Альтернативи інтернату: розповсюджені форми сімейного виховання в Україні

Діти, які залишаються без батьківського піклування мають, насправді, набагато більше можливостей влаштування, крім інтернатного закладу. Це – альтернативні форми сімейного виховання, коли дорослі приймають до себе в родину дитину, яка залишилась без біологічних батьків.

Однією з форм сімейного виховання є усиновлення – це прийняття дитини в сім’ю на правах рідної. У такому випадку усиновлювачі стають повноправними батьками дитини.

«Це найідеальніша форма, як на мене. Адже усиновлена дитина отримує такі ж права, як і біологічна. Стає спадкоємцем/спадкоємицею та бере прізвище батьків, наприклад», – зазначає директорка благодійного фонду «Рідні» Мар'яна Романяк.

Усиновлювачем дитини може бути:

• Дієздатна особа віком не менше двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.

• Особа, яка старша за дитину не менш як на п’ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

• Подружжя, а також особи, які не перебувають у шлюбі, за умови, що вони є громадянами України.

«До цих людей є вимоги щодо стану здоров'я, щодо психологічного стану. Важливо, щоб у них не було судимості. Звертається також увага на умови проживання, а також на матеріальний стан: чи є змога забезпечувати дитину», – додає Мар'яна Романяк.

Ці всі умови перевіряє Служба у справах дітей, щоб переконатись в спроможності людини чи пари та в їхніх добрих намірах. Адже в цьому процесі важливо перш за все керуватись найкращими інтересами дитини.

Наступна форма сімейного виховання – прийомна сім'я. Це сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно взяли на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У разі створення прийомної сім’ї держава щомісячно виділяє кошти на утримання кожної дитини, а прийомні батьки отримують грошове забезпечення. Тут також важливим є стан житлового приміщення, розмір житлової площі, наявність необхідних меблів, побутової техніки та інших предметів вжитку, потрібних для проживання, виховання та розвитку дитини.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування перебувають у прийомній сім'ї до досягнення 18 років, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I-IV рівня акредитації – до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – ще одна форма сімейного виховання дитини, яка відрізняється від попередньої кількістю дітей, яку родина приймає на виховання. У ДБСТ виховуються від п'яти до десяти дітей з урахуванням біологічних.

Дитячим будинкам сімейного типу позачергово надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира.

Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у закладі загальної середньої освіти, за денною формою навчання у закладі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти – до 23 років або до закінчення відповідних закладів освіти.

«Вони живуть як повноцінна велика сім'я. Зі своїми звичаями та традиціями. Коли дитина покидає ДБСТ, на її місце приходить інша. Тобто, це такий цикл», – розповідає Мар'яна Романяк.

Опіка/піклування є ще однією формою сімейного виховання. Це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї до їхніх родичів.

Опікуном, піклувальником дитини може бути повнолітня дієздатна особа. При призначенні опікуна/піклувальника враховуються особисті якості особи, її здатності до виховання дитини.

«Якщо дитина втратила батьків, до прикладу, вони загинули або батьків позбавили батьківського піклування, то бабусі, дідусі, тітки, дядьки, можуть взяти цю дитину під опіку. Саме ця форма була створена для влаштування дітей до своїх родичів. Це оформляється юридично», – пояснює директорка благодійного фонду «Рідні».

Також існує в Україні така форма як патронатна сім'я. Це, по суті, послуга тимчасового догляду і виховання дитини в період подолання нею та її батьками складних життєвих обставин. Термін перебування тут стандартно визначений – три місяці, але орган опіки та піклування може його продовжити, однак не більше ніж до шести місяців.

«Коли дитину вилучають із сім'ї, або вона залишається раптово без батьків, для неї це велика травма. Якими б ті батьки не були, вони для дитини найкращі. Щоб дитина зазнала меншої травми, патронатна сім'я є хорошим варіантом. Адже дитина потрапляє не в інтернат, а сім'ю, де є мама і тато, а можливо ще й інші діти», – зазначає Мар'яна Романяк.

За час перебування дитини у патронатній родині фахівці із соціальної роботи допомагають біологічній родині подолати складні життєві обставини, щоб повернути дитину в біологічну родину або починають пошук нової родини, в залежності від ситуації.

Для того, щоб забезпечити кращий догляд кожній дитині, в Україні потрібно поширювати інформацію про наявні форми сімейного виховання та працювати над збільшенням кількості охочих прийняти дитину до себе в родину.

«Задумайтеся над тим, чи готові ви виховати дитину. Це в жодному разі не можна робити із жалю чи для того, щоб компенсовувати цим втрату або відсутність власної дитини. Це має бути обдуманий вибір в кращих інтересах дитини. Якщо ви знаєте родини, які прийняли до себе дитину, важливо толерантно ставитись як до їх дітей, так і до самих батьків. Ці діти та родини – такі ж, як і всі інші: зі своїми перемогами та переживаннями, моментами радощів та сварок. Великим викликом дітей, що виросли в інтернатних закладах є адаптація до самостійного життя та соціалізація. Вони не знають як їм рухатися, що їм робити в житті. Тому сім'я – це найкраще, що може бути для дитини. Там вона отримує приклад як жити, як любити, як досягати цілей», – пояснює директорка благодійного фонду «Рідні».

Хочете дізнатись більше про те, як прийняти дитину в родину? Отримайте юридичну та психологічну консультації за телефоном гарячої лінії БФ «Рідні» – 0 800 300 484.