«Анатолій оголосив мені війну»
Спорт

«Анатолій оголосив мені війну»

Дружина Тимощука розповіла про розлучення із капітаном збірної України

Олег Бабій, 10 червня 2016 2324 1

Відомий український футболіст Анатолій Тимощук перебуває у процесі розлучення зі своєю дружиною Надією Навроцькою.

Ще донедавна подружжя здавалось ідеальною парою. Анатолій здобував усеможливі трофеї, робив блискучу футбольну кар’єру, а Надія не ховалася за спиною чоловіка і розвивала власний бізнес. У 2010-му році в подружжя народилися дві доньки і пара планувала залишитись після завершення кар'єри футболіста у Німеччині.

Однак вже майже два роки Надія намагається розлучитись зі своїм зірковим чоловіком. Жінка розповіла, що причиною цього стали постійні зради Анатолія Тимощука.

У відвертому інтерв'ю Надії Навроцької виданню «Футбол 24» улюбленець української публіки Анатолій Тимощук постає у невідомому до цього образі - зрадника і лицеміра.

- Надіє, 19 квітня у вашому Facebook з’явився загадковий допис. Виникло тривожне передчуття, що слова про «підлого лицеміра» адресовані вашому чоловікові – Анатолію. Це дійсно так?

- Сторінка у Фейсбуку – це особистий простір, в якому я маю право висловлювати свої щоденні почуття та враження. Кожен, хто читає мої записи, має право робити власні висновки, як, наприклад, це зробили ви. Тривожне передчуття виникає перед бурею, але бурю ви пропустили, опинившись у епіцентрі торнадо.

- Що трапилося?

- Влітку 2014 року розпочався процес розлучення у німецькому місті Штарнберг, я подала позов до суду на розірвання шлюбу. Процес триває і ще далекий від завершення через ігнорування та уникнення судового процесу іншою стороною. Для мене відкрилося інше обличчя Анатолія, інша сторона життя, яку він приховував майже десять років, вводячи мене та наших близьких, знайомих, друзів в оману. Одним з приводів позову щодо розлучення став його багаторічний зв’язок із громадянкою Росії, яка паралельно, до того ж, перебувала у зв’язках з іншими відомими співвітчизниками. Ще однією причиною стали постійні втручання його матері, і найголовнішою було те, що я втомилася від поверхневого, інфантильного та егоїстичного відношення Толіка до мене і до сім’ї в цілому.

- Але зовсім нещодавно, начебто, ніщо не віщувало бурі. Ви дали моїм колегам коментар про підготовку сюрпризу для Анатолія з нагоди його 37-річчя.

- Мій коментар був правдивим і щирим, в чомусь іронічним, який треба було також читати поміж рядків. Місце святкування цього року було незвичним – це судове приміщення у німецькому місті, а серед запрошених гостей – судді, адвокати… Толік дійсно підготував свій день народження сам та за допомогою друзів з Російської Федерації зробив позов до мене щодо наших дітей. Його адвокат представляла раніше партію «Единая Россия», а зараз може потрапити у Держдуму від партії «Справедливая Россия» та відома у справі з відібранням маленької дитини у дружини Алєксандра Кєржакова.

Толік за допомогою цих адвокатів намагався обмежити мене в моїх материнських правах щодо виховання наших дітей. За рішенням німецького суду, тепер Толік має право двічі на тиждень по кілька годин розмовляти телефоном з дітьми, хоча раніше, коли він міг дзвонити будь-коли, він не телефонував дітям по два-три місяці. Для дітей було б краще, якби батько був більш активний у спілкуванні з ними та брав більше відповідальності за власні вчинки у їхньому житті. За вікнами залу судових засідань був старовинний цвинтар, що час від часу наводило на певні роздуми щодо поточного статусу наших взаємовідносин…

- Що стало причиною такого фіналу?

- У нас завжди були різні цінності в житті, різні пріорітети, рівень відповідальності, моральне виховання, різне розуміння ролей у житті. Коли ми були молоді, було легше закривати очі, намагатися бачити краще, але з появою дітей, коли вирішення певних питань потребує невідкладності, це вже стало неможливим. Дуже складно було вирішувати за двох у нових обставинах: поява дітей, переїзд у новий будинок у Німеччині, переїзд у Санкт-Петербург, а також життя на два будинки. Толік нехтував та відсторонювався від моїх прохань про вирішення серйозних питань стосовно дітей та нашого побуту. У певний момент це перейшло межу мого терпіння, а також стала неможливою довіра до людини, з якою було пов’язане моє життя з 15 років.

- Можливо, ще є надія на те, що все налагодиться?

- У мене більше немає ілюзії, є реальність, в якій надія не має сенсу. З’ясувалося, що ми живемо у різних вимірах та реальностях. За його словами, він живе у реальності, де правий той, у кого більше грошей. У моїй реальності правий той, хто дотримується принципів людяності та суспільно прийнятих норм моралі, керується добрими намірами, законами, вірою та любов’ю. І в кого достатньо сміливості і сили боротися за все це. Найближчим часом буде боротьба щодо захисту дітей і моїх власних прав у оголошеній Толіком мені війні.

- Нещодавно із своєю другою дружиною розлучився Олександр Шовковський. Нову сім’ю створив Сергій Ребров, а Олександр Алієв мав усі шанси стати героєм кримінальної хроніки за те, що, начебто, підняв руку на свою дружину і сина. Що відбувається із вчорашніми героями збірної України і кумирами нації? Це криза середнього віку?

- Я не стежу за іншими сім’ями. ЗМІ добре розповідають про голи, очки, секунди, але наскільки добре знає українська нація цих гравців збірної, як людей? Завжди складно сказати, що відбувається за зачиненими дверима. Наприклад, чи ставить суспільство запитання тим людям в Адміністрації Президента, яким спадає на думку ідея про те, щоб подарувати футболістам нагородну вогнепальну зброю? Можу з точністю сказати, що в спорті, як і в політиці, відсоток патології у психіці достатньо великий, в силу специфіки роботи, виховання, і навряд чи це можна назвати кризою середнього віку.

- За що ви завжди будете вдячні Анатолію Тимощуку?

- За те, що він в тій чи іншій мірі знаходив якісь сили абстрагуватися та захищати мене від нападок та невдоволення невісткою з боку його матері. Вочевидь, тут є моя провина, що з народженням дітей я вирішила відчинити двері нашого дому з надією, що його мати вже як бабуся зможе порадіти за сина, коли бачитиме його не лише у ролі мого чоловіка, але й батька її онуків. Наразі зрозуміло, це було помилкою. Не можна пробачати тому, хто пробачення й не просить.

- Який період у вашому подружньому житті вважаєте найщасливішим?

- Багато було жахливих та хворобливих моментів, як, до речі, і щасливих. Один з найстрашніших у моєму житті пов’язаний з тим, коли я приходила у лікарню до дітей. Кожен день, відчиняючи двері у відділення, з розумінням, яка висока вірогідність того, що когось з них можу не побачити живим. І в той самий час робити нелегкий вибір: залишатися з ними і не мати змоги поїхати в Україну, щоб попрощатися з батьком, який вмирає… Оскільки дітям я була більш потрібною… Три найзначущіші людини в житті опинилися у ситуації високого ризику і одночасно потребували моєї допомоги, уваги та підтримки.

У Толіка немає звички приємно дивувати. Звичайно, він може робити подарунки або приносити квіти, але, як з’ясувалося, він робив однакові подарунки мені та іншій жінці, а також однакові подарунки були у наших доньок та доньки цієї жінки, яка, до речі, має дуже схожу зовнішність із дитячими фото сестри Толіка. Хоча пізніше він наголошував, що я маю бути рада, адже подарунки мені були більш ексклюзивними та коштовними.

- Знаю, що футболом ви не особливо цікавитеся. Чи багато зусиль доклав чоловік, щоб «підсадити» вас на цю гру?

- Футбол мені цікавий більше не як спорт, а з точки зору організації бізнесу: механізми взаємодії, маркетинг, брендування, менеджмент і таке інше. Толік переклав на мене, зокрема, захист його інтересів при підписанні контрактів, стратегію і розробку у формуванні його публічного іміджу.

- Ви пожили у багатьох містах – Луцьку, Донецьку, Санкт-Петербурзі, зрештою, Мюнхені. З того, що ви із донечками залишаєтеся у Мюнхені, роблю висновок: у Німеччині вам – найкомфортніше. Чим підкорила вас Баварія?

- Вже 9 років ми живемо поза межами України, саме в Мюнхені народилися мої діти і прожили все своє життя. Тому Баварія стала домом і для мене. Звісно, тут природа чимось нагадує мені Волинь, Львів і Карпати разом взяті. Оскільки Баварія стала центром життя та інтересів наших дітей, ми з Толіком купили будинок і планували наше життя саме тут після закінчення його футбольної кар’єри. Разом з тим, тут гарні умови для розвитку бізнесу, і що найважливіше для мене сьогодні, тут працює закон, який захищає права та свободи людей, і особливо дітей, що дає моїм дітям можливість бути максимально захищеними у цій оголошеній мені війні.

- Тут у вас була можливість познайомитися із дружинами Нойєра, Лама, Рібері, Швайнштайгера та інших топ-зірок «Баварії». На тому ж Октоберфесті перетиналися, приміром. Хто з них справив на вас найкраще враження?

- Зсередини «Баварія» виглядає як сімейний клуб, тому подібні заходи відбувалися в атмосфері сімейного свята. «Баварія» докладає зусиль, щоб рідні та близькі футболістів мали змогу підтримувати команду і гравців у найсприятливіших умовах: на стадіоні організований спеціальний Player’s Lounge, кожен забезпечений абонементами на ігри у спеціальному секторі, а діти можуть провести час у «Клубі для дітей».

- Якщо не секрет, чому ви не поїхали з Анатолієм, коли він повернувся у «Зеніт», а згодом подався у Казахстан?

- Коли Толік перейшов у «Зеніт», ми з дітьми жили на два будинки. Старалися максимально часто проводити час у Санкт-Петербурзі поруч із Толіком, і в той же час, в Мюнхені паралельно відбувався наш переїзд у новий будинок, що також вимагало багато сил і часу. Для вирішення питань у Мюнхені ми підбирали час, коли Толік був на максимальний час відсутній у Санкт-Петербурзі, перебував на зборах чи у збірній.

Протягом двох сезонів у РФПЛ ми з дітьми встигли зробити більше 20 перельотів. Ми разом з Толіком підбирали великий будинок у передмісті Санкт-Петербурга, орендували його на час дії контракту. Я підбирала персонал для роботи у будинку, няню для зайнять з дітьми. Впродовж цього часу до нашого дому у Санкт-Петербурзі приїжджали батьки та родичі, наші друзі з України, Німеччини та США.

Вражає те, що сьогодні заради власної вигоди, свідомо і безпідставно Толік вводить в оману німецький суд, заявляючи про те, що ми ніколи не жили у Санкт-Петербурзі. Перед підписанням контракту з «Кайратом» Анатолій запитував мене про мою думку. Я вважала, що на той час його переїзд із Росії у Казахстан буде найкращим у ситуації російсько-українських взаємовідносин. Хоча я досі переконана, що Санкт-Петербург – це найкраще місто в Росії, з багатою історією, цікавою архітектурою та переважно з інтелігентними людьми, де в мене залишається багато друзів та добрих знайомих. Вже пізніше з’явився певний ризик, що, приїхавши у Казахстан, Росію чи навіть Україну, в нас не буде можливості повернутися назад, я не відчувала себе та дітей достатньо захищеними.

- Десь читав, що у Донецьку у вас залишилася квартира, а ще – розкішна колекція футболок відомих футболістів, з якими Анатолій обмінювався на полі. Яка доля цього добра?

- Є певні люди, які доглядають за нашим майном, і яким я сплачую власним коштом за їх послуги. Але найголовніше - це не майно, а ті приємні спогади та емоції, які пов’язані з Донецьком, які зараз не можна відтворити - відчуття дому, яке з’явилося колись вперше у нашому житті саме в Донецьку.

- А ще сім’я Тимощуків прославилася тим, що колекціонувала стародавні ікони. Скільки їх у колекції і яка - найдревніша?

- Колекція складається більше, ніж із 200 ікон. Зараз ситуація складається так, що в суді Толік приховує усіляке існування ікон. Думаю, що мені доведеться доводити їх наявність, справжню цінність та місце розташування. Я розглядала колекціонування ікон лише з точки зору того, що це унікальная спадщина української культури, яку, якщо є змога, треба зберегти для майбутніх поколінь.

- Вашим донькам-двійнятам – 6 років. Ноа і Міа. Звідки такі оригінальні імена?

- Одну доньку ми назвали Ноа Маріа Анатоліа, а другу - Міа Маріа Анастасіа. Ноа (що означає «рух») була дуже активна, а Міа достатньо спокійна, на відміну від сестри. Обом донькам ми додали однакове друге ім’я – Маріа. А третє ім’я дали на честь сімейного лікаря та найближчої до дня народження святої за церковним календарем. У сімейному колі вони спілкуються виключно українською, також достатньо добре володіють німецькою у спілкуванні з друзями, на гуртках та поміж собою. Доволі вільно розмовляють англійською. Через брак мовної практики російською мовою розмовляють з відчутним акцентом.

- Над чим зараз працюєте?

- Зараз я повинна забезпечувати себе та існування дітей, підтримувати рівень їх життя відповідно до того рівня, до якого вони звикли. Наразі Толік не сплачує аліменти і взагалі відмовляється від допомоги дітям. Нас, до речі, не запрошували на збір національної команди в Італію. Зараз Толік навпаки намагається блокувати переміщення дітей по всьому світу. До того ж він не дає своїх підписів, що потребуються від батька для подорожі дітей, для їх навчання та обов’язкове і необхідне оформлення дитячих документів.

Я розвиваю власний бізнес, який започаткувала в Німеччині: перший - це служба дитячої інтенсивної терапії для авіації та наземного транспортування важкохворих дітей у різні куточки світу. Другий - інтернет-магазин ароматів для дому та подарунків. Наша команда готується до відомої міжнародної виставки з презентацією нового українського бренду та витворами мистецтва українських майстрів.

- Напевно, приємно розбивати стереотипи про те, що дружини футболістів – персони несамостійні і дуже залежні від своїх знаменитих чоловіків?

- Бути самостійною і незалежною від чоловіка-спортсмена - це те ж, що бути незалежною від чоловіка-військовослужбовця, який постійно переїжджає та змінює дислокацію. Хтось має жертвувати кар’єрою і роботою, щоб була сім’я. Я себе не вважаю винятком із правил, моє життя було підпорядковане футбольному графіку чоловіка. Наскільки дозволяв час, я займалася деякими власними проектами. І для того, щоб стати незалежною і самостійною, для початку треба вийти з графіку життя свого чоловіка, а це автоматично означає життя окремо.

- Які ваші вподобання у літературі, кіно, музиці?

- Натхнення шукаю у дітях, у людях, у природі, у різних подорожах та в роботі. У літературі мені подобається фантастика, теософія, психологія. Наприклад, книга, що наразі найбільше відображає останні роки мого життя – це Сенді Хотчкіс «Пекельне павутиння. Як вижити у світі нарцисизму». Улюблені фільми: «Схід – Захід», «Сибірський цирюльник», «Місто ангелів», «Двохсотлітня людина», «Сьоме почуття».

У музиці я люблю слухати творчість Слави Вакарчука, Джоша Гробана, Дем’єна Ескобара. До речі, недавно ми з дітьми спеціально їздили у Відень, щоб відвідати концерт гурту «Океан Ельзи». Слава Вакарчук подарував дівчаткам квитки, за що ми йому щиро вдячні, і так символічно, що це був перший рок-концерт у житті Міа і Ноа. Вони були дуже щасливі. Стосовно живопису, мені подобається творчість Михайла Врубеля, Клода Моне та переважної більшості імпресіоністів, серед вітчизняних митців – Тетяна Яблонська. Також я велика прихильниця моєї вчительки – народної художниці Тетяни Галькун.

Фото: Facebook/Надія Навроцька, Instagram/Анатолій Тимощук.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук