Пісняр, картяр та друг Хрущова, якого обурив Львів

Поет Андрій Малишко відомий своїми віршами та піснями, згадати хоча б його легендарну «Пісню про рушник», яку чимало людей вважає народною. Однак про його життя у період репресій, родину чи творчість більшість може нічого не знати. Андрія Малишка називали «солов’їним серцем України», а Максим Рильський вважав його одним зі своїх найталановитіших учнів.

ZAXID.NET розповідає цікаві факти із біографії визначного поета-пісняра, про якого не можна забувати.

***

Андрій Малишко народився у листопаді 1912 року в Обухові на Київщині. Батько хлопця був шевцем і хотів, щоб Андрій навчався його ремесла. Сім’я була великою – батьки мали 11 дітей, тому, щоб прогодувати усіх, доводилось звикати до роботи у полі, по дому та іншої.

«Ми ніколи не були кріпаками, ми – з козаків», – говорив Самійло Микитович, батько Андрія Малишка.

Сам поет згадував, як мама в дитинстві співала тужливі пісні. Малим Андрій любив материн спів, не подобалась хлопцю лише сумні кінцівки.

«Як живу, бачу свою матір – Ївгу Базилиху, її сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи за прядкою, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам’ять на все життя. Знала вона їх багато і співала з глибоким почуттям. Були серед них сумні й тяжкі, веселі й жартівливі, і було в тих піснях стільки живого й близького серцю, такі картини породжували живі народні образи, що й сьогодні я пам’ятаю кожне слово…», – згадував Андрій Малишко.

Перші вірші Андрій Малишко почав друкувати із 1930 років та за життя видав близько 40 поетичних збірок

Дитиною Андрій закінчив семирічку в місцевій школі, потім вступив у технікум, а пізніше навчався у Київському інституті народної освіти (КІНО) – у цьому інституті викладали такі імениті професори‐поети як Микола Зеров, Павло Филипович, Максим Рильський, історик‐сходознавець Агатангел Кримський. Саме Рильський взяв під опіку молодого Малишка, назвавши згодом одним зі своїх найталановитіших учнів.

Вірші Андрій Малишко почав писати ще дитиною, приблизно у 12 років. Батько не дуже підтримував синові захоплення поезією, прагнучи для нього стабільного заробітку: за одними свідченнями він хотів, щоб син був чоботарем, за іншими – агрономом.

Завершивши інститут, Андрій трохи вчителював. У голодні 1932-33 роки жив при школі та ділився зі школярами останніми шматками хліба. Знаючи ціну людської праці, відмовлявся очолити «червоні бригади», які займалися вилученням продовольства, через що на нього звернули увагу органи. Від потенційних репресій його врятувала мобілізація до армії.

Після демобілізації Малишко переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини» і в партизанській газеті «За Радянську Україну». Був редактором журналу «Дніпро» та членом ВКП(б).

Андрій Малишко без сумніву є талановитим поетом. Перші вірші він почав друкувати із 1930-х років та за життя видав близько 40 поетичних збірок, а також написав тексти близько 100 пісень, які вважають народними. Відомими є, зокрема, його пісні «Вчителька», «Київський вальс», «Пісня про рушник» чи такі збірки, як «Лірика» (1946 рік), «За синім морем» (1951 рік), «Далекі орбіти» (1964 рік).

Дистанційне навчання стає все актуальнішим для сучасних школярів. Та щоб воно було ще й ефективним, слід обирати школу, яка пропонує гнучкий графік, індивідуальний підхід та новаторські методики. Саме це пропонує найбільша дистанційна школа «Оптіма». Отримайте демодоступ та забезпечте своїй дитині якісну освіту без компромісів.

Поет був лояльним до радянської системи: чотири рази був народним депутатом УРСР, двічі – лауреатом Сталінської премії, а один раз – Шевченківської. Проте Малишко не втратив власної гідності та оспівував українське. Його називали «солов’їним серцем України».

Малишко у 1951 році критикував Володимира Сосюру, назвавши його вірш «Любіть Україну!» ворожим.

«Стаття “Правды” змушує глибше придивитись до творчості Володимира Сосюри. Прояви націоналістичної ідеології, національної обмеженості не є випадковими і поодинокими у його творчості. Не зрозумів ролі ленінсько-сталінської дружби народів і виступав із низкою занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш “Любіть Україну!”», – писав Андрій Малишко.

Згодом поету доручили виступити з промовою на похороні Володимира Сосюри. Тексти промов узгоджувались наперед, і Малишко мав із собою два варіанти: один – для прикриття, а другий – той, який він справді планував зачитати.

«Холодно тобі зараз, поете?! І сніг над тобою іде дуже холодний. Над твоєю труною, у цей холодний зимовий день, ми клянемось, що будемо любити свою мову, свій кароокий народ, як ти заповідав у своєму вірші “Любіть Україну!”… І хай дурість кретинів і невігласів, прелатів і єзуїтів, яка вкоротила тобі життя після написання цього вірша, зів’яне над могилою великого українського поета!», – сказав тоді Андрій Малишко.

Поет був лояльним до радянської системи, але не втратив власної гідності

Говорячи про біографію поета, варто згадати про його дружні стосунки із першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим. Малишко нібито мав свій підхід до Хрущова і міг дозволити собі більше, ніж інші.

Є також згадки і про те, що Малишко своїми вчинками дратував владу, неправильно було б називати його зручним чи стукачем, хоча на нього доноси писали чимало людей.

Як розповідала співробітниця Обухівського музею-садиби Андрія Малишка Олена Артюшенко, доноси на поета стали «безцінним свідченням його сміливої і принципової позиції як поета, громадянина, українця». З них випливає, що поет шанував не тільки бездоганне володіння мовою, а й не допускав у своє оточення тих, хто її зневажав.

У 1965 році поет разом з іншими літераторами приїхав до Львова, де зустрівся з місцевою інтелігенцією. Малишка тоді обурив Львів, а його промову зі сцени сприйняли не дуже схвально.

«Дорогі друзі! В 1939 році я був у Львові. Я був з військами, коли звільняли західноукраїнські землі від пілсудщини. І тоді я бачив, що зали, які є тут – великі, маленькі і середні – ломились від людей. Мені сьогодні, пробачте на слові, прикро, що такий невеличкий зал і так мало людей. Я сподівався, ідучи в центр західних областей України, в оплот української культури, побачити більше людських обличь. Я сьогодні бачу їх мало. Зате я бачу інтуристів, які п’яні ходять по Львову», – сказав Андрій Малишко. Пізніше він дорікав працівниці буфету за незнання української мови.

Вдача у Андрія Малишка була запальна, він мав вибуховий характер, любив гарне товариство, чарку та гру в карти. Адже всі великі поети насамперед люди, зі своїми звичками та вподобаннями.

«Сідати у парі з Андрієм Самійловичем – справа відповідальна і досить небезпечна. Блискучий гравець, азартний, він добре пам’ятав, які карти вже вийшли, які залишилися на руках. Найменший промах, і тоді тільки начувайся: дарма, що ти хлопчина п’ятнадцяти років чи відомий поет, автор багатьох збірок», – публікувала «Локальна історія» спогад сина Максима Рильського Богдана.

Андрій Малишко помер у 57 років – 17 лютого 1970 року, його поховали на Байковому кладовищі у Києві. Остання збірка поета («Серпень моєї душі») вийшла уже посмертно. У місті Обухові є музей-садиба Андрія Малишка.

При підготовці матеріалу використано дані Вікіпедії, «Локальної історії», «Укрінформу», Українського інституту нацпам’яті.