь багато, а тружениць духу мало», – казав він.

Теофіл Кобринський, якому все життя була вірна Наталія (фото з Вікіпедії)

За вісім років Теофіл несподівано помер. У день похорону чоловіка Кобринська відрізала свої довгі коси й поклала їх коханому в труну на знак вічної вірності. Молода вдова повернулася у батьківський дім. Щоб трохи розрадити доньку, тато взяв її з собою до Відня – там Наталя познайомилася з українськими студентами, представниками інтелігенції. А публіцист та літературознавець Остап Терлецький спонукав її почати писати.

1883 року Кобринська написала перше оповідання «Пані Шумінська», згодом перейменоване на «Дух часу», – про роздуми багатодітної матері та її дітей, які йдуть власним шляхом. Наступного року вийшла її повість «Задля кусника хліба» про самостійну роль жінки в суспільстві. Успіх творів додав сміливості надалі пропагувати феміністичні ідеї через літературу. Її усіляко підтримував Іван Франко, вони товаришували родинами.

Натомість його друг Михайло Павлик надумав свататися до Кобринської. Алла Швець розповідає, що пропозицію одруження він мотивував тим, що Наталі потрібен Львів для літературного становлення, бо у Болехові «вона тратить час на гостини і конфітюри». Михайло отримав відмову, про що потім скаржився Драгомановим у листі: «найпоступовішому чоловікові відомовила найпередніша галичанка». Кобринська надіслала фотографію Павлика своїй приятельці Ользі Кобилянській як молодого перспективного галицького літератора. Проте і її він не зацікавив.

Українські письменники 1898 року. Михайло Павлик перший ліворуч у першому ряду, Наталя Кобринська і Ольга Кобилянська – третя і четверта ліворуч (фото з Вікіпедії)

Наталя Кобринська створила «Товариство руських жінок», перші збори якого відбулися 8 грудня 1884 року у Станіславові. Цю дату вважають початком українського жіночого руху. Кобринська формулювала завдання «Товариства» так: «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо вона була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків». Також на з’їзді учасниці проголосили ідею соборності України й праці на благо народу. Особливу увагу приділяли культурній освіченості сільських жінок.

Через три роки Наталя Кобринська разом з Оленою Пчілкою та за підтримки Івана Франка видали жіночий альманах «Перший вінок» (1887). Його вихід профінансували завдяки приватним пожертвам та особистим коштам Олени Пчілки. Там надрукували програмні засади фемінізму, прозові, поетичні та публіцистичні твори 17 українських жінок-письменниць з різних регіонів. Про історичну вартість альманаху Кобринська писала так: «інтелігентна жінка наша почулася рівночасно русинкою і чоловіком, упімнулася о свої права національні і громадські».

Поштівка з двома зачинательками феміністричного руху: Олени Пчілки на Наддніпрянщині і Наталії Кобринської на Галичині

Кобринська домагалася права жінок здобувати освіту, вона почала збирати підписи під петицією до австрійського уряду. Однією з перших у Галичині почала організовувати дитячі садки.

Якщо Франко підтримав видання «Першого вінка», то другого – ні. Він сказав, що альманахова традиція себе не виправдовує і потрібно видавати більш ощадливий формат. Разом із Ольгою Кобилянською, Євгенією Ярошинською, Уляною Кравченко Наталія Кобринська організувала видання ще одного літературного збірника – «Наша доля». Проте і його розкритикували колишні товариші.

Як розповіли на сайті «Українки», Наталя Кобринська полемізувала з Кларою Цеткін, яка ініціювала свято 8 березня. Цеткін вважала, що жіноче питання не треба виокремлювати: якщо змінити капіталістичну систему, автоматично зміниться й становище жінки в суспільстві. Кобринська заперечувала цю тезу і вважала, що питання можна вирішити тільки через національне самоусвідомлення та ґрунтовну освіту жінок. «Жінка зможе вирватися з патріархального рабства лише тоді, коли матиме економічну незалежність, можливість реалізуватися в освіті й науці, буде усвідомлювати себе повноцінною людиною, а не додатком до чоловіка», – була переконана галичанка.

Кобринська наполягала на національному аспекті феміністичного руху (фото з сайту УІНП)

Щоб розвивати свої ідеї та жіночий рух, Кобринська переїхала до Львова, але, не знайшовши тут достатньої підтримки, повернулася до Болехова. Емансипаційні ідеї були передчасними для тодішнього ще доволі заскорузлого патріархального середовища Галичини, в якому ці ідеї не так вже й легко приживалися, наголошує Алла Швець.

Не сприйняла галицька інтелігенція також її літературних пошуків й новаторств.

«У творчій діяльності Кобринської відбулася цікава еволюція від реалізму до модернізму, але ніхто з тогочасних критиків і літераторів не сприйняли такого експериментаторства і називали її твори занепадництвом, низькопробним мистецтвом. До модернізму Кобринська виявила себе як дуже тонка аналітикиня, котра з розумінням осмислює проблеми людської психології, взаємин, стану людської душі. Саме вона ввела в літературу такий жанр психограми, який фіксує у вигляді фрагментарних жанрів дуже тонкі нюанси людської почуттєвості», – пояснює Алла Швець.

Останні роки життя Наталія Кобринська жила самотньо (фото з сайту «Читомо»)

Під час Першої світової війни у 1915 pоці Кобринську заарештували й звинуватили в шпигунстві. Від концтабору її врятував адвокат й письменник Андрій Чайковський. У своєму домі вона часто приймала січових стрільців.

Взимку 1920 року по дорозі зі Львова до Болехова Наталя Кобринська заразилася тифом. Це була люта зима із морозом та заметілями, через інфекційну хворобу і негоду її не щодня відвідували. Самотню Кобринську знайшли мертвою 22 січня, але конкретний день смерті невідомий. Чоловік сестри «для знезараження» спалив її листи й рукописи, які вона планувала передати Науковому товариству імені Шевченка у Львові. На могилі Наталії Кобринської зробили напис, як вона заповідала, – «Мені вже серце не болить».